Видатні українці-ювіляри січня.

 До вашої уваги інформація про видатних діячів культури та літератури - ювілярів січня.

2 січня

80 років від дня народження української поетеси, дитячої письменниці Оксани Павлівни Сенатович-української письменниці. Народилася в місті Бережани, у сім’ї вчителів. Після закінчення у 1957 р. школи, навчалась у Львівському політехнічному інституті. Працювала інженером на заводі, в науково-дослідному інституті легкої промисловості, була на профспілковій роботі, але справжнє своє покликання знайшла на літературній ниві. Путівку в поетичний світ Оксані Сенатович дала газета “Вільне життя” ще у 1959 р. Згодом були публікації в журналі “Жовтень” (1960, № 1). У 1961 р. у Львові вийшла колективна поетична збірка “Яблуневий цвіт”, серед 28-ми авторів якої представлена і Оксана Сенатович. Оксана Сенатович виступала в поезії і для дітей, і в поезії для дорослих читачів. Останнім припали до серця, зокрема, її збірки віршів “Стебло”, “Діапазон весни”, “Обличчям до голуба”, “Голубий голос”, “Чоловік з трояндою”. А сучасну українську дитячу літературу не можна уявити без Оксани Сенатович. Коли ще працювала на профспілковій роботі, займалася профорієнтацією школярів і тоді ж почала писати вірші для учнів молодших класів. Так народилася її книжка для дітей “Червоні лелеки” (1970). Свої вірші для дітей поетеса часто друкувала у журналах “Барвінок”, “Малятко”, в календарі “Дванадцять місяців”. Широко відомі її книжки для найменших читачів: “Червоні лелеки”, “Вісім сотень колобків”, “Вчиться Вересень читати”, “Сніговик”, “Живемо в одному домі”, “Шпаки на колесах”, “Соловейку, тьох-мажор”. Перу О. Сенатович також належить повість “Не виростуть хлопці без дощу”. Свого часу видавництво “Детская литература” в Москві випустила збірку віршів української поетеси в перекладі російською мовою під назвою “Непрочитаное письмо”. Подарунком українській молоді була збірка віршів сербського поета Й. Йовановича-Змая “Маленький велетень” у перекладі нашої землячки. Була редактором дитячого християнського журналу “Діти Марії”. Оксана Сенатович – член Спілки письменників України з 1976 р., була першим лауреатом премії імені Олени Пчілки (1992). Померла Оксана Сенатович 31 березня 1997 р. в м. Львів.

6 січня

80 років від дня народження української поетеси Ганни Танасівни Чубач-української письменниці. Народилася Ганна Танасівна в селі Плоске Муровано-Кироловецького району на Вінниччині в сім'ї хліборобів. Закінчила вечірню школу робітничої молоді, факультет журналістики Українського поліграфічного інститут та Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. М. Горького в Москві. Працювала в редакціях газети „Літературна Україна” та журналу „Дніпро”. Авторка 30 поетичних збірок („Журавка” (1970), „Жниця” (1974), „Ожинові береги” (1977), „Заповіти землі” (1978), „Срібна шибка” (1980), „Святкую день” (1982), „Житня зоря” (1983), „Листя в криниці” (1984), „Літо без осені” (1986) та інших) й понад 200 естрадних пісень. За назвою першої ліричної збірки друзі одразу ж стали називати її ясноокою Журавкою. За ці роки в поетеси вийшло понад сорок книжок. Кілька з них адресовані дітям: „Вивчаймо самі”, „Сонячна абетка”, „Алфавітні усмішки”, „Жук малий і волохатий”, „Черепаха Аха”, „Прикмети — не секрети” та інші. Дітям полюбилися її вірші, скоромовки, лічилки для дошкільнят і молодших учнів. Нині малята залюбки вивчають у садочках і школах літери за її „Абетками” та весело-виразні вірші. Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами. Ганна Чубач — лауреат премій ім. П. Усенка, Марусі Чурай, Міжнародної премії „Дружба”; заслужений діяч мистецтв України. Померла 19 лютого 2019 року. Похована на Байковому кладовищі разом із чоловіком.

8 січня

120 років від дня народження українського письменника-фантаста Володимира Миколайовича Владка (Єремченка). Народився в місті Петербург в родині службовця. Початкову освіту здобув у реальному училищі, згодом закінчив Інститут народної освіти. Таким чином майбутній письменник мав глибокі та всебічні знання, вільно володів англійською мовою і латиною, знав про найновітніші відкриття в галузі науки і техніки. Рано втратив батька, почав працювати журналістом у різних друкованих виданнях. Його книги почали друкуватися з грудня 1917 року. Перша книга «Донбас — золота країна» (1930). Як письменник-фантаст дебютував повістю «Ідуть роботарі», відзначеною в 1929 році премією на всеукраїнському конкурсі. Потім одна за одною виходять його книги: «Чудесний генератор», «Аргонавти Всесвіту», «12 оповідань», «Нащадки скіфів». У «Чудесному генераторі» письменник, полишивши космічні світи, звертається до земних проблем, ніби передбачаючи епоху радіолокації та телебачення, велике майбутнє хвиль ультракороткого діапазону. Зовсім в іншому, на перший погляд, навіть несподіваному плані написано роман «Нащадки скіфів». Письменник спрямовує свій погляд не в майбутнє, як це властиве науковій фантастиці, а в минуле. Після «Сивого капітана» письменник замовкнув аж на 15 років. Під час Другої світової війни Владко — політичний коментатор на українській радіостанції імені Тараса Шевченка в Саратові. Згодом — спеціальний кореспондент Радінформбюро, власний кореспондент газети «Правда», керуючий Головреперткомом України, завідувач українського відділення «Літературної газети». Лише в 1956 повертається Владко до свого улюбленого жанру. Пише повісті «Позичений час», «Фіолетова загибель», дарує читачам збірку «Чарівні оповідання». Твори Володимира Владка перекладено мовами багатьох народів світу. Роман «Аргонавти Всесвіту» шість разів видавався в Японії, з творами письменника знайомі читачі багатьох європейських країн.

15 січня

150 років від дня народження українського письменника, історика, перекладача Агатангела Юхимовича Кримського. Народився у Володимирі-Волинському Волинської губернії (теперішня Волинська область). Батько Юхим Степанович Кримський за професією вчитель історії та географії, походив з кримськотатарського роду. Дід Агатангела переїхав з Криму і прийняв православ’я. Агатангел Кримський виявився дуже здібною дитиною – вже у три роки він навчився читати, тож у п’ять батько віддав його до місцевого училища, де хлопчик навчався впродовж наступних п’яти років (1876—1881). Далі було трирічне навчання в протогімназії в Острозі (1881—1884) та два роки навчання у Другій київській гімназії (1884—1885). Після Агатангел Кримський вступив за конкурсом і навчався в Колегії Павла Ґалаґана (1885—1889). Тут він починає займатись вивченням мов. Під час навчання в колегії опанував польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку та латинську. Це був лише початок захоплення мовами. Відомо, що у зрілому віці вчений володів понад 60 мовами. Одним із вчителів колегії був Павло Житецький, завдяки старанням якого Агатангел Юхимович полюбив українську мову й літературу й усю свою подальшу діяльність присвятив саме українській науці. З 1889 по 1896 роки навчався у Москві. Спочатку в Лазаревському інституті східних мов (до 1892 р.), де опанувував такі курси як, арабська філологія, іслам та арабська література, перська і турецька мова та література. 3 1892 до 1896 рр. прослухав курс славістичних студій на історико-філологічному факультеті Московського університету. 1896 року Агатангел Кримський склав магістерські іспити з арабістики в Санкт-Петербурзькому університеті та зі слов’янської філології в Московському університеті. Від Лазаревського університету молодий вчений отримав стипендію на дворічну поїздку до Сирії та Лівану, яку й здійснив у 1896-1898 рр. Після повернення працює в тому ж Лазаревському університеті викладачем. Читав такі дисципліни як історія арабської літератури, вивчення Корану, а також курси семітських мов та курс перекладу з російської мови арабською і навпаки. 1918 року Агатангел Кримський переїхав до Києва, де очолив посаду секретаря щойно створеної Академії наук України. Окрім цього він також очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабо-іранської філології, комісію словника живої мови, комісію історії української мови, діалектологічну та правописну комісії. 1921 року Агатангела Кримського назначено директором Інституту української наукової мови. Плідно працював аж до 1928 року. Видав чимало статей зі сходознавства та перекладів зі східних мов. З 1929 року потрапив під переслідування радянської влади. Агатангела Кримського позбавили посади, а згодом майже повністю заборонили наукову діяльність. 1941 року Агатангела Кримського було заарештовано співробітниками НКВС зі звинуваченням в антирадянській націоналістичній діяльності. В результаті чого вченого ув’язнено в одній із тюрем НКВС у Кустанаї Казахської РСР (нині — Костанай, Казахстан). 25 січня 1942 року Агатангел Кримський помер у лазареті Кустанайської загальної тюрми № 7.

18 січня

85 років від дня народження українського поета Степана Ілліча Жупанина. Народився в селі Іршаві на Закарпатті в багатодітній родині. Закінчив філологічний факультет Ужгородського університету. Учителював, згодом 15 років викладав в Ужгородському університеті українську літературу, психологію, працював завідуючим кафедрою гуманітарних дисциплін. Степан Жупанин був доктором педагогічних наук, професором, заслуженим працівником народної освіти України. Він-автор понад 500 публікацій наукового, науково-методичного характерупідручників, посібників та багато художніх дитячих творів. Досліджував проблеми естетичного виховання, післядипломної освіти та дошкільного виховання. У1994 р. вийшла монографія «Педагогічні основи формування в молодших школярів художнього образу природи». Степан Ілліч викладацьку діяльність поєднував із літературною. Серед його творчого доробку чимало скоромовок, дитячих закличок, віршованих оповідань, що склали 25 збірок. Перша книжка „Бджілка” з’явилася ще 1959 року. Згодом вийшли збірки: «На високій полонині», «Сестрички-смерічки» (1962), «Світле озерце» (1975), «Смерековий край» (1985), «Гірська стежинка» (1965), «Ватра» (1981), «Лісовий світанок» (1986), «Світлячок та бджілка» (1989), «На високій полонині» (1993), «Сто загадок» (1993). Вірші С. Жупанина перекладалися російською, білоруською, чеською, угорською мовами. Лауреат літературної премії імені Лесі Українки (1994). У листопаді 2003 року його спіткала тяжка недуга — інсульт. Цілий рік він боровся з недугою, помер 7 січня 2005 року.

23 січня

130 років від дня народження українського поета Павла Григоровича Тичини. Народився  в с. Пісках на Чернігівщині в родині сільського дяка. Вчився спочатку в земській початковій школі в с. Піски. Пройшовши проби голо­су, у 1900 р. став співаком архиєрейського хору при Троїцькому монастирі Чернігова й одночасно навчався в Чернігівському духовному училищі. У 1907-1913 рр. — студент Чернігівської духовної семінарії. З дитинства був обдарований музично, добре співав. Ще зовсім молодим почав спілкува­тися з корифеями української літератури — М. Коцюбинським, В. Самійленком. Після закінчення семінарії вступив до Київського комерційного інституту. Одночасно працю­вав редактором газети «Рада», технічним секретарем редакції журналу «Світло» (1913-1914 рр.), помічником хормейстера в театрі М. Садовського (1916-1917 рр.). У 1917 р. став членом редколегії газети «Рада». У 1918 р. вийшла перша збірка П. Тичини «Сонячні кларнети», яка була зустрінута прихильно. У 1920 р. виходять його збірки «Замість сонетів і октав», «Плуг». У 1923 р. поет пере­їздить до Харкова, стає членом редколегії щомісячника «Червоний шлях». Наступного року вихо­дить збірка «Вітер з України». У добу тоталітаризму поетові довелося вибирати між життям і поезією. Це був час жорстоких страждань та душевних зламів. У віршах П. Тичини починає з’являтися суміш нещирості й напіввимушеності. За оптимістичними картинами радянської дійсності, що постають з його поезій, сто­їть великий біль справжнього митця. До передвоєнних збірок П. Тичини належать: «Чернігів» (1931р.), «Партія веде» (1934 р.), «Чуття єдиної родини» (1938 р.), «Сталь і ніжність» (1941 р.). Під час Другої світової війни поет перебуває в евакуації в Уфі. Найбільшим здобутком цих часів є поема «Похорон друга». Найфундаментальнішим твором П. Тичини була симфонія «Сковорода», яку він писав майже протягом усього життя. Павло Григорович був дійсним членом Академії наук України (1929 р.). Знав кілька мов, перекладав багато творів. Помер П. Тичина 16 вересня 1967 р. Поезія П. Тичини музична, наповнена зоровими, слуховими та іншими образами. У ній спле­лася мелодія слова з музичною мелодією. У ранній своїй творчості поет — невтомний шукач нових форм поезії, експериментатор. Найбільше його цікавила проблема співвідношення раціонального та інтуїтивного, тому роль прозріння в його поезіях величезна. Поет вдається до багатозначної символіки («Золотий гомін»), важко вловимих асоціацій.

24 січня

80 років від дня народження українського прозаїка, поета, перекладача Юрія Володимировича Покальчука. Народився в Кременці. Дитинство і юність провів у Луцьку. Навчався в Луцькому педагогічному університеті, хоча згодом перевівся до Ленінградського університету на факультет східних мов (1965 р.). Як казав сам письменник, з дитинства він "був захоплений тим, що людина може сама створити цілий світ і жити там, особливо, якщо реальність не подобається". Як наслідок, уже в 1956 році Юрко написав своє перше оповідання. Втягнувся, і вже був у такому стані, що не писати просто не міг. З 1997 по 2007 роки Покальчук — президент Асоціації українських письменників, а з 2000 по 2002 роки — член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Юрка Покальчука знають не лише як одного з найпопулярніших письменників України, а й як науковця, перекладача, кандидата філологічних наук. Юрко як перекладач знав багато іноземних мов: російську, польську, англійську, іспанську, французьку, португальську, італійську, гінді, чеську, німецьку, урду та ін. Він переклав Гемінгвея, Селінджера, Борхеса, Амаду, Маріо Варгаса Льосу, Кіплінга, Рембо та ін. З-під його пера вийшло понад 600 публікацій у періодиці. Юрко також виступав зі своїми віршами під акомпанемент свого рідного музичного гурту "Вогні Великого Міста". Творча спадщина літератора вражає. Ю. Покальчук — автор 17 книжок ("Хто ти?" (1976), "І зараз, і завжди" (1980), "Шабля і стріла" (1990), "Химера" (1992), "Заборонені ігри" (2005) та ін.). Іноді жанр його творів характеризують як "інтелектуальну еротику", причому на перше місце ставлячи саме слово "інтелектуальну". Юрко експериментував у літературі, пишучи свої романи з елементами еротики. Саме тому в його популярності є щось скандальне. 10 вересня 2008 року Україна втратила не лише відомого літератора, а й сильного журналіста, активного громадського діяча й талановитого музиканта. Як розповідала донька письменника Оксана, "він пішов як святий — уві сні". Святим його вважають і діти з колонії в Прилуках на Чернігівщині, яким Покальчук допомагав 20 років. Він вчив їх читати, малювати, друкував їхні вірші у журналі "Горизонт", а також написав про них свою книгу "Хулігани". "Я бажав би всім когось любити, щоб рухатись вперед", — постійно повторював Юрко Покальчук. Йому було 68, та люблять його люди всіх поколінь.

60 років від дня народження українського поета, прозаїка, перекладача Олександра Васильовича Ірванця. Народився у Львові. Дитинство пройшло у Рівному. У 1976 закінчив Рівненську середню школу № 18 (1976), і вступив у Дубенське педагогічне училище, яке закінчив у 1980. У 1989 році закінчив Літературний інститут імені Горького. Твори перекладалися англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, чеською, білоруською, російською, італійською, хорватською мовами. 17 квітня 1985 разом із Юрієм Андруховичем та Віктором Небораком заснував літературне угруповання Бу-Ба-Бу. ПідскарбійБу-Ба-Бу. З 1993 року постійно мешкає в Ірпені під Києвом. З початку 2000-х рр. працює в драматургії та прозі. Автор понад двох десятків книг та численних публікацій у часописах і альманахах Європи й Америки. Ірванця критикують за підтримку західно-українського сепаратизму.

25 січня

70 років від дня народження української письменниці, прозаїка Оксани Іванівни Думанської. Народилась в с. Локня Кролевецького району Сумської області. Закінчила філологічний факультет Київського національного університету у 1973 році. Першу книжку для дорослих "Ексклюзив" Оксана Іванівна написала в час свого "правдивого повноліття", відсвяткувавши п’ятдесятиріччя. Книга про студентські "київські" часи вийшла у львівському видавництві "Каменяр". Вона відразу привернула увагу читачів, стала літературною сенсацією. 2005 рік – повість для підлітків "Спосіб існування білкових тіл". Правда, письменниці здалося, що читача збиває з пантелику така назва, яка нагадує хімічне словосполучення. Тому, зберігши повністю первинний текст, вона дає повісті нове ім'я – "Школярка з передмістя". Отож, через 4 роки у видавництві "Світ Дитини" твір був перевиданий під новою назвою. У 2007 році в творчому доробку письменниці з'являється ще один твір "Романи на одну ніч"; 2008 рік – "Оповідки з жіночої торебки" — розповідь про наших сучасниць, ближчих і дальших, молодих і старих, більш і менш успішних, та перша книжка для наймолодших читачів "Бабусина муштра" — історія взаємин маленької дівчинки з бабусею. Згодом літературна агенція "Піраміда" започаткувала серію веселих детективів і обрала для втілення свого задуму авторку, зважаючи на її легке перо, дотепну мову і уміння створити сюжет. 2012 року у видавництві "ВК АРС" виходить книга "Три грації або Дві Оксани з Любов'ю". Співавторки — Любов Долик, Оксана Думанська, Оксана Кришталева. Дві Оксани з Любов’ю зібрали під однією обкладинкою свої оповідання про те, що бачать, чим живуть, до чого схиляються серцем, з чим не погоджуються, на що сподіваються. Авторки різні у виявленні стилістичних уподобань – і тим цікавіше читачеві гортати сторінки… У 2013 році побачили світ книги "Принцеса Горошинка" і "Попелюшка в домашніх капцях". Редактор журналу "Світ Дитини" Наталя Скосарева розповіла, що ці казки спочатку були надруковані у дитячому журналі, а потім, як окремі видання, стали початком проекту "Казки від Світика". 2015 року у Видавництві Старого Лева вийшло з друку нове видання письменниці "Марійчині пригоди" про життя маленької дівчинки, для якої кожна подія стає визначною…

27 січня

180 років від дня народження українського і російського живописця-пейзажиста Архипа Івановича Куїнджі. Народився 15 січня 1841 в Маріупольському повіті. Його сім’я жила бідно, він рано втратив батьків, тому працювати Архип почав з раннього дитинства. У 14 років Куїнджі спробував стати учнем Айвазовського, але той його не оцінив його і дозволяв лише допомагати по дому. Через два місяці він повернувся додому і влаштувався працювати ретушером, де пропрацював цілих три роки. У 1860 році він поїхав до Таганрога, де знову влаштувався на роботу ретушером в фотостудію. У 24 роки він зробив першу спробу вступити до Академії мистецтв, але вона, а також наступна, закінчилися невдачами. У 1868 році він виставився з картиною «Татарська сакля в Криму» на виставці, де його помітили з Ради Академії мистецтв і дали звання вільного художника. У 1870 році Куїнджі закінчив академію. В цей же час він знайомиться з багатьма відомими художниками. У 1875 році обвінчався з Вірою Кетчерджі-Шаповаловою, яку кохав з дитинства. У 1882 році став затворником на 19 років, не показуючи нікому свої картини. І лише в 1901 році показав свої нові картини. Пізніше захопився доброчинністю – багато допомагав початківцям художникам. Найвідоміші картини Куїнджі: «Після дощу», «Березовий гай», «Українська ніч», «Місячна ніч на Дніпрі», «На острові Валаамі», «Рання весна», «Осіннє бездоріжжя», «Забуте село», «Північ» , «Веселка». Помер художник 11 липня 1910 року.

28 січня

70 років від дня народження українського поета, прозаїка Валерія Ілліча Герланця. Народився в місті Орськ Оренбурзької області. Навчався в Донецькому політехнічному інституті і закінчив його в 1974 році. У 1981 році закінчив Вищі курси режисерів і сценаристів при Держкіно та Союзі кінематографістів СРСР. Керував галузевої кіностудією. Головний редактор дитячого журналу «Апельсин». Заступник голови правління обласної організації Конгресу літераторів України. Завідувач відділом науки і культури закритого акціонерного товариства «Газета» Вечірній Донецьк" і журналіст цієї газети. Член генеральної ради з розробки Стратегії розвитку міста Донецька до 2020 року. Був деканом факультету журналістики Донецького відкритого університету. Працював головним редактором творчого об'єднання «Донецький центр гумору». Перша книга «Подорож за зіркою» вийшла в 1993 році у видавництві «Донеччина». Твори автора були опубліковані в журналах «Простоквашино», «Мурзилка», «Фонтан», «Пізнайко».