Багато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттів
ВИСЛОВЛЮЄМО ЩИРУ ПОДЯКУ НАШИМ ЧИТАЧАМ ТА ВІДВІДУВУЧАМ ЗА УЧАСТЬ В АКЦІЯХ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ ЗІ СХОДУ УКРАЇНИ, ПОРАНЕНИХ ТА БІЙЦІВ АТО

пʼятниця, 30 січня 2015 р.

"Крамниця тітоньки Матільди" Сашка Дерманського

І знову до нас у гості завітав представник  Видавництва Старого Лева із відомим гостем-письменником Сашком Дерманським. Наші маленькі коритувачі ознайомились з черговою новинкою в книжковому світі. 
 Сашко у нас вперше. Після цікавої презентацій нової книги "Крамниця тітоньки Матільди", дітлахи попрохали розповісти про всі книжки, які він написав. А їх у нього чимало. 
Настільки цікавою була зустріч, що діти закидали купою запитань, навіть були запитання особистого характеру.А ще письменник не втримався і поділився з ними своїми віршами. 

29 січня 1931 року було відкрито кінотетр "Жовтень"

29 січня 1931 року в Києві було урочисто відкрито кінотеатр  "Дев'яте Держкіно", нині - "Жовтень". Кінотеатр був розрахований на 680 місць і мав 5 фойє загальною площею 408 кв.м. Побудували його на розі вулиць Шолом-Алейхема та Щекавицькій (зараз - Костянтинівська, 26), поруч з одним з корпусів КДІТМ імені І.К.Карпенка-Карого, в робочому районі Києва - Петрівці, на Подолі.
Відбулася прем'єра кінофільму «Гегемон». Як писалося в рекламі: «про соціалістичне ставлення до праці».
Виробництво фільму - Київська кінофабрика.
Газета «Пролетарська правда» від 30 січня 1931 відгукнулася на відкриття кінотеатру статтею «Перемога на культурному фронті», в якій автор висловлював надію, що новий кінотеатр стане не тільки театром, а й «лабораторією пролетарської культури».
Характерно, що перед кіносеансами глядачам були запропоновані: читальня, бібліотека, ігри в шахи, шашки, доміно. А в стрілецькому тирі, як зазначалося в статті «на дробовику є можливість детально вивчити гвинтівку, познайомитися з військової маскуванням і теорією стрільби». Це, як відомо, було дуже важливо для пролетаріату, який готувався до світової революції.
Отже, кінотеатр виконував важливе на той час завдання - «бути організатором волі пролетаріату на будівництво соціалізму».
Кінотеатр неодноразово піддавався реконструкціям. Це відноситься і до фасаду, і до технологічного устаткування. У ньому в одному з перших в СРСР встановлено звукове оснащення, а в подальші роки та обладнання для показу широкоекранних і широкоформатних фільмів.
У роки Великої Вітчизняної війни кінотеатр працював. Однак визволителів Києва він зустрів наполовину зруйнованим. Кінотеатр стояв без устаткування, меблів, апаратури, оформлення.
У 1943 році директором кінотеатру призначили Ф.С.Гончаренко.
З повоєнного часу кінотеатр носить назву «Жовтень».
Кінотеатр «Жовтень» став одним з перших відбудованих кінотеатрів, і, природно, одним з найпопулярніших місць відпочинку киян.
Після 29 жовтня 2014 року кінотеатр "Жовтень" не працює. Кінотеатр спіткала велика трагедія - пожежа в результаті підпалу. Київська міська влада, київська міська громада та орендар кінотеатру спільно працюють над тим, щоб 25 жовтня 2015 року відремонтований та оновлений кінотеатр прийняв кіноглядачів.
Джерела: 

вівторок, 27 січня 2015 р.

27 січня 1891 р. народився Павло Тичина


Народився Павло Тичина 27 (за ст. ст. 15) січня 1891 р. в с. Пісках, Чернігівської області, в сім’ї сільського дяка (він же — учитель у «школі грамоти»). Вчився спочатку в земській школі, потім у чернігівській бурсі, згодом — у місцевій духовній семінарії. Пізніше він знайомиться з славним земляком-чернігівцем — М. М. Коцюбинським, відвідує літературні «суботи» в його домі, читає там свої, схвально зустрінуті, вірші, підтримує сердечні стосунки з старшим письменником аж до його смерті.
Друкуватися П. Тичина почав у 1912р., перша збірка віршів — «Сонячні кларнети» — датована 1918р. (фактично вийшла весною 1919р).
Після семінарії П. Тичина вчився в Київському комерційному інституті, одночасно працював на різних дрібних посадах — в конторах та редакціях газет і журналів, в українському театрі М. Садовського (помічником хормейстера). Жовтневу революцію він зустрів уже зрілою людиною і відомим поетом молодшого покоління. Знамениті вірші весни і літа 1919р. — «На майдані», «Як упав же він з коня…» та ін., — а потім і вся збірка «Плуг», принесли йому славу натхненного співця «краси нового дня». Одночасно з «Плугом» вийшов тоненькою книжечкою цикл віршів у прозі «Замість сонетів і октав», який був написаний, можна гадати, в 1918 р. Він працює в журналі «Мистецтво», в державному видавництві «Всевидат», завідує літературною частиною в Київському театрі ім. Т. Г. Шевченка, політкомісаром якого був О. Довженко.
В 1923р. П. Г. Тичина переїздить до Харкова, тодішньої столиці УРСР. Тут він працює в журналі «Червоний шлях», багато пише, вивчає вірменську, починає оволодівати грузинською і тюркськими мовами, стає діячем заснованої в українській столиці Асоціації сходознавства.  Побачила світ наступна збірка поезій П. Тичини — «Вітер з України» (1924).  У спадщині поета — близько п’ятнадцяти поем. Найбільші з них лишились недовершеними.
Активна громадська і державна діяльність П. Тичини, набуває широкого розмаху в передвоєнні, а особливо — повоєнні роки. З 1938р. і до кінця життя він — депутат Верховної Ради УРСР, протягом двох скликань був її Головою. Академік АН УРСР (з 1929р.), він у передвоєнні та в перші воєнні роки працює директором Інституту літератури АН УРСР, а з 1943 по 1948р. — міністром освіти Радянської України.
В часи Великої Вітчизняної війни П. Тичина був прийнятий до членів КПРС. Згодом він неодноразово обирався членом ЦК КП України. Поет удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці, лауреата Державної премії СРСР та Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967 р. в Києві.
У 1968 році у Києві його ім'ям був названий проспект.
26 січня 1980 року в Києві по вулиці Репіна, нині - Терещинській, 5, був відкритий літературно-меморіальний музей-квартира П.Г. Тичини, а на фасаді встановлено меморіальну дошку.
В Дарницькому районі міста його ім'я носить бібліотека, школа № 191.
Джерела: УКРЛІТ.ORG
Киевский календарь

27 січня 1939 р. народився Павло Чубинський

27 січня 1839 р. на хуторі Чубинка (Чубинське) Чернігівської губернії, недалеко від нинішнього міжнародного аеропорту Бориспіль, в незаможній дворянській сім'ї народився  Павло Платонович Чубинський.
Ще змалку Павло починає захоплювався географією, мріє про далекі подорожі. Після закінчення другої Київської гімназії вступає на юридичний факультет Петербурзького університету. Там знайомиться з географом Семеновим-Тянь-Шанським Петром Петровичем, який у свою чергу знайомить Чубинського з видатними географами Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо-Маклаєм.
У студентські роки брав участь у діяльності петербурзької української громади. Був автором журналу «Основа», де познайомився з Тарасом Шевченком, Миколою Костомаровим.
Повернувшись в Україну, впродовж 18611862 років пише статті для «Основи». У цей час намагається відкрити безкоштовну сільську школу в Борисполі, але не добився дозволу влади. Восені 1862 року Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна», що став національним гімном українського народу. 17 січня шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» (за українську діяльність) на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. За сім років заслання в Архангельську українець Чубинський зробив чимало для російської науки, зокрема написав дослідження про ярмарки в архангельському краї, про смертність на Архангельщині, про печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії, дослідив юридичні звичаї в губернії тощо.
Очолював експедицію з вивчення Печорського краю і Заполярного Уралу. За його ініціативою була відправлена експедиція навіть на Нову Землю .
У 1869 р. дістає дозвіл про повернення до України й очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї.
18731875 — секретар Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.
У 1876 р. Чубинського було вислано з Києва із забороною проживати в малоросійських і столичних губерніях. За допомогою президії Російського географічного товариства він дістає дозвіл проживати в Петербурзі.
У 1879 р. Чубинський тяжко захворів, його розбив параліч, і він до кінця життя був прикутий до ліжка. Помер 17 січня 1884 р. Прощалися з Чубинським у Церква Різдва Христового. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі.
У 2001 році в Борисполі було встановлено пам'ятник.