Ювіляри-2019. Грудень

До вашої уваги інформація про видатних українських діячів літератури. культури і мистецтва - ювілярів грудня.

11 грудня

50 років від дня народження Дорош Ганни Аркадіївни, української артистки балету, педагога, народної артистки України. Народилася в м. Усть-Каменогорськ, Казахстан. 1988 — закінчила Новосибірське хореографічне училище (клас А. Никифорової). 1988—1989 — актриса Новосибірського театру опери та балету. 1989—1998 — актриса Дніпропетровського театру опери та балету. 1993 року їй було присвоєно звання заслуженої артистки України. З 1999 — солістка Київського театру опери та балету імені Тараса Шевченка. 2001 року їй було присвоєно звання народної артистки України. Викладає класичний танець в хореографічній гімназії «Кияночка». Партії: Дівчина («Весна священна» І. Стравинського); Егіна, Фрігія («Спартак» А. Хачатуряна); Жізель, Медора («Жізель», «Корсар» А. Адана); Кармен («Кармен-сюїта» Ж. Бізе — Р. Щедріна); Кітрі, Нікія («Дон Кіхот», «Баядерка» Л. Мінкуса); Ліза («Марна пересторога» П. Гертеля); Мавка («Лісова пісня» М. Скорульського); Одетта-Одилія, Аврора, Маша («Лебедине озеро»;  «Спляча красуня», «Лускунчик» П. Чайковського); Раймонда («Раймонда» О. Глазунова); Сильфіда («Сильфіда» Х. Левенсхольда)

18 грудня

75 років від дня народження Стебловської Тетяни Володимирівни, української актриси театру, народної артистки України. Народилась у Києві. У 1967 році закінчила акторський курс Київського інституту театрального мистецтва імені І.К. Карпенко-Карого (курс М.М. Рушковського. Деякий час працювала на сцені Художнього російського драматичного театру (Миколаїв), Дніпропетровського російського драматичного театру імені Максима Горького, а потім - в Самаркандському російською драматичному театрі. З 1980 до 1996 рік Тетяна Стебловська була артисткою Київського театру естради, який очолював В.Ю. Малахов. У цей період вона грала в мюзиклах «Шахрай мимоволі», «Серенада Сонячної долини», «Кіт Леопольд», «Ведьмин жарти». З 1996 року - актриса Молодого театру. Грає в спектаклях: Т. Іващенко «EMPTY TRASH» ( «Спалюють сміття») - Софія, астропсихолог; П. Гладилин, переклад В. Гриневича «Афінські вечори» - Анна Павлівна Ростопчина; А. Чехов, переклад А. Сіно і А. Ковалевського «Дядя Ваня» - Марина; Марія Ладо «Звичайна історія - Свиня; Джон Патрік, переклад М. Дмитренка «Моя дорога Памела ...» - Памела Кронке; М. Гоголь, М. Куліш, інсценування С. Моїсеєва «РЕхуВІлійЗОР» - унтер-офіцерша, Пташіха і ін.

19 грудня

100 років від дня народження Лукаша Миколи Олексійовича, українського поета, перекладача, лінгвіста та літературознавця. Народився в Кролевці на Сумщині 19 грудня 1919 р. на день Св. Миколая, тож назвали його Миколою, хоч друзі частіше називали його — ЛукАш. 18-річним Микола Лукаш вступив на історичний факультет Київського університету, підпрацьовував перекладачем в "Архіві давніх актів". З початком війни Миколу Лукаша погнали рити окопи довкола Києва. Далі Харків, звідти пішки до Кролевця. 1945-1947 рр. Микола Лукаш вчився у Харківському педагогічному університеті іноземних мов, пізніше викладав у ньому німецьку та французьку мови. У 1956 р. за рекомендаціями М. Пригари, М. Рильського, М. Терещенка Микола Лукаш став членом СПУ. Його всіляко переслідували, перестали публікувати, чим позбавили засобів існування. Тривалий період біля його під’їзду стояв пост міліції, що не пропускав до нього нікого. Лукаш був відновлений в СПУ на хвилі перебудови 1988, практично напередодні смерти. Він так і не дочекався видання великого тому своїх перекладів — книги під назвою "Від Бокаччо до Аполлінера", яка вийшла 1990 і стала своєрідним пам’ятником Лукашу. Помер у серпні 1988-го, похований на Байковому кладовищі.

60 років від дня народження Матіос Марії Василівни, української письменниці, публіциста, громадського та політичного діяча, заслуженого працівника культури України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка. Народилася в селі Розтоки, Чернівецька область в родині гуцулів. У 1982 закінчила філологічний факультет Чернівецького державного університету, відділення української мови та літератури (тепер Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича). Працювала бібліотекарем університетської бібліотеки. 8 років — на Чернівецькому машинобудівному заводі. Була заступником голови Чернівецької обласної організації Спілки письменників України, відповідальним секретарем «Буковинського журналу». З 1997 мешкає в Києві. Працювала помічником секретаря РНБО України. З 2003 — заступник голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Перші вірші надрукувала у 15 років. Прозою дебютувала 1992 в журналі «Київ», опублікувавши новелу «Юр'яна і Довгопол». Передмову до публікації написав Володимир Дрозд. 2011 — член журі літературного конкурсу «Юне слово». Заміжня. Чоловік — доктор історичних наук, професор, проректор з наукової роботи та міжнародних зв'язків НАКККіМ, Сергій Литвин. Марія Матіос – автор збірок віршів: «З трави і листя» (1982), «Вогонь живиці» (1986), «Сад нетерпіння» (1994), «Десять дек морозної води» (1995), «На Миколая» (1996), «Жіночий аркан» (2001), «Жіночий аркан у саду нетерпіння» (2007). Велику популярність здобули її книжки: «Життя коротке» (2001), «Фуршет» від Марії МАТІОС» (2003), «Бульварний роман» (2003), «Солодка Даруся» (2004), «Щоденник страченої» (2005), «Містер і місіс Ю в країні укрів» (2006), «Нація. Одкровення» (2006), «Майже ніколи не навпаки» (2007), «Москалиця; Мама Мариця — дружина Христофора Колумба» (2008), «Чотири пори життя» (2009), «Вирвані сторінки з автобіографії» (2010), «Армагедон уже відбувся» (2011), «Вибране» (2011), «Черевички Божої матері» (2013), «Приватний щоденник. Майдан. Війна...» (2015). Марія Матіос – Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (2005) за роман «Солодка Даруся». Автором подання на Національну премію України імені Тараса Шевченка був Павло Загребельний, заслужений працівник культури України (2008), Лауреат літературної премії «Благовіст» та премії ім. Володимира Бабляка (в галузі публіцистики), переможець конкурсу «Книжка року 2004» за роман «Солодка Даруся», переможець конкурсу «Книжка року 2007» за роман «Майже ніколи не навпаки», переможець конкурсу «Книга року 2008» за роман «Москалиця. Мама Маріца», Гран-прі конкурсу «Коронація слова» за роман «Майже ніколи не навпаки» (2007), Почесний громадянин міста Чернівців (2008). 2009 на V Київському міжнародному книжковому ярмарку книга «Москалиця» отримала диплом першого ступеня в номінації «Бестселлер». 22 січня 2015 року Марія Матіос отримала Орден княгині Ольги III ст. за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм.

100 років від дня народження Різоля Миколи Івановича, українського баяніста, композитора, педагога, народного артиста України. Народився у місті Дніпропетровську в сім'ї робітника-гармоніста. Грати, спершу на гармоніці, за прикладом батька, він почав у 30-х роках. У 1935 році вступив до Київського музичного училища. У 1935 р. з червоноармійській самодіяльністю брав участь у концерті-рапорті майстрів мистецтв у Великому театрі. На шостий день війни, у червні 1941 року, Н. І. Різоль був покликаний в ансамбль Київського військового округу. Під час війни грав у фронтовому ансамблі. Виступав як соліст. Організатор (1939 р.), художній керівник та учасник квартету баяністів Київської філармонії. З метою підвищення виконавської техніки розробив пятіпальцевую апплікатуру на баяні, автор нарисів «Про роботу в ансамблі». А ще М. І. Різоль - видатний педагог-вихователь. З 1948 р. М. І. Різоль - викладач Київської консерваторії (з 1973 р. професор). За багато десятиліть педагогічної діяльності в Київській консерваторії ім. П. І. Чайковського, професор Микола Іванович Різоль виховав більше 100 музикантів-баяністів, і вони з честю тримають марку його виконавської школи по всьому світу. Микола Іванович Різоль помер 17 березня 2007 Похований у м. Києві на Лісовому кладовищі.

23 грудня

115 років від дня народження Кобринського Іллі Григоровича, українського театрального режисера, педагога, народного артиста УРСР, лауреата Державної премії. Народився в місті Чернівці в учительській сім’ї, закінчив факультети теології та філософії Львівського університету. 1852 року приступив до праці в Перегінському окрузі — як шкільний інспектор. З його старань в Перегінському шкільному окрузі засновано 27 шкіл, в Ціневі читальню, з 1856 одночасно був священиком у Ціневі. Дописував в газету «Зоря галицька», був позаштатним співробітником.Окрім іншого, займався збиранням етнографічних матеріалів та народної творчості Бойківщини, Буковини, Гуцульщини. Є укладачем збірника пісень і переказів Долинського округу та «Гуцульського словника», ними в своїх працях користувалися Я. Головацький та Є. Желехівський.

90 років від дня народження Шевченка Володимира Микитовича, українського режисера-документаліста і кінооператора, заслуженого діяча мистецтв УРСР, лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка, лауреата Державної премії. Народився 23 грудня 1929 р. у м. Балта Одеської області. Освіта: Новосибірський сільськогосподарський інститут, операторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (1967 р.). Кар’єра: Працював кінооператором на Новосибірській студії кінохроніки (1964-1968 рр.), режисером Львівського корпункту «Укркінохроніка» (1968-1971 рр.), а з 1972 р. ‑ на «Укркінохроніці» у Києві, де знімав фільми переважно за власними сценаріями. Твори: Автор документальних кінокартин: «Кулунда. Тривоги і надії» (1966 р.), «Час, пам’ятай!» (1967 р.), «Добрий день, Львів» (1970 р.), «Давнє місто Лева» (1970 р.), «Спокута» (1971 р.), Битва за Київ» (1973 р., у співавторстві), ««Радянська Україна. Роки боротьби і перемог» (1974-1977 рр; кінотрилогія: «Початок шляху», «Вогненний шлях», «Шлях звершень»), «Україна славить героїв» (1974 р.), «Висота Максима Гуржія» (1975 р.), «Сторінки біографії» (1976 р.), «Заради миру на землі» (1981 р.), «З іменем Леніна» (1982 р.), «Ім’я твоє ‑ Севастополь» (1983 р.), «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів» (1986 р.). Він також є режисером-постановником художніх фільмів «Поїзд надзвичайного призначення» (1980 р.), «Контрудар» (1985 р.), знятих на Київській кіностудії художніх фільмів. Відзнаки: заслужений діяч мистецтв колишнього УРСР з 1976 р. На ІІІ Міжнародному кінофестивалі в Італії 1987 р. запроваджено спеціальний приз пам’яті Володимира Шевченка за кращий фільм, присвячений проблемам збереження миру і навколишнього середовища. Помер від променевої хвороби 30 березня 1987 р. у м.Києві.

24 грудня

175 років від дня народження Желехівського Євгена Ієронімовича, українського лексикографа, фольклориста, громадського діяча. Народився 24 грудня 1844 року в селі Хишевичах (тепер Городоцького району Львівської області). В 1869 році закінчив філософський факультет Львівського університету. Викладав українську та в українських гімназіях Перемишля і Станіслава. Один із засновників товариства «Просвіта» у Львові. Автор 2-томного «Малоруско-німецького словаря» (1886; видання упорядкував, а 2 том завершив за матеріалами Желехівського з деякими доповненнями і видав С. Недільський). Словник містить понад 64 000 слів, уживаних як у Західній, так і в Східній Україні. Свого часу він був найповнішим джерелом для знайомства з лексикою української мови, відіграв важливу роль у поширенні нової української літературної мови в Галичині та витісненні з ужитку язичія. Застосований у словнику фонетичний правопис (т. з. желехівка), який згодом (1892) був запроваджений у школах Галичини і Буковини як обов'язковий, а також використовувався у виданнях народовців і НТШ, сприяв зближенню західноукраїнського правопису зі східноукраїнським. Желехівському належать кілька розвідок з фольклору. Помер 18 листопада 1885 року в Станіславі (тепер Івано-Франківськ). Похований у Меморіальному сквері в Івано-Франківську.

31 грудня

70 років від дня народження Голоти Любові Василівни, української письменниці, журналіста, редактора, заслуженого працівника культури України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка. Народилася 31 грудня 1949 р.в м.Кривому Розі на Дніпропетровщині. Закінчила філфак Дніпропетровського університету(1972). Працювала в обласних газетах "Прапор юності","Зоря",редактором обласного радіо в м. Дніпропетровську. З 1983 живе і працює в Києві.Завідучач редакції поезії та першої поетичної книжки видавництва "Молодь", головний редактор газети "Слово просвіти". Автор багатьох поетичних збірок,перша з яких-"Народжена в степах" побачила світ 1976 року. Нагороджена державними нагородами,лауреат літературних премій.Дружина письменника і державного діяча Павла Мовчана. Член Спілки письменників з 1977 року.

	0/0