Видатні українці-ювіляри квітня

До вашої уваги інформація про видатних діячів культури та літератури - ювілярів квітня.

4 квітня

80 років від дня народження  Леоніда Никифоровича Горлача (Коваленка)-українського поета, прозаїка. Народився у містечку Ріпки на Сіверщині. Закінчив середню школу,філологічний факультет Ніжинського державного педагогічного інституту імені М.В.Гоголя. Служив в армії.Потім працював на журналістській роботі, редактором у видавництві "Дніпро", в апараті Спілки письменників України.Автор понад десятку книг поезії та книжок для дітей.Головний редактор газети "Отчий поріг" Чернігівського земляцтва у м.Києві. Перша поетична збірка "Сонце в зіницях" побачила світ 1965 року. Нагороджений медаллю "За будівництво Байкало-Амурської магістралі", Почесною грамотою Президії Верховної Ради Грузинської РСР,іншими відзнаками. Лауреат кількох літературних премій. За книгу поезій "Знак розбитого ярма" удостоєний звання лауреата Національної премії України імені Т.Г.Шевченка(2013).

5 квітня

140 років від дня народження Дмитра Миколайовича Ревуцького- українського композитора, музикознавця, фольклориста. Народився в селі Іржавець на Чернігівщині. У 1906 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Музики навчався у М. Лисенка. 1918—1923 pp. — викладач Київського музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка, 1923—1924 pp. — співробітник Етнографічної комісії АН УРСР, з 1938 р. — старший науковий співробітник Інституту українського фольклору АН УРСР (Київ). Дмитро Ревуцький — один з видатних музикознавців 20—30-х років XX ст. У його науковому доробку дослідження «С. С. Артемовський і його комічна опера «Запорожець за Дунаєм» (1936), «Лисенко — хоровий диригент» (1937), «Автобіографії М. В. Лисенка» (1940). Значний внесок зробив у музичну фольклористику. Серед його праць, присвячених цій темі, — «Українські думи та пісні історичні» (1919), «Шевченко і народна пісня» (1939), «Сучасна пародія на українську народну думу», «Кобзарі й лірники», «Золоті ключі» (1926). Помер 29 грудня 1941 р. в Києві.

115 років від дня народження Анатолія Івановича Шияна-українського прозаїка. Народився  в слободі Борисовці (нині смт Бєлгородської області Росії) у родині селянина-маляра. Тут він закінчив трикласнупочаткову школу. З 1924 року працював санітаром, а потім аптекарем в Борисовській народної лікарні. В 1925 році вступає до Київського лісотехнічного інституту, який закінчив у 1929 році. У роки навчання в інституті публікувався у журналі «Молодий більшовик» — перше оповідання «Лісокради» вийшло в 1928 році. Широку популярність йому принесли повість «Баланда» (1930), романи«Магістраль» (1934), і «Гроза», за яким в 1959 році був поставлений кінофільм «Гроза над полями». Належав до літературних організацій «Молодняк»і ВУСПП. У роки радянсько-німецької війни був військовим кореспондентом спершу газети «Советская Армия», а з липня 1941 — в щойно створену фронтову газету «За Радянську Україну», очолену М. Бажаном. У січні 1943 його переводять до Українського штабу партизанського руху, а в травні відряджають на кілька місяців у тил ворога — до партизанського з’єднання О. Сабурова. Після повернення з ворожого тилу він завідує партизанським відділом газети «Радянська Україна». Ним написана книга-репортаж «Партизанський край». У повоєнні роки він пише повісті, оповідання, захоплюється драматургією. У своїх творах часто повертається до рідних країв. У Києві мешкав у будинку письменників Роліті. Помер у 1989 році. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

10 квітня

75 років від дня народження Богдана Івановича Сушинського- українського прозаїка. Народився в місті Самборі на Дрогобичині. В 1969 році він з відзнакою закінчив філологічний факультет Одеського держуніверситету ім. І. Мечникова. Під час навчання був іменним стипендіатом Міністерства вищої та середньої освіти України. Після закінчення Одеського університету тривалий час перебував на журналістській роботі. Згодом став членом Національної спілки письменників України (НСПУ) й зрештою став головою правління Одеської організації Спілки письменників України та очолював її з 1990 по 2002 роки. Сушинський — академік міжнародної Академії наук, освіти, промисловості та мистецтв (при ЮНЕСКО, США). Богдан Сушинський активно виступав у пресі на захист української мови та культури, за відродження українського козацтва. Він перший, або один із перших, виступив у республіканській пресі з аргументованими, рішучими статтями проти будівництва згубної для українських степів Дунай-Дніпровської зрошувальної системи; Березівського хімічного комплексу; за врятування Дністра та на захист української популяції білих лелек. Його публікації мали значний громадський резонанс. Він був відзначений премією ім. Аверіна за публіцистику. За благодійницьку діяльність на ниві культури, він відзначений Національною Спілкою письменників України "Медаллю Степана Олійника. За благодійність". Наприкінці 2002 року вийшов друком його політично-кримінальний роман "Хрещений батько Криму" — з життя сучасної України (премія І. Буніна). Цього ж року за психологічний роман "Три дні в Парижі з коханою жінкою" він був відзначений всеукраїнською премією "Гілка золотого каштану". З його ініціативи в Одесі споруджено пам'ятник отаману Чорноморського козацтва Антону Головатому (одному із засновників Чорноморського та Кубанського козацтв). Він задумав і здійснив в 1999 році перенесення землi з мiсця поховання гетьмана Мазепи з румунського міста Галаца — в Україну, до Батурина. Богдан Сушинський активний учасник відродження українського козацтва. Свого часу був Головним отаманом Чорноморського Подунай-Гуляйпільського та Верховним отаманом Чорноморського козацтва. Він — засновник і перший Верховний отаман Чорноморсько-Дністровського козацтва, де обраний зараз довічним Почесним Верховним отаманом. Має козацько-військове звання "генерал козацтва". Богдан Сушинський є одним із засновників першого в Україні Міжнародного лицарського Ордену Архистратига Михаїла, членом Магістрату та Капітулу цього Ордену.  Богдан Сушинський здійснив прозовий переклад "Велесової книги" і разом з ґрунтовним аналізом історії її з'явлення та автентичності опублікував в книзі: Сушинський Б. І. Велесова книга предків. "Велесова книга" волхва Хоруги у перекладі та літературній інтерпретації Богдана Сушинського". Богдан Іванович помер 24 грудня 2020 року.

13 квітня

115 років від дня народження Оксани Дмитрівни Іваненко - української письменниці. Народилася 31 березня (13 квітня) 1906 року в Полтаві. Дочка журналіста та письменника Дмитра Олексійовича Іваненка. Навчалася в гімназії, потім у робітничій школі. 1922 року вступила до Полтавського інституту народної освіти. У 1926 році закінчила факультет соціального виховання Харківського інституту народної освіти, у 1931 році — аспірантуру при Українському науково-дослідному інституті педагогіки, керувала секцією дитячої літератури у Київській філії цього інституту. Була вихователькою в дитячій колонії імені Горького під керівництвом Антона Макаренка. У 1932–1939 працювала працювала у видавництві «Молодий більшовик», у 1947–1951 роках — у журналі «Барвінок». У 1939–1957 роках мешкала в Києві у будинку письменників Роліті. Померла в Києві 17 грудня 1997 року. Похована на Байковому кладовищі.

15 квітня

85 років від дня народження Олега Федоровича Чорногуза - українського сатирика, гумориста. Народився у селі Іванів Калинівського р-ну на Вінничині. Після закінчення Івано-Франківської с/ш № 5 вступив до Чернівецького військового училища, але згодом покинув навчання і вступив на факультет журналістики Київського університету ім. Т.Шевченка, який закінчив 1964 року. Понад 20 років працював у журналі "Перець" — від фейлетоніста до головного редактора. Лауреат премій ім. Остапа Вишні, ім. І.Багряного, ім. О.Гончара та ін. Серед найвідоміших книг письменника: повість "Голубий апендицит" (за яку і автор, і редакція журналу "Прапор" були піддані компартійній критиці, зокрема й у московській "Правді"); книги гумору та сатири "Портрет ідеала", "Сіамський слон", "Веселі поради", "Між нами кажучи", "Сповідь старого холостяка", "Як доглядати Зевса", "Українські колобки" та ін. Сатиричні романи: "Аристократ" із Вапнярки" (написаний 1973, опублікований 1979 р.), "Претенденти на папаху" (1983), "Вавілон на Ґудзоні" (1985), "Я хочу до моря" (1974, знятий з друку, опублікований 1989 р.), "Дари піґмеїв" (2005), "Примхи долі" (2006), "Золотий скарабей" (2007), "Ремезове болото" (2007), "Гроші з неба" (2009), "Твори" (в 2 т., 1986), "Твори" (в 7 т., 2006).

19 квітня

85 років від дня народження Григорія Григоровича Кияшка - українського прозаїка. Народився Григорій Григорович Кияшко 19 квітня 1936 року в білоруському селі Мокреці на Гомельщині в сім’ї селянина. Ще до війни з матір’ю переїхав до Києва: батько тоді служив в армії і загинув у серпні 1941. По закінченні десятирічки за путівкою комсомолу Григорій Кияшко виїхав на будівництво шахт Донбасу. Працював і вчився, та став згодом відповідальним секретарем «Шахтобудівника» – багатотиражної газети при шахті «Севастянівська». Закінчив у 1967 році Український поліграфічний інститут. Працював завідуючим відділом журналу «Заклик», тривалий час був кореспондентом газети «Літературна Україна» та директором Українського республіканського Будинку літераторів. З 1984 по 2005 заступник відповідального секретаря журналу «Київ». Член Національної спілки письменників України з 1978 року. З оповіданнями для дітей Григорій Кияшко почав виступати в журналі «Барвінок» на початку 60-х років. Згодом побачила світ його перша книжка для юного читача – збірки оповідань «Турецькі султани» (1965). Потім вийшли книжки «До козацького схову» (1967), «Жайворони» (1970), «Поштовій фургон» (1978). ). У творчості порушує проблеми сім’ї, виховання дітей, захисту природи. У своїх книгах Григорій Кияшко через неповторний дивосвіт яскравих дитячих та дорослих характерів і вчинків своїх героїв, намагається осмислити вічні загальнолюдські моральні цінності.

23 квітня

60 років від дня народження Андрія Юрійовича Куркова -  українського письменника російського походження, журналіста, кіносценариста;  президента Українського ПЕН. Народився у російському селі Будогощ Ленінградської області. З раннього дитинства живе у Києві. Після школи працював завклубом, завідувачем бібліотеки в санаторії в Пущі-Водиці, діловодом тощо. Також закінчив курси перекладачів японської мови в Інституті інформації (на «Либідській»).1983 — закінчив Київський державний педагогічний інститут іноземних мов. Працював випусковим редактором багатотиражки Київського політеху, редактором видавництва «Дніпро». У віці 24-х років пішов служити на альтернативну службу: з 1985 до 1987 служив охоронцем в Одеській виправній колонії № 51. Перша публікація — гумореска у київському виданні «Рабочая газета» у 1979 році. Перший сценарій до фільму «Поляна сказок» (працював як «літературний негр»: у титрах сценаристом зазначено Кіра Буличова, який за нього отримав приз на Братиславському кінофестивалі). Працював сценаристом на кіностудії О. Довженка, викладав у Белл Коледжі (Кембридж, Англія). З 1988 член англійського ПЕН-клубу. Член Спілки кінематографістів України (з 1993) та Національної спілки письменників (з 1994). З 1998 — член Європейської кіноакадемії. З 1998 — постійний член журі премії Європейської кіноакадемії «Фелікс». У 2011 входить до складу журі літературного конкурсу «Юне слово». Одружений з ірландкою Елізабет Шарп (консультант у Британській раді в Україні), виховує трьох дітей.

25 квітня

30 років від дня народження Юрія Матевощука - молодого українського поета, перекладача, ведучого програм та редактора на телеканалі «UA:Тернопіль», координатора подій у Книгарні «Є» у Тернополі, координатора та програмного директора мистецького фестивалю «Ї» у Тернополі. Народився в місті Ланівці Тернопільської області. У 2007—2012 роках навчався у Тернопільському національному педагогічному університеті за спеціальністю «Українсько-польська філологія». У 2008 році, під час навчання в університеті, став учасником літературної студії «87», координатором якої залишався до 2013 року. Працює у видавництві «Крок» (з 2015 року — головний редактор). Також з листопада 2015 р. — арт-менеджер книгарні «Є» в Тернополі. У 2014 році став учасником Національної спілки письменників України. Лауреат премії ім. С. Будного (2015). Автор книжок «Прототип» (2011) та «Метрополь» (2014). Співавтор книжки «Люди погоди» (2015). Окремі твори друкувалися у різноманітних антологіях та літературних журналах. Укладач антологій «87»: том 2" (2012) та Антології мистецького фестивалю «Ї» (2015). Автор перекладу книжки Корнеля Філіповича «Провінційний роман» (2015).

28 квітня

80 років від дня народження Ірини Володимирівни Жиленко - української поетеси, дитячої письменниці, журналістки та мемуариста. Народилася під час Другої світової війни у Києві. Втратила усіх рідних, виховувалася у родичів в Звенигороді. 1964 заочно закінчила Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Працювала в редакціях газет і журналів. Перший вірш написала у восьмирічному віці. Дебютувала 1965 року збіркою «Соло на сольфі», яка спричинила тривалу дискусію у пресі. Одружилася із відомим українським письменником Володимиром Дроздом. Під тиском обставин була змушена вступити до комуністичної партії 1981 року. У 2011 вийшла книга спогадів Ірини Жиленко «Homo Feriens» (лат. “Людина святкуюча”). Твори І. Жиленко виходили в перекладі багатьма мовами світу, зокрема російською. Авторка низки дитячих творів: повістей для дітей «Двічі по два дорівнює кульбабці» (1983) і «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером» (1986), «Достигають колосочки», «Вуличка мого дитинства», «Казки про буфетного гнома», збірників дитячих віршів «Достигають колосочки» (1964), «Вуличка мого дитинства», (1979), «Казки буфетного гнома», (1985). Померла 3 серпня 2013 у Києві, чин відспівування відбувся у Київському Фролівському монастирі УПЦ МП.

30 квітня

65 років від дня народження Павла Миколайовича Гірника - українського поета, Лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка. Народився в місті Хмельницьк. Закінчив 1973 року середню школу в Хмельницькому. Вчився на філологічному факультеті Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (1973—1974, закінчив перший курс), 1974 перевівся у Київський педагогічний інститут (закінчив 1977). Закінчив Вищі літературні курси в Москві (1987—1989). Працював учителем української мови і літератури в сільських школах Вінницької області (село Непедівка Козятинського району) та Хмельницької області (село Черепівка Хмельницького району, село Берегелі Красилівського району), завідувачем літературно-драматичної частини Хмельницького театру ляльок. Член Спілки письменників України (1984), а від 1996 — член Асоціації українських письменників. Нині живе у скрутних умовах в селі Садовому поблизу Деражні — районного центру Хмельницької області.