Ювіляри-2020. Жовтень

До вашої уваги-інформація про видатних українських діячів літератури, культури і мистецтва - ювілярів жовтня.

1 жовтня

80 років від дня народження Михайла Ільковича Михайлюка, українського письменника, критика, видавця, перекладача (Румунія). Народився  у місті Сереті Сучавського повіту. Закінчив філологічний факультет Бухарестського університету, працював у редакції газети «Новий вік», був головним редактором української газети «Наш голос» (з 1990 р.). Головний редактор часопису Союзу українців Румунії «Український вісник». Автор поетичних збірок «Інтермеццо» (1971), «Дума про батька» (1990); збірки прозових творів «Біле-пребіле поле» (1974), «Криниця під каменем» «Синій смуток фіордів»; романів «Не вір крику нічного птаха» (1981), «Міст без поруччя» (1988); творів для дітей «Мурчик кіт упав з воріт» (1975); есе про українську поезію в Румунії «Слово про слово» (1983), збірки публіцистики «45 років з українським пером». Упорядкував збірки літературно-художніх нарисів та репортажів «Про землю і хліб» (1972), написав ряд передмов до румунських видань творів І. Франка, Г. Квітки-Основ'яненка, Ю. Федьковича і статей про творчість Т. Шевченка, Лесі Українки, В. Стефаника, М. Коцюбинського. 2002 року у видавництві «Еліон» (Бухарест) побачила сіт збірка Міхая Емінеску «Поезії», в якій тексти подано паралельно — румунською мовою та український переклад, здійснений Михайлюком.

5 жовтня

80 років від дня народження Володимира Омеляновича Забаштанського, українського поета, перекладача. Народився в селі (тепер селище міського типу) Браїлів Жмеринського району Вінницької області в робітничій сім’ї. Закінчив сім класів школи і вступив до ремісничого училища в місті Макіївка Донецької області. Після закінчення училища в 1957 році працював на будівництві, кочегаром в котельній цукрового заводу. В 1958 році стався нещасний випадок, внаслідок якого В. О. Забаштанський втратив зір і руки. Після дворічного лікування в Київському інституті травматології і ортопедії закінчив вечірню школу робітничої молоді, здобувши повну середню освіту. В 1969 році з відзнакою закінчив філологічний факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Член Спілки письменників СРСР з 1967 року. З 1968 по 1993 роки очолював Республіканську літературну школу-студію «Кобза». Помер 2 грудня 2001 року. Похований в Києві на Лісовому цвинтарі.

8 жовтня

120 років від дня народження Фаїни Григорівни Гаєнко [справж. – Омельченко], української актриси. Народилася в Каховці Херсонської області. З ранніх років любила імпровізувати. Сім'я всіляко сприяла таланту дочки. Сценічну діяльність почала в драматичному колективі при народному домі в Каховці (1918—1920). В 1925-27 — акторка театру ім. І. Франка (Київ), у 1927 — філії Одеського державного драматичного театру, з 1928 — театру ім. Заньковецкої (нині у Львові). Акторка широкого діапазону, Гаєнко створила яскраву галерею характерних, комедійних і лірико-драматичих образів. Серед них: Мавка («Лісова пісня» Лесі Українки), Хивря («Сорочинская ярмарок» Гоголя), Стеха («Назар Стодоля» Т. Шевченко), Софія («Безталанна» Карпенко-Карого), Ліда, Саломія, Ковшик («Платон Кречет», «Богдан Хмельницький», «Калиновий гай» Корнійчука), Кручиніна; Василиса («На дні»), Емілія («Отелло»). Померла у Львові ,похована на 4 полі Личаківського цвинтаря.

9 жовтня

90 років від дня народження Володимира Йосиповича Здоровеги, українського літературознавця, критика, публіциста, журналіста. Народився в селі Оліїв Зборівського району Тернопільської області в селянській родині. 1953 року закінчив філологічний факультет Львівського університету, а 1956 — аспірантуру при ньому, після чого працював на педагогічній роботі. У 1959–1962 роках був деканом факультету журналістики (створеного 1953 року). 1970 року захистив докторську дисертацію на факультеті журналістики МДУ на тему «Публіцистика, її природа, суспільні функції, гносеологічні і психологічні особливості» (дисертація була написана українською мовою). 1972 року здобув звання професора. У 1986–1996 роках знову займав посаду декана факультету журналістики. Був членом Спілки журналістів України. Володимир Здоровега був також літературним критиком та публіцистом. Автор книжок із проблем теорії журналістики та літератури. Помер у Львові. Похований на полі № 52 Личаківського цвинтаря. Його ім'я присвоєно щорічній журналістській премії Львівщини «Сучасність».

10 жовтня

120 років від дня народження Євгенії Еммануїлівни Азарх-Опалової, української та російської актриси театру та кіно. Народилася в Ризі. У 1921 році закінчила акторський факультет Театрального інституту в Петрограді. У 1920-х роках грала у Молодіжному театрі та театрі Книги у Петрограді. З 1930-х років — актриса театру імені Лесі Українки та Кіностудії імені Довженка у Києві. Була нагороджена орденом «Знак Пошани». Померла 12 грудня 1985 року в Києві. Похована на Байковому кладовищі (стара територія, ділянка № 1). Фільмографія:  1945 — Зигмунт Колосовський — фрау Пферке; 1957 — Мораль пані Дульської — пані Дульска; 1958 — Киянка — Свентицька; 1959 — Коли починається юність — бабуся Анастасія; 1959 — Це було навесні — Лідія Семенівна; 1960 — Далеко від Батьківщини — епізод; 1961 — З днем народження — секретар; 1963 — Королева бензоколонки — викладач; 1964 — Зірка балету — голова журі;  1965 — Місяць травень — тітка Дуся; 1968 — Помилка Оноре де Бальзака — мати Бальзака;  1971 — Лада з країни берендеїв — королева-бабуся;  1974 — Народжена революцією — Віра Леопольдівна;  1974 — Совість — сусідка Волощука.

12 жовтня

90 років від дня народження Радія Федоровича Полонського, українського письменника, драматурга, публіциста, журналіста, перекладача. ародився 12 жовтня 1930 року в Харкові. Навчався у 102 міській школі, а під час Великої Вітчизняної війни разом із сім‘єю перебував в евакуації в Ташкенті. Закінчивши 10 класів, вступив на відділення журналістики філологічного факультету Харківського державного університету. Працював кореспондентом у газетах, на радіо. У 1964 р. Радій Федорович став членом Спілки письменників України. У перші роки незалежності України Радій Полонський очолив харківське письменство і сприяв його подальшому розвиткові. Письменник працював у царині української літератури понад півстоліття, приділяючи особливу увагу змалюванню національного минулого України. Написав понад 20 книжок прози та драми. Радій Федорович — є автором книжок для дітей "Чому мовчав телефон" (1962), "Таємниця країни суниць" (1964), "Казка про вкрадену зозулю" (1986), повістей і романів "Сто годин сумніву" (1981), "Коротке замикання" (1978), "Яблука пахнуть снігом" (1967), "Острів диваків" (1978), п‘єс "День важких рішень" (1975), "Мирний двадцять перший" (1980) та інших творів. За мотивами казки "Таємниця країни Суниць" студією "Київнаукфільм" у 1973 році було створено однойменний мультфільм.

14 жовтня

80 років від дня народження Олександра (Леся) Олександровича Сердюка, українського актора театру та кіно, педагога. Народився 14 жовтня 1940 року в Харкові, в родині народного артиста СРСР Олександра Івановича Сердюка (1900-1988) і оперної співачки Анастасії Левицької.У 1961 році закінчив Харківський театральний інститут. У 1961-1964 роках - актор Харківського академічного українського драматичного театру імені Т.Г. Шевченко. У 1964-1965 роках - актор Ризького ТЮГу. У 1966-1970 роках - актор Київського академічного театру російської драми імені Лесі Українки. З 1970 року - актор Київської кіностудії імені А.П. Довженко. У кіно дебютував в 1965 році. У 2008 році після 37 років перерви повернувся на сцену у складі трупи Національного театру Івана Франка. Двоє дітей - донька Анастасія, актриса, і син Лесь, після закінчення операторського факультету зайнявся бізнесом. Заслужений артист УРСР (1982). Народний артист України (1996). Член-кореспондент Академії мистецтв України. Навесні 2009 року у Леся Сердюка виявили рак легенів. Він проходив стаціонарне лікування в Києві. Потім продовжував курс хіміотерапії, але все виявилося безуспішним. Лесь Сердюк пішов з життя вранці 26 травня 2010 року в Києві. Похований актор 28 травня на Байковому кладовищі української столиці.

15 жовтня

160 років від дня народження Софії Віталіївни Тобілевич, української актриси, письменниці, перекладачки, фольклористки, етнографа (Дату народження подано за біографічним довідником «Мистецтво України». За іншими даними народилася 12.10.1860 р.). Народилася 12-го жовтня 1860-го року на Вінниччині у збіднілій шляхетській родині, її дядьком по матері був Зиґмунт Сераковський – один із лідерів польського повстання 1863 року, знайомий Тараса Шевченка. Із 1883 року Софія Віталіївна розпочала свою сценічну діяльність, у цьому ж році вони із Іваном Тобілевичем одружилися. У різні роки жила у Новочеркаську, на хуторі Надія, виступала у складі труп Садовського, Саксаганського, у Театрі ім. Т. Шевченка в Києві, у Новому драматичному театрі ім. І. Франка Гната Юри (Черкаси). Закінчила сценічну діяльність у 1935 році. Померла Софія Тобілевич у віці 92-ох років.

17 жовтня

90 років від дня народження Леоніда Самійловича Товстухи, українського майстра декоративно-ужиткового мистецтва. Народився 17 жовтня 1930 року в с. Орлівка, тепер Ямпільського району, Сумська область, Україна. 1947 р. — закінчив Орлівську семирічну школу. 1947–1951 рр. — навчався у Кролевецькому технікумі художніх промислів. 1951–1952 рр. — працював майстром килимового цеху промартілі ім. Лесі Українки, м. Полтава. 1952–1953 рр. — переїзд до Решетилівки. Працював начальником килимового цеху промартілі ім. Клари Цеткін. 1953 р. — початок творчої діяльності. 1953–1959 рр. — працював художником промартілі ім. Клари Цеткін. 1958 р. — службове відрядження в НДР на міжнародний Лейпцігський ярмарок. 1959–1960 рр. — працював техноруком промартілі ім. Клари Цеткін. 1960–1962 рр. — працював головним інженером фабрики ім. Клари Цеткін. 1960–1962 рр. — навчався у Вищій школі місцевої промисловості (заочно), м. Москва. 1962 р. — член Національної спілки художників України. 1962–1968 рр. — навчався у Московському технологічному інституті. 1962-01.12.2003 рр. — директор фабрики художніх виробів ім. Клари Цеткін. 1970 р. — нагороджений медаллю «За доблесну працю.  1975 р. — отримав звання «Заслужений художник України». 1977 р. — нагороджений орденом «Знак пошани». 1978 р. — нагороджений Дипломом І ступеня головного комітету ВДНГ України. 1979 р. — поїздка до Швейцарії. 1980 р. — перша персональна виставка гобеленів у виставковій залі Спілки художників України, м. Київ.  1982 р. — поїздка до Франції. 1986 р. — персональна виставка гобеленів у Національному музеї декоративно-прикладного мистецтва, м. Київ. 1986 р. — присвоєно звання лауреата Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. 1986 р. — нагороджений срібною медаллю ВДНГ СРСР.  1986 р. — нагороджений медаллю «Ветеран праці». 1990 р. — персональна виставка гобеленів у Полтавському художньому музеї. 1992 р. — отримав звання «Народний художник України». 1995 р. — нагороджений ювілейною медаллю «50 лет Победы в Великой Отечественной войне». 1995 р. — Лауреат премії галузевої профспілки робітників місцевої промисловості та комунально-побутових підприємств. 2001 р. — виставка творів лауреатів Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка в «Галереї мистецтв», м. Полтава. 2001 р. — нагороджений орденом «За заслуги ІІІ ступеня». 2005 р. — персональна виставка, Фонд культури України, м. Київ. 2005 р. — нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України. 2006 р. — почесний громадянин Решетилівки. 

19 жовтня

90 років від дня народження Дмитра Григоровича Янка, українського мистецтвознавця, історика, громадського діяча. Народився в селі Зачепилівка Новосанжарського району Полтавської області. Закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка, відділ музеєзнавства та археології історико-філософського факультету у 1959 році. Працював науковим співробітником Київського державного музею українського мистецтва, Академії будівництва та архітектури УРСР, завідувачем редакції та головним художником видавництва «Мистецтво», експертом художньо-експертної колегії Міністерства культури УРСР, завідувачем сектору образотворчого мистецтва відділу культури ЦК КПУ. Був членом головної редакції художньої літератури та мистецтва Держкомвидаву УРСР. У 1987 р. Дмитро Григорович став одним із фундаторів Українського фонду культури, був обраний членом президії і першим заступником голови правління. Обирався до керівних органів Національної спілки художників України, Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, Всеукраїнської спілки краєзнавців, членом Національної комісії у справах ЮНЕСКО Міністерства закордонних справ України. Понад 40 років Дмитро Григорович творчо працював у царині українського мистецтва. Брав участь у написанні 6-томної «Історії українського мистецтва», у підготовці 4-томного видання «Пам’ятники містобудівництва та архітектури Української РСР», «Зводу пам’яток історії та культури України», енциклопедичного довідника «Київ», книги «У пам’яті народній». Помер на 86-му році життя в Києві після перенесеного інсульту. Похований у Києві на Байковому цвинтарі, ділянка №52, біля скульптора Ковальова.

 

21 жовтня

110 років від дня народження Поліни Володимирівни Куманченко, української актриси. Народилась 8 (21 жовтня) 1910 року в селі Музиківці (нині Білозерського району Херсонської області) в родині залізничника. В 1929 році закінчила студію при Миколаївському російському драматичному театрі. Протягом 1929–1931 років працювала в Миколаївському робітничо-селянському пересувному театрі, у 1932–1937 роках — в Харківському ТРОМі, у 1937–1961 роках — на сцені Харківського академічного українського драматичного театру імені Тараса Шевченка. З 1961 року — у Київському українському драматичному театрі імені І. Франка. Обиралась депутатом Верховної Ради Української РСР IV скликання (1955–1959 роки). Померла в Києві 2 лютого1992 року. Похована на Байковому кладовищі (ділянка № 52).

22 жовтня

110 років від дня народження Параски Юхимівни Амбросій, української поетеси. Народилася 22 жовтня 1910 року в селянській родині в селі Задубрівка, нині Заставнівський район, Чернівецька область, Україна. Змалку залишилася сиротою. У п'ять років її розбив параліч: не могла ходити до школи, вчилася грамоти від рідних. Під час Другої світової війни за звинуваченням у підпільній роботі Амбросій ув'язнили в тюрму в Чернівцях, а потім до Садгірського концтабору. Після війни — персональна пенсіонерка. Померла 1 жовтня 1997 в Чернівцях.

23 жовтня

100 років від дня народження Степана Михайловича Горака, українського історика, славіста, публіциста, бібліографа, громадського діяча. Народився у місті Городок (Галичина). Закінчив гімназію у Львові. У 1949 р. здобув ступінь доктора історичних наук в Ерлянгенському університеті (Німеччина). Навчався в університетах у Бонні (1952) та Тюбінгені (1953–1956). Переїхав до США, здобув ступінь магістра в Мічиганському університеті (1957–1960). Спочатку працював бібліотекарем, потім (з 1965) — професором російської та східноєвропейської історії в Іллінойському університеті. Помер 20 грудня 1986 р. у Чарлстоні.

29 жовтня

90 років від дня народження Валерії Семенівни Вірської-Котляр, української артистки балету, балетмейстера, педагога. народилася 29 жовтня 1930 року у Києві. У 1949–1951 роках – артистка Львівського театру опери та балету ім. Івана Франка, 1951–1954 – Ансамблю Пнівнічної групи військ МО СРСР у Польщі, 1954–1975 – провідна солістка, а 1975–1980 – балетмейстер Державного заслуженого ансамблю танцю УРСР ім. Павла Вірського. Дружина балетмейстера Павла Вірського (1905-1975) і колекціонера Ігоря Диченка (1946-2015). Після смерті другого чоловіка Валерія Вірська передала його унікальну колекцію - близько 700 картин українських авангардистів - в дар державі і народові України. Під час урочистої передачі Президент України вручив їй орден княгині Ольги. Померла вранці 27 лютого 2016 року в Києві. Похована 29 лютого 2016 року на Байковому кладовищі поруч з могилою її першого чоловіка Павла Вірського, згідно з її останнім проханням.