Після розгрому нацистських військ на Курській дузі наприкінці серпня - у вересні 1943 р. ророзпочався широкий наступ дев'яти радянських фронтів - від Великих Лук у Росії до Північного Кавказу. На київському напрямку діяв Воронезький фронт, яким командував генерал армії Микола Ватутін. 2 вересня війська фронту визволили Суми, 21 вересня передовими частинами вийшли до Дніпра в районі Переяслава. Переправа почалася навпроти села Великий Букрин. Командування й політоргани заохочували це, керуючись обіцянкою Ставки присвоїти звання Героя Радянського Союзу за форсування Дніпра. Велику допомогу армії надали місцеві партизани та населення. Але поки надійшли регулярні понтонні частини, десятки тисяч бійців та молодші командирів потонули в Дніпрі під шквальним вогнем ворога з високого правого берега. Не стало краще, коли на захоплений великою ціною
плацдарм стали прибувати танки й артилерія. В умовах порізаного ярами правого берега дії танків були обмежені, а самі вони ставали легкою здобиччю для артилеристів противника. Важкі бої тривали тут весь жовтень. Згодом очевидний кричущий прорахунок командування Воронезького фронту (з 20 жовтня перейменованого на 1-й Український фронт) історики війни стали називати невдалим маневром, від якого довелося відмовитись. Вихід було знайдено: не припиняючи бойових дій на цьому напрямку, радянське командування перекинуло основні сили на північ від нещасливого Букрина і, скориставшись вдалою дезінформацією ворога, не менш енергійно заходилося форсувати Десну. 4 жовтня 5-й гвардійський танковий корпус генерал-лейтенанта А. Кравченка почав переправляти танки біля села Літки просто по дну р. Десни. Це була перша у світовій історії така операція. Звідси почалося форсування Дніпра вище Києва, в районі села Лютіж. Захопивши цей плацдарм, війська 1-го Українського розвинули успіх. 25 вересня було визволено Бровари. 26 вересня німецькі підрозділи, відходячи за Дніпро, спалили робітниче селище на Трухановому острові та Передмостову слобідку (нині Гідропарк), щоб знищити будь-яку деревину, придатну для форсування водної перешкоди. Нацисти зуміли вчасно перейти на правий берег, знищивши всі переправи біля Києва. Гітлерівське командування вважало, що Червона армія не зможе швидко подолати Дніпро, і тому готувалось до тривалої оборони «Східного валу». Щоб не мати клопоту з міським населенням - киянами, які, в очікуванні визволення, могли б вдатися до партизанських дій, особливо небезпечних для окупантів в умовах міста, - німці 26 вересня оголосили «бойову зону», яка простягалася на 3 кілометри на захід від Дніпра. На цьому терені заборонялося перебування цивільного населення під загрозою розстрілу. Межа «забороненої зони» проходила по вулицях Саксаганського, Дмитрівській. Потім киян виганяли й з околиць, а в перших числах жовтня почали вивозити залізницею - кого до приміських селищ і сіл, а кого й далі. Водночас окупанти спішно евакуювали свої установи, вивозили матеріальні та культурні цінності, награбовані в Києві. Тікали й ті, хто служив окупантам, і ті, хто не сподівався на милість від радянських каральних органів уже за одне те, що опинився на окупованій території, потрапив у полон, в оточення тощо. Тим часом радянські війська накопичували сили на захоплених плацдармах для рішучого наступу на Київ. Головний удар по ворогу було завдано з Лютізького лацдарму. 4 листопада, з настанням темряви через Пуща-Водицький ліс рушили танки з ввімкненими фарами та сиренами, на ходу ведучи інтенсивний вогонь з гармат і кулеметів. Приголомшений ворог безладно кидав позиції, і на ранок 5 листопада радянські війська оволоділи Святошиним. Німці, намагаючись уникнути оточення, тікали на захід та південний захід. Радянська штурмова авіація завдавала ударів по скупченнях німецької техніки та військах на цих шляхах. На околицях міста тривали бої з ар'єргардами ворога. Разом з частинами Червоної армії Київ визволяли підрозділи 1-ї Чехословацької окремої бригади під командуванням полковника Людвіка Свободи. На 4 годину ранку 6 листопада 1943 року Київ було повністю визволено від нацистських військ. Визволителі входили в обезлюднілу столицю, не знаючи, що населення було вигнано за межі міста ще понад місяць тому. Вони дивувались руїнам, на яких подекуди вже повиростали й деревця. Палали великі будинки на Володимирській, 19, Великій Житомирській, 9, Львівській, 10, на Костельній, на Великій Васильківській, Саксаганського, друкарні на Львівській площі та Бульварно-Кудрявській, старий університет та інші гарні будівлі, підпалені перед втечею нацистськими окупантами. Того ж дня Москва салютувала визволителям Києва, і вперше за війну пролунало 24 залпи з 324 гармат. Задля цього, як завжди, «за ціною не постояли»: київська наступальна операція 1943 р. коштувала життя 417 тис. воїнів Червоної армії... Зате 65 військовим з'єднанням і частинам, що найбільше відзначилися у визволенні столиці, було присвоєне почесне найменування Київських. Життя поволі поверталося на береги Дніпра.
Детальнішу інформацію по даній темі ви можете дізнатися в нашій бібліотеці з таких джерел:
- Ілюстрована історія Києва.- К.: Фенікс, 2012.- 424 с.,іл.
- Історія Києва: Київ Соціалістичний. Т. 3- К.,1987.- 473с.;
- Київ: вчора і сьогодні. Фотоальбом.- К.,2002.- 224с;
- Київ: історичний огляд (карти, ілюстрації, документи).- К.,1982.- 232с.;
- Рибаков, М.О. Невідомі та маловідомі сторінки з історії Києва.- К.,1997.- 374с. та ін.
Немає коментарів:
Дописати коментар