Степан Бандера народився в сім’ї греко-католицького священика 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів, що на Галичині. Зараз це Івано-Франківська область. Прізвище «Бандера» – іспанського походження й означає «прапор», «стяг».
Коли Степану виповнилось 5 років, почалася Перша світова війна. Школи в селах не працювали. До того ж, майбутній провідник ОУН страждав від ревматизму суглобів. Маленького Степана навчали вдома запрошені вчителі.
Степан готував себе до боротьби за України змалечку: багато молився, обливався крижаною водою на морозі, таємно від батьків бив себе ланцюгом і проколював шкіру голками – це «вправи», що мали його підготувати до поліцейських тортур.
Коли хлопцеві виповнилось 10 – проголосили ЗУНР і почалася польсько-українська війна. І саме тоді він вступив до Стрийської гімназії. Через 4 роки навчання Бандера вже сам читав лекції іншим гімназистам. Хвороба суглобів стала перепоною для вступу Степана в «Пласт». Але в 13 років він потрапив до організації, хоч і з третьої спроби. Степан зарекомендував себе як витривалий спортсмен, у вільний час співав у хорі, грав на мандоліні й гітарі, захоплювався грою в шахи. Хлопець був категорично проти паління й випивки. Перші псевдоніми Бандери – Сірий, Лис і Баба.
У 1928 році Степан приїздить до Львова на навчання в Політехніці в агрономічному відділенні. Паралельно вступає в підпілля ОУН. Навчання скоро перестає бути пріоритетом для Бандери, – він навіть диплом не отримав. Натомість його повністю поглинає національно-патріотична робота.
На канікули Степан приїздив в село Воля-Задеревацька до батька. Юнак запитував у селян: «А чому ви досі не побудували школу?» Чув відмовки: «немає матеріалів, а панський ліс охороняють». І тоді Бандера запропонував місцевим вирішувати такі питання вночі. Скоро в центрі села зібралось достатньо будматеріалів для будівництва першої за багато століть школи.
Степан займався просвітництвом: їздив від товариства «Просвіта» в села Львівщини із лекціями. Розвивався у спорті: мав успіхи в легкій атлетиці, плаванні, лижах, баскетболі.
В цей же час молодий Бандера виконував завдання для Української військової організації – поширював підпільні видання і був зв’язковим. А коли на початку 1929 року створили ОУН – вступив негайно. Але для цього «дописав» собі в паспорті рік – в організацію брали лише від 21 року. Попри молодий вік, дуже хутко став впливовим і шанованим лідером ОУН. Боровся з польським режимом за допомогою нальотів на урядові установи. Одна з головний цілей ОУН на той час – переконати українців, що вони можуть чинити опір, вселити революційний дух. У цьому допомагала нелегальна література, яку таємно друкували ОУНівці. Ну а сам Бандера став блискучим агітатором.
У 1933 році Провід українських націоналістів на чолі з Коновальцем призначив Бандеру крайовим провідником ОУН і крайовим комендантом бойового відділу ОУН-УВО. Бандера був «гетьманом підпілля»: організував чимало глибоко законспірованих озброєних груп, готував народні маси до озброєної боротьби, створив культ борців за свободу Україну. З його ініціативи на могилах січових стрільців ставили пам’ятники і хрести, справляли поминальні служби, несли квіти. І саме він взяв курс на масовість націоналістичного руху.
У 1933 році під проводом Бандери пройшла акція з гаслом «Вимагаємо українських шкіл! Геть польських учителів!» Учні нищили польські прапори й герби, не відповідали педагогам польською мовою, говорили вчителям, аби ті «забирались до Польщі». У шкільній акції взяли участь десятки тисяч дітей. Згодом вони поповнили лави ОУН і УПА.
У 1932 – 1933 роках радянська Україна потерпала від штучно організованого більшовиками голодомору, від якого загинули понад 3 мільйони наших громадян. У відповідь крайові кадри ОУН, очолювані Бандерою, спрямували всі свої сили проти московсько-більшовицької агентури. У Львові 3 червня 1933 року прийняли рішення про замах на радянського консула. Операцією керував особисто Степан Бандера. Завдання доручили 18-річному учню Миколі Лемику. Він вистрілив не в консула, а в спеціального представника Москви. Над Лемиком був суд, на якому хлопець відкрито сказав про злочини радянської влади, а журналісти рознесли його слова про голод в Україні по всьому світу. Лемика засудили на довічне, але він вийшов на волю в 1939 році, коли Польща зазнала поразки у війні з гітлерівською Німеччиною. Проте в 1941 році відважного Миколу розстріляли німці в Миргороді.
Сім’ю Бандери вбили нацисти, а сестер катували в радянських таборах. Батько Степана Бандери загинув від більшовицької кулі: отця Андрія розстріляли в липня 1941 року. Бандера намагався вивезти батька та сестер із радянської окупації, проте тато відправив синові записку: «Від втечі з краю відмовляюся, народ залишити не можу». Сестер відправили в радянські табори.
Брати Степана – Василь та Олекса, полягли в коцентраційному таборі Аушвіц у липні 1942 року. Свідки розповіли: «Василя обсипали вапном, били до непритомности і кидали в бочку з водою, щоб він відійшов, а потім знову це кількакратно повторяли». Згодом нацисти ввели Василеві смертельну ін’єкцію. Брата Олексу також піддали смертельним тортурам.
Про вбивство знав заздалегідь, але від охорони відмовився. У 1950-х Степана Бандеру вчергове обрали провідником ОУН. Радянські спецслужби здійснювали на нього замахи один за одним, але невдалі. У 1959 році Степан Андрійович розповідав: «Повідомили мене із служби безпеки, що буде атентат, але це не вперше. Застерігають мене як малу дитину, пригадують мені. Але коли, і хто, і де, і в який спосіб — все під знаком запитання. Цього разу дуже серйозно попереджували, і я вчора зробив несподіванку, покликав усіх хлопців із друкарні на вулицю, щоби продемонструвати свою присутність». Бандера відмовився від охорони. А вже наступного дня агент Богдан Сташинський застрелив борця за українську незалежність із пістолета. Цей пістолет був наповнений отруйним газом.
Немає коментарів:
Дописати коментар