Ювіляри 2019. Червень

До вашої уваги інформація про видатних українських діячів літератури. культури і мистецтва - ювілярів червня.

2 червня

100 років від дня народження Тимошенка Юрія (Георгій) Трохимовича (сценічний псевд. – Тарапунька), українського артиста естради, кіноактора, народного артиста УРСР, лауреата Державної премії СРСР. Народився 2 червня 1919 року в Полтаві. У 1941 р. закінчив Київський театральний інститут. Під час Другої світової війни виступав разом з Юхимом Березіним на фронті в складі ансамблю пісні і танцю Південно-Західного фронту. Спочатку виступали в образах кухаря Галкіна (Березін) та банщика Мочалкіна (Тимошенко). У 1950 р. отримав премію за роль солдата у фільмі "Падіння Берліна". Після війни деякий час виконував монологи під призвиськом Бубліка, аж поки Олександр Довженко не запропонував йому прізвище міліціонера Тарапунька. Назва пішла від річки Тарапуньки в Полтаві, де Тимошенко провів своє дитинство. Березину запропонували псевдонім Штепсель, бо він виконував в той час образ електромонтера. Цей дует був популярним протягом 40 років, був екранізований також і у кіно. Помер 1986 року в Ужгороді від серцевого приступу під час гастролей.

9 червня

80 років від дня народження Гайдамаки Анатолія Васильовича, українського художника-монументаліста, народного художника України, лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1939). Народився в с. Волосківці Чернігівської області. Закінчив Московське вище художньо-промислове училище (1967). Працює в галузі монументального мистецтва. Основні твори: комплексне оформлення музеїв – книги в Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» (1974), М. Островського в Шепетівці (1979), М. Коцюбинського в Чернігові (1983), запорозького козацтва на острові Хортиця (1983), Державного літературного музею в Одесі (1983), оновлена експозиція музею Т.Г. Шевченка в Києві (1989), художнє вирішення інтер’єрів банку «Україна» в Києві (1994), «Дороги війни» – реекспозиція Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. у Києві (1994–1995), художнє вирішення інтер’єрів адміністративно-культурного центру «Росія» в м. Харбін (1997, Китай) та виконання живописних робіт для цього комплексу, художнє оформлення Національного музею «Чорнобиль» у Києві (1994–1996), художнє вирішення церкви Святої Трійці в Македонії (1998–1999). Він є автором Меморіалу пам’яті загиблих на морях (Крим, 2005–2006) та живописних творів: «Материн сад», цикл «Розп’яття», пам’ятника Т.Г. Шевченку у Вінниці (2013–2014).

12 червня

55 років від дня народження Гнатюка Анатолія Васильовича, українського актора театру і кіно, телеведучого, народного артиста України. Народився і виріс на чарівному Поділлі. Навчався гри на баяні в Старокостянтинівській музичній школі, на навчання до якої їздив аж за 30 кілометрів. Старший брат Микола забрав їх з мамою до Києва, де Анатолій продовжив навчання в драматичній студії при Палаці піонерів. Закінчив акторський факультет (майстерня Народної артистки України В.І. Зимньої) Київського державного інституту театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого. Гнатюк Анатолій - актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Співає у виставах театру і на естраді. Дебютував у дуеті з братом Миколою Гнатюком на сцені Палацу "Україна" піснею "Ой, смереко!" в 1996 р. Серед популярних пісень у його виконанні:"Качечка", "Пісня про троянду", "Пісенька про начальника"...

13 червня

145 років від дня народження Марка Черемшини (справж. – Семанюк Іван Юрійович), українського письменника і громадсько-культурного діяча. Народився Марко Черемшина (Іван Юрійович Семанюк) у селі Кобаки Косівського повіту на Станіславщині (нині Івано-Франківщина) в селянській хаті. Закінчив Віденський Університет (1906) і працював адвокатським помічником у Делятині, а з 1912 адвокатом у Снятині, де активно займався громадсько-політичною, літературною і культурно-просвітницькою роботою. Упродовж 1900–1901 років у львівському «Літературно-науковому віснику» і чернівецькій «Буковині» була надрукована низка оповідань, які склали першу книгу письменника — «Карби. Новели з гуцульського життя»: «Святий Николай у гарті», «Хіба даруймо воду», «Раз мати родила», «Зведениця», «Більмо» та інші (разом 15), — присвячені зображенню життя темного й зубожілого гуцульського селянства за Австрії. Саме ця книжка відразу поставила Марка Черемшину на одне з чільних місць серед українських новелістів початку ХХ століття. Після «Карбів» у творчості Черемшини залягла довготривала перерва, по якій з 1919 почали з’являтися його оповідання, присвячені руїні галицького села, спустошеного подіями першої світової війни: «Село вигибає», «Село потерпає», «Бодай їм путь пропала», «Перші стріли» тощо. Третій тематичний цикл становлять оповідання Черемшини, писані про життя селянства під гнітом польської влади: «Верховина», «Ласка», «Коляда», «На Купала на Івана» та ін. За його оповіданням «Сльоза» створено мультиплікаційну стрічку «Різдвяна казка» (1993, «Укранімафільм»). Про нього знято фільм «Марко Черемшина» (1975).

14 червня

200 років від дня народження Витвицького Софрона, українського письменника, етнографа, літературознавця, священика. Парох села Жаб'є (сучасне смт Верховина Івано-Франківської області). У 1848 — член польської «Ради народової», але вийшов з її складу. Прихильник порозуміння з польськими політиками (у цьому дусі видав брошуру «Do zgody! Bracia, do zgody!», Львів, 1861), через що церковна ієрархія змусила його скласти мандат відразу після першої сесії сейму. Писав українською і польською мовами про Гуцульщину, її населення й звичаї, а також драматичні твори, що успіху не мали. Автор опери «Два голуби воду пили, а два колотили» (1863).

24 червня

125 років від дня народження Січинського Володимира Юхимовича, українського художника-графіка, архітектора, мистецтвознавця, бібліографа. Народився 24 червня 1894 р. в м. Кам’янці-Подільському на Хмельниччині в родині історика, організатора просвітнього руху на Поділлі, археолога, етнографа і православного священика Ю. Сочинського. Навчався у технічній школі та на курсах мистецької школи в Кам’янці-Подільському. Вищу освіту здобув у Петербурзькому інституті цивільних інженерів (1912—1917) та Празькому університеті (1923—1926). У 30-х роках XX ст. в Українському вільному університеті в Празі став доктором філософії, а в 1942 р. був обраний надзвичайним професором Українського вільного університету в Мюнхені. У 1944 р. переїхав з родиною до США. Працював в Українському технічному інституті в Нью-Йорку, організовував наукові з’їзди, конференції, художні виставки, співробітничав з періодичними виданнями, наприклад, »Свобода» (Нью-Йорк), »Українське слово» (Париж), »Визвольний шлях» (Лондон) та ін. Його праці вийшли англійською, німецькою, французькою, італійською, слов’янськими мовами. Основним фахом В. Січинського була архітектура. За своє життя виконав безліч проектів усіляких будівель, іконостасів, престолів. Одним із найвидатніших його творінь є монастирська церква Святого Духа Редемптористів у м. Михайлівцях на Пряшівщині (1933—1934), яка належить до найвеличніших зразків українського зодчества новітніх часів. За його проектами побудовано церкви в Бразилії, Канаді, Словаччині, США.

29 червня

80 років від дня народження Греся Віктора Степановича, українського кінорежисера, сценариста, актора, народного артиста України. Народився в містечку Красний Луч Луганської області. Працював актором театру ляльок в м. Махачкала. З 1966 року — режисер Київської кіностудії ім. О.Довженка. В 1967 році закінчив режисерський факультет ВДІКу (майстерня Є. Дзигана). З 1979 року — викладач на кафедрі кіно та телебачення в Київському інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. З 1993 року — художній керівник експериментального об'єднання «Дебют» кіностудії ім. О. Довженка. У 1997–1998 роках — співпрезидент МКФ дитячих фільмів в міжнародному дитячому таборі «Артек». У вересні 2006 Віктор Гресь здобув перемогу у відкритому конкурсі на найкращий кіносценарій художнього повнометражного фільму за сценарій екранізації повісті М. В. Гоголя «Тарас Бульба». Сценарій «Тарас Бульба та його сини» визнано переможцем конкурсу і рекомендовано для включення до Програми виробництва та розповсюдження фільмів за державним замовленням на 2006–2007 років.

30 червня

70 років від дня народження Гончара Петра Івановича, українського художника- монументаліста, живописця, культуролога, музеєзнавця, заслуженого діяча мистецтв України. Народився в с. Лип’янка Шполянського району (нині Черкаська область). Закінчив Київський художній інститут (1972), Київський унівенситет культури і мистецтв (2000). Працював на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва (1972–93). Відтоді – директор Українського центру народної культури «Музей І. Гончара». Учасник всеукраїнської (від 1987) та міжнародної (від 1991) художніх виставок. Основні роботи – у галузях монументально-декоративного мистецтва та живопису. Творчість його базується на принципам школи М. Бойчука та світогляд. формах наїв. малярства. Брав участь у реконструкції розписів у відновленому Михайлівському Золотоверхому соборі в Києві.