Він постраждав за право відстоювати свою думку

Щороку у третю неділю травня Україна відзначає День пам'яті жертв політичних репресій. Великий терор – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація. 

Жертвою політичних репресій була людина, імя якої носить наша бібліотека - Іван Олексійович Світличний. Його називали архітектором шістдесятницького руху, лицарем духу, світлом у темряві та двигуном шістдесятників. Він народився і виріс на радянській та російськомовній, як її позиціонували, Луганщині, але до останнього дня боровся за незалежну Україну та українську мову. Український поет, літературознавець, критик, правозахисник, лауреат Шевченківської премії – все це про Івана Світличного, якому 20 вересня виповнилося б 90 років. Друзі та колеги згадували про його незламну позицію, кришталеву чесність та доброту у ставленні до кожної людини. Він був моральним авторитетом для всіх дисидентів, справжнім українським патріотом, але при цьому противником фанатизму.

Іван Світличний народився 20 вересня 1929-го року у селі Половинкине на півночі Луганщини у селянській родині. Окрім Івана, у батьків було ще двоє доньок – Марія та Надія. Через хворобу тата родину забезпечувала мати Меланія Іллівна, щоб врятувати дітей від голодної смерті, була вимушена податися на заробітки до промислових районів Донбасу. У чотирнадцять років Іван Світличний разом з іншими підлітками намагався підірвати ворожу нацистську техніку, через що лишився без пальців на правій руці. У 1947 році закінчив Старобільську середню школу із золотою медаллю.

Навчався на українському відділенні філологічного факультету Харківського університету та в аспірантурі Інституту літератури у Києві. Його дисертацію «Рухома естетика» не допустили до захисту, бо в ній бракувало «марксистсько-ленінських постулатів». Після закінчення навчання Світличний вчителював, згодом працював у Києві в академічних інститутах та в редакціях літературних журналів.

Влітку 1965 року за свої виступи проти політики русифікації та правозахисну діяльність Світличний був звільнений з роботи, а 30 серпня вперше заарештований і ув’язнений на 8 місяців. Після виходу з в’язниці він був позбавлений можливості працювати за фахом та публікувати власні твори, тож надалі свої переклади друкував під псевдонімами. «Льоля дала нам довжелезний протокол обшуку. Я знову дивувалася: скільки всього було в Івана, особливо поезії – у рукописах, машинописах, саморобних збірках. Чому ви тримали стільки матеріалу вдома, адже Івана попереджали?... Це все стікалося до них протягом багатьох років. Адже їхня оселя була притулком, місцем розради й поради для десятків людей – молодих і не дуже, талановитих і не вельми, що приходили сюди з усієї України», – уривок з книги Світлани Кириченко «Люди не зі страху. Українська сага. Спогади»

Через його захоплення книжками часто виникали проблеми з житловою площею. Світличний мав добірні видання 1930-х років, а його квартира розцінювалася як інтелектуальний центр, де формувалася молода і незаангажована інтелігенція. Після смерті Івана його сестра, також дисидентка, Надія Світлична, передала бібліотеку у 10 тисяч томів Харківському національному університету імені Каразіна.

У 1970-х роках Іван Світличний почав збирати записи тодішніх українських поетів. Був створений цілий аудіоархів поетів-шістдесятників, але всі записи були конфісковані КДБ при арешті Івана Світличного у 1972 році.

Світличний був живим містком між Східною і Західною Україною. Він один з перших налагодив творчий зв’язок з діаспорою та львівською інтелігенцією всупереч офіційній ідеології - Зіна Ґеник Березовська, Віра Вовк, Анна-Галя Горбач, Євген Сверстюк інші.

Він переконував, що час підпільної національно-визвольної боротьби минав і треба боротися «словом». Через діаспору передавав інформацію на Захід про те, що відбувається в Україні.

2 січня 1972 року Світличний був заарештований вдруге. Звинуватили в «антирадянській агітації і пропаганді» та в «антирадянському націоналістичному світогляді». Його засудили до семи років ув’язнення та п’яти років заслання. Світличний відбував покарання у двох концтаборах суворого режиму у Пермській області і там теж був одним із лідерів руху опору. На засланні він перебував у селі Усть-Кані на Алтаї.

У роки перебування в таборах Іван Світличний був ініціатором більшості акцій протесту в’язнів, а також голодувань, найдовше з яких тривало 56 днів. Під час одного з таких голодувань втратив 26 кілограмів і важив усього 44. Світличний був одним із перших, хто запропонував записувати спогади в'язнів, що стало найважливішим свідченням долі радянських в’язнів сумління.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org/a/30174679.html