Київський Педагогічний музей

10 вересня 1911 року (28 серпня за ст. Ст.) Було освячено Будівлю Педагогічного музею. Його подарував Києву лісопромисловець, купець I гільдії Семен Семенович Могильовцев. Проектування та будівництва цього, мабуть, найвідомішого споруди архітектора П.Ф.Альошина передували досить трагічні і бурхливі події. Будівництво народної аудиторії було заборонено. Але завдяки підтримці С.С.Могільовцева, що виділив 500 000 рублів, праці архітектора не пропали даром. Могільовцев вирішив замість «небезпечної» народної аудиторії побудувати заклад, благопристойно названий «Педагогічний музей». Ідея задовольнила владу, і роботи продовжилися. У зв'язку з тим, що закладка музею відбулася 13 липня 1910 року (30 червня за ст. Ст.), В день народження престолонаслідника Олексія, йому було дано ім'я Цесаревича Олексія. На вимогу Могільовцева, дід якого був кріпаком, відкриття будівлі мало відбутися під час святкування 50-річчя скасування кріпацтва. Вів будівництво відомий київський підрядчик Л.Б.Гінзбург, і протягом року всі роботи були завершені. Відкриття музею відбулося 11 жовтня 1911 (28 вересня за ст. Ст.). До цієї дати відомий київський ювелір І.А.Маршак виготовив срібний макет будівлі, нині знаходиться в експозиції Державного історичного музею України. У 1917 році в будинку розмістилася Центральна Рада на чолі з М.С.Грушевського. Саме тут була проголошена 20 листопада листопада 1917 (7 листопада за ст.ст.) Українська Народна Республіка, а в ніч з 24 на 25 січня 1918 прийнятий IV Універсал про незалежність. З 1921 року тут розміщувався Пролетарський музей, з 1924 року - Музей Революції, влаштовувалися художні виставки. У 1937 році будинок передано під філію Центрального музею В.І.Леніна. Це зажадало перебудови і розширення будівлі. Роботи були виконані під керівництвом архітектора П.Ф.Альошина. При збільшенні обсягу будівлі майже вдвічі фасад залишився колишнім. У 1941 році перед відступом радянських військ з Києва Музей був замінований радіокерованими мінами. Німцям вдалося швидко знешкодити вибухівку (сюжет про розмінування увійшов в один з випусків Deutsche Wochenschau). Під час окупації в будівлі знаходився Музей найдавнішої історії, куди під керівництвом д-ра Грімма з Галле перевези археологічну колекцію з Києво-Печерської лаври. Після звільнення Києва в 1943-1982 рр. тут знову знаходився музей. З 1982 року в будівлі знову перебуває міський Будинок Вчителя. Будівля триповерхова з цокольним напівповерхів. Прямокутна в плані з внутрішнім двориком, стіни складені з цегли, облицьовані білим инкерманским каменем. Центральне місце в композиції будівлі займає напівкруглий ризаліт по головному фасаду, перекритий куполом. У перекриттях і несучих конструкціях використаний залізобетон. Фасади вирішені в творчо перероблених формах російського класицизму першої чверті XIX століття. Скульптурний фриз на тему історії розвитку освіти, що охоплює будівлю по третьому поверху, виконаний за проектом І.А.Дітріха і В.В.Козлова. Чавунна огорожа відлита по малюнку А.В.Беретті.

Джерело: Киевский календарь