Ювіляри-2023. Вересень

До вашої уваги інформація про видатних діячів культури та літератури - ювілярів вересня.

1 вересня

105 років від дня народження Качуровського Ігоря Васильовича -поета, прозаїка, перекладача українського зарубіжжя. Народився у Ніжині в родині службовця. Коли почалися репресії і голод, сім'я залишила рідні місця й опинилася в Курську. Тут юнак вступає до педагогічного інституту. 1942 року Качуровський повернувся на рідну Чернігівщину, в колись відібраний у сім'ї будинок у Крутах, і спостереження протягом року (в серпні 1943 довелося "зніматися з якора" і тікати на захід) дали багато матеріалу для майбутніх повістей "Шлях невідомого" та "Дім над кручею". У Австрії, де Качуровський прожив три роки, відбувся його творчий дебют. 1946 р. його перше оповідання привернуло увагу українських письменників і навіть було відзначене нагородою. А 1948 р. виходить перша збірка віршів "Над світлим джерелом". На подальшому шляху молодого письменника була Аргентина. Багаторічна виснажлива фізична праця в Буенос-Айресі. У вільний час — напружена самоосвіта, вивчення мов і творча праця. Закінчивши Графотехнічний інститут, Качуровський працював викладачем в Католицькому університеті. 1956 року виходить друга збірка поезій "В далекій гавані". 1968 року Ігор Качуровський з дружиною повертається в Європу і з того часу постійно мешкає в Мюнхені, маючи, нарешті, за власними словами, "людське існування". Працюючи на радіостанції "Свобода", він написав для ефіру понад дві тисячі так званих скриптів, переважно літературно-мистецького змісту. В той же час готує докторську дисертацію і захищає її на таку неординарну тему, як "Давні слов'янські вірування і їхній зв'язок з індо-іранськими релігіями". Відтоді він стає викладачем Українського Вільного Університету у Мюнхені. Помер Ігор Качуровський на 95-му році життя 18 липня 2013 року в Мюнхені. До останніх днів життя він працював і упорядковував збірник спогадів. Напередодні смерті Ігор Качуровський написав листа — заповіт, у якому просив поховати його на території садиби в с. Крути, Ніжинського району, де пройшли його дитячі роки. 22 листопада відбулося поховання його праху. 

5 вересня

100 років від дня народження Бойка Грицька Пилиповича-українського поета. Народився в селі Оленівка на Донеччині. Закінчив місцеву сільську семирічку, а потім вчився в Оленівській рудниковій школі, до якої щодня потрібно було діставатись по декілька кілометрів пішки і потягом. Закінчення школи припало на рік початку Другої світової війни, тож Грицько пішов на передову захищати рідну землю. Спочатку був рядовим, а потім став офіцером-зв’язківцем. У боях під Сталінградом був поранений і контужений. За бойові подвиги удостоєний декількох нагород. Після завершення війни Григорій Бойко вступив на літературний факультет Донецького педагогічного інституту. Закінчив його 1949 року з відзнакою. Після цього декілька років працював в обласній газеті «Радянська Донеччина». 1950 року вийшла перша збірка віршів Г. Бойка під назвою «Моя Донеччина». Це були вірші для дорослих. Але вже наступна збірка, що вийшла через рік, містила поезію для дітей і називалась «Будем шахтарями». Відтоді поет писав лише для дітей. рицько Бойко займався також перекладами. Так, для дітей він переклав твори С. Маршака, К. Чуковського, А. Барто, С. Михалкова та багатьох інших поетів. Помер письменник 25 вересні 1978 року.

7 вересня

75 років від дня народження Майданської Софії Василівни-української поетеси, прозаїка, драматурга. народилася 7 вересня 1948 року в м. Азанка Свердловської області, де перебувала на засланні її мама. Середню освіту здобула в Чернівцях (закінчила Садгірську школу №38). Після здобуття спеціальної освіти (також в м. Чернівці) вступила в Львівську консерваторію, яку закінчила в 1973 році. З цього ж року розпочинається її трудова діяльність: перша професія – педагог. Працювала викладачем в Кам'янець-Подільському педінституті (скрипка) та Київському інституті культури. Пізніше закінчує Вищі літературні курси в Москві при Літературному інституті ім. М.Горького. Вже в 1977 році виходить перша збірка віршів "Мій добрий світ". Далі: "Долоні континентів" (1979), "Похвала землі" (1981), "Терези" (1986), "Повноліття надій" (1988), "Освідчення" (1990), "Ввійди і ти у цей собор" (вибране, 1993), "Зійшло мені сонце печалі" (вибране, 2007). З 1979 року член Спілки письменників України. Лауреат літературних премій "Благовіст" (1997) та ім. Олеся Гончара (1998 р. за роман "Діти Ніоби"), нагороди ім. Лесі та Петра Ковалевих (1997, США). Заслужений діяч мистецтв України(2004 р.) Вірші С. Майданської перекладено англійською, білоруською, болгарською, латиською, литовською, польською, португальською, російською, румунською, шведською мовами. Вона є автором численних сценаріїв, лібрето, постановницею літературно-музичних вистав. Тільки впродовж останніх років вийшли її книжки: "Зійшло мені сонце печалі: поезії" (2007), "Провідна неділя" (2007), "Сподіваюся на Тебе" (2008) (видавництво "Факт"). Часто відвідує Буковину та Чернівці. Нині живе й працює в Києві.

9 вересня

110 років із дня народження Мазуркевича Олександра-літературознавця, славіста, педагога. Народився в селі Торків (нині Тульчинський район Вінницької області). Педагогічну освіту отримав в Тульчинському педагогічному училищі. У 1930—1931 рр. вчителював. У 1931—1933 роках працював в редакціях районних газет в Тульчині, в 1933—1935 рр. — Деражня (нині Хмельницька область), в 1935—1937 рр. — Конотоп (нині Сумська область). У 1937—1941 рр. — вчитель російської та української мови і літератури, директор середньої школи в смт Тростянець Вінницької області. У 1941 році закінчив філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту. Учасник Великої Вітчизняної війни, публікував свої статті в газеті «Сталінець» Південно-Уральського військового округу. У 1945—1950 роках працював викладачем літератури та заступником директора педінституту у Вінниці. З 1951 року працював в науково-дослідному інституті педагогіки УРСР в Києві: з 1958 р — завідувач відділу методики російської та української літератури, історії, суспільствознавства, основ держави і права, з 1987 р — головний науковий співробітник; за сумісництвом викладав в Київському педагогічному інституті і Київському університеті. У 1950—1958 рр. — головний редактор журналу «Радянська школа» («Радянська школа»). Головний редактор наукового збірника «Методика викладання української мови та літератури», автор підручників, методичних посібників для вчителів української літератури, праць з літературознавства, літературно-художньої критики, публіцистики, історії педагогіки. У 1952 році захистив кандидатську, а в 1964 році — докторську дисертацію (тема дисертації «Нариси історії методики української літератури»). Цікавився творчістю родини української просвітительки та педагога Христини Данилівни Алчевської (1841-1920) та її дітей—поетеси Христини, співака Івана, збирав матеріали щодо іх діяльності для своїх майбутніх публікацій. У 1961 році опублікована найвідоміша пропагандиська праця автора "Зарубіжні фальсифікатори української літератури" накладом 10 000 примірників. Значна частина цієї книги написаної у викривальному стилі п'ятдесятих років, присвячена антології Юрія Лавріненка "Розстріляне відродження", яка вийшла 1959 році в Парижі за сприяння Єжи Ґедройця. Згодом назва цієї антології Розстріляне відродження стала назвою цілої плеяди українських літераторів 20-х - 30-х років ХХ ст. які були розстріляні коміністичним режимом.

10 вересня

65 років від дня народження Верховеня Володимира Миколайовича-українського поета. Народився на Харківщині. Закінчив філологічний факультет Харківського державного педагогічного інститут ім. Г.С. Сковороди. Деякий час працював кореспондентом районної газети в Золочеві, відтак – у Харкові журналістом, редактором у видавництві «Прапор». Від 1994 року працює головним редактором видавничо-поліграфічної фірми «Майдан». Публікуватися почав 1977 року. Автор поетичних збірок: «Лелече колесо» (1990), «На цвинтарі слова» (1992), «Топитокуподзвін» (1996), «З полум’я і полину» (1999), «Абетка у віршах» (2001), окремі вірші Володимира Верховня покладено на музику. Для дітей пише поетичні загадки, скоромовки, колисанки, потішки та вірші. Деякі публікувалися в журналах «Малятко» та «Барвінок». Упорядкував збірники для дітей «Золота збірка улюблених казок», «Чарівний світ українських казок», «Рік-чарівник», «Пори року» та ін. Лауреат літературних премій імені П. Василенка, ім. О. Олеся, ім. Н. Забіли.

12 вересня

60 років від дня народження Александрова Михайла Юрійовича-українського художникаілюстратора. Народився в місті Гвардійськ Калінінградської області. Закінчив Київський державний художній інститут 1989 року. Творчі майстерні АМ СРСР (1993). Педагоги з фаху – Г. Галинська, В. Чебаник, М. Дерегус. Працює в галузі живопису, графіки. Основні твори: іл. „Маленький Мук” (1988), „Мертві душі” М. Гоголя (1989), „Казки про Мумі-Тролів” (1991), серія офортів „Взяття Ізмаїлу” (1993), „Тисячолітня вечеря” (2001). Член НСХУ (1989).Твори Александрова відзначаються романтичним і ліричним настроєм, стриманою гамою барв, витонченою технікою пастелі. Зберігаються в ХМ України та за кордоном.

14 вересня

125 років від дня народження Терещенка Миколи Івановича-українського поета, перекладача. Народився в селі Щербинівка Золотоніського району. Після початкової (сільської) школи Терещенко навчався в Золотоніській класичній гімназії, яку й закінчив 1917 року. Навчаючись у гімназії, зацікавився революційними ідеями та увійшов до юнацького соціал-демократичного гуртка. Після закінчення гімназії Терещенко переїхав до Києва (мешкав у будинку на вул. Володимирській № 49, де пізніше було встановлено меморіальну дошку на його честь; але дотепер будинок не зберігся). Протягом 1917–1922 рр. навчався на хімічному факультеті Київського політехнічного інституту. В грудні 1918 року брав участь у повстанні проти гетьмана Павла Скоропадського. Закінчив курси французької мови. З 1918 р. починає друкувати вірші. Автор збірок поезій «Лабораторія», «Чорнозем», «Мета і межа», «Країна роботи», «Дорога», «Поезії», «Поеми», «Верба рясна», «Зорі», «Ліричний літопис» та ін., антології «Сузір’я французької поезії», над якою працював майже десять років. Перекладав твори А. Міцкевича, П.-Ж. Беранже, В. Гюго, Е. Потьє, Е. Верхарна, Л. Арагона. У 1973 році (посмертно) М. Терещенку присуджено літературну премію імені М. Рильського. Був членом Національної спілки письменників України.

16 вересня

60 років від дня народження Могильного Аттила Вікторовича-українського поета. Народився у Києві. Закінчив філологічний факультет Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка. Автор двох поетичних збірок «Турмани над дахом» (1987) та «Обриси міста» (1991). Автор дитячої повісті «Мавка і Мурашиний князь». Романтично-казкові пригоди, чудовий стиль і вишукана мова — ось найприкметніші ознаки творчого почерку цього неповторного письменника. У 1990-ті Аттила поволі відійшов від активної творчості. Поет несподівано помер у віці 45 років, відійшов уві сні. Збірки: «Турмани над дахами» (1987); «Обриси міста» (1991); «Київські контури» (2013). У 2013 Володимир Даниленко упорядкував, а видаництво «Преса України» видало тиражем 500 примірників збірку «Нічні мелодії», до якої увійшли кращі твори поета. Книга вийшла в рамках серії літературної агенції «Банкова, 2», заснованої Київською організацією Національної спілки письменників України. Дитячі повісті: «Мавка і Мурашиний князь» (2006) - перевидання Мавки-1990 в ред. Івана Малковича; «Мавка з кришталевого палацу» (1990); «Замок Річарда Левине Серце» - здано на виробництво 06.09.91, не вийшла в світ через брак коштів у в-ві "Веселка". У 1991 році підготував випуск неформального літературного часопису студентів Київського державного університету «Абаба-галамага».

18 вересня

80 років від дня народження Коптілова Ігоря Вікторовича-українського художника-ілюстратора. Народився у Києві. 1954 року закінчив філологічний факультет Київського університету, 1957 року — аспірантуру. У 1957—1981 роках працював у Київському університеті. Від 1990 — викладач Національного інституту східних мов і цивілізацій у Парижі та професор Українського Вільного Університету у Мюнхені, Німеччина. У 1963 році захистив першу в українському перекладознавстві кандидатську дисертацію у галузі історії українського перекладу, а в 1971 році — докторську — першу докторську дисертацію з перекладознавства в Україні. Видані книги: «У світі крилатих слів» Видавництво «Веселка» (Київ, 1968); «Актуальні питання українського художнього перекладу» (1971); «Першотвір і переклад. Роздуми і спостереження» (1972); «Теорія і практика перекладу» (1982); Навчальний посібник «Теорія і практика перекладу» (Київ, 2003). Помер 19 лютого 2009 року у місті Києві.

19 вересня

165 років від дня народження Кащенка Адріана (Андріана) Феофановича-ураїнського прозаїка. Народився в родині небагатого поміщика. Сім’я Кащенків була великою — п’ятеро хлопців і чотири дівчини. Всі діти здобули ґрунтовну освіту та добре виховання. В 1867 р. Адріан вступив до Катеринославської гімназії, але навчатися йому було важко. Тому Адріан залишає гімназію після третього класу і вступає до юнкерського училища. Але прослуживши кілька років офіцером, він вступив на дрібну службу в управління залізниці (був контролером у поїздах). Оселившись у Катеринославі, одружився, купив маленький будиночок на вулиці Польовій, з невеликої платні допомагав навіть старим батькам, а коли в 1888 році померла мати, він узяв на своє утримання батька і доглядав його до смерті. Свої ж глибокі душевні запити задовольняв посильною працею на ниві українського письменства. Кащенко хотів жити в Києві, але цьому не судилося збутися. Він продав власну хату, щоб купити собі оселю на одній із київських круч. Гроші поклав у банк, який збанкрутував на другий же день. Довелось далі працювати контролером. Начальство його перекидало з місця на місце: спочатку — в Перм, згодом — у Петербург, де він став помічником головного контролера залізниці, далі в Туапсе — головним контролером залізниці, що будувалася, і, нарешті, знову до Катеринослава. Востаннє Кащенко був у Києві восени 1917 року. Після перенесеного інсульту письменник хотів одержати пенсію від нової влади, біля керма якої стояли його кумири М. Грушевський та В. Винниченко. Пенсії він не одержав, бо молода республіка потребувала таких сумлінних працівників, як А. Кащенко. Повернувшись до Катеринослава, працював далі з поновленим завзяттям. Протягом 1917 — 1919 років Кащенко опублікував найбільше своїх творів. А.Кащенку судилося стати популярним історичним повістярем, який у своїх творах популяризував славне минуле рідного народу («Запорозька слава», «На руїнах Січі», «Під Корсунем», «Зруйноване гніздо» та інші). Основна його праця — «Оповідання про славне Військо Запорозьке низове» — стала бестселером. Помер Кащенко 16 березня 1921 року.

20 вересня

100 років від дня народження Сизоненка Олександра Олександровича-українського прозаїка. народився 20 вересня 1923 року в селі Новоолександрівці на Миколаївщині, в трудовій хліборобській родині. Згодом його рідне село, прибравши літературну назву Баштанка, не просто пройде через багато оповідань, повістей, романів, а й виступатиме в них як своєрідний герой. Пристрасть до читання розвивається в Сизоненка вже в шкільні роки, і відтоді стане для нього постійною. Літературна творчість приваблювала Олександра ще з дитинства, його перші оповідання друкує місцева районна газета.Учасник нацистсько-радянської війни. Повоєнний трудовий шлях демобілізований воїн починав на підприємствах хлібопекарської промисловості Миколаєва. У 1955 році закінчив Миколаївський педагогічний інститут. Після війни працював на Чорноморському суднобудівному заводі в Миколаєві судноскладальником, інженером-планувальником, контролером ВТК, у відділі пропаганди й агітації обкому партії, в редакції «Блокнота агітатора». Без відриву від виробництва здобув вищу освіту, закінчивши в 1955 році літературний факультет Миколаївського педагогічного інституту. Друкуватися почав з 1949 року — журнал «Вітчизна» надрукував оповідання «Весна», а в 1951 році вийшла перша збірка оповідань «Рідні вогні». 1962 року переїхав до Києва. Працював у сценарному відділі Київської кіностудії імені Олександра Довженка, пізніше був на творчій роботі.

24 вересня

95 років від дня народження Стороженка Миколи Андрійовича-українського художника-ілюстратора. Народився в селі В'язове, Конотопський район, Конотопська округа. 1956 року закінчив Київський художній інститут, де навчався на живописному факультеті у Сергія Григор'єва, Михайла Шаронова, Тетяни Яблонської. Упродовж 1958 — 1973 років перебував на творчій роботі. Працював у галузі станкового та монументально-декоративного живопису, книжкової графіки. Йому була властива широта мистецького кругозору, багатоплановість осмислення та образного втілення теми. Майстерне володіння технічними засобами, досконале знання їхніх технологічних особливостей визначають основу формальних рішень творів згідно зі специфікою призначення та духовною наповненістю образного ладу. На педагогічній роботі у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури працював з 1973 року, з 1989 року — професор на кафедрі живопису і композиції; у 1993 році очолив новоутворену навчально-творчу майстерню живопису та храмової культури. 1997 року отримав звання Народного художника України, з 2000 року — член Національної академії мистецтв України. Про Миколу Стороженка зняли фільм «Передчуття Голгофи».

26 вересня

130 років від дня народження Годованця Микити Павловича-українського поета, байкаря. Народився в селі Вікнина Тернівської волості Кам'янець-Подільської губернії (нині — Гайворонський район Кіровоградської області) в селянській сім'ї. Після закінчення Степашанської вчительської школи навчався на дворічних курсах з підготовки до університету, вчителював у церковно-парафіяльних школах сіл Орлівка та Бубнівка на Поділлі. В 1914-1918 роках перебував не військовій службі. Повернувшись до рідних місць, деякий час вчителював по селах, а затим став працювати в редакціях газет "Червоний край" (Вінниця) та "Радянська Волинь" (Житомир). Перші вірші Годованця з'явилися друком 1913 року на сторінках київського тижневика "Маяк". Низка поезій побачила світ у газеті "Свободное слово" (Ревель) у 1917 році. 31 січня 1937 року Микиту Годованця було заарештовано і за постановою особливої наради при НКВС від 13 червня того ж року вислано на Середню Колиму, де він пробув до 1947 року. Аж через десять літ, 11 вересня 1957 року, дістав офіційну реабілітацію — довідкою військового трибуналу Київського військового округу засвідчувалося, що постанову особливої наради від 13.VІІ.1937 року "скасовано і справу припинено". Оселившись у Кам'янці-Подільському, Микита Годованець віддається активній літературній роботі. Пише оригінальні байки, здійснює переклади і переспіви, вивчає досвід української класичної, російської, і загалом європейської байки, подає практичну допомогу молодим байкарям, проводячи з ними в Кам'янці-Подільському творчі семінари. Помер 27 серпня 1974 року. 

28 вересня

105 років від дня народження Сухомлинського Василя Олексійовича-українського педагога,
прозаїка. Народився в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області. Василь Сухомлинський навчався спочатку у Василівській семирічці, де був одним із кращих учнів. Влітку 1934 року він вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому педінституті і того ж року став студентом факультету мови та літератури цього вузу. Проте через хворобу 1935 року змушений був перервати навчання в інституті. Сімнадцятирічним юнаком розпочав Василь свою практичну педагогічну роботу. У 1935—1938 роках він викладав українську мову і літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах Онуфріївського району. У 1936 році Сухомлинський продовжив навчання на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де спершу здобув кваліфікацію учителя української мови і літератури неповної середньої школи, а згодом — і викладача цих же предметів середньої школи (1938). З 1938 року і до початку Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович працював в Онуфріївській середній школі учителем української словесності, а через деякий час — і завідуючим навчальною частиною школи. Війна внесла свої корективи у розмірений ритм життя: у липні 1941 року Василя Олександровича було призвано до війська. Закінчивши військово-політичні курси у Москві, одержав військове звання молодшого політрука, а з вересня 1941 року він — політрук роти у діючій армії. 9 лютого 1942 року в бою за село Клепініно під Ржевом дістав тяжке поранення і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях. З червня 1942 року до березня 1944 року В.О.Сухомлинський працював директором середньої школи і вчителем російської мови і літератури у селищі Ува Удмуртської АРСР. Навесні 1944 року Василь Олександрович разом з дружиною Г.І.Сухомлинською виїжджає на Україну, в щойно визволений Онуфріївський район Кіровоградської області. Упродовж чотирьох років він працював завідуючим районним відділом народної освіти і одночасно викладав у школі. Саме в цей період Василь Олександрович дебютує у пресі — онуфріївській районці "Ударна праця" та обласній газеті "Кіровоградська правда" — із статтями на педагогічні теми. Найперша його публікація — "Перед новим навчальним роком" — з’явилася 25 серпня 1945 року в "Ударній праці". 1948 року Починаючи з 1949 року Василь Олександрович виступає не тільки у місцевій періодиці, а й у республіканських та всесоюзних виданнях. У першій половині 50-х років його починають друкувати й педагогічні видання тодішнього "соціалістичного табору". 1955 року він успішно захищає у Київському державному університеті кандидатську дисертацію на тему "Директор школи — керівник навчально-виховної роботи", а через рік з’являється його перша велика монографія "Виховання колективізму у школярів". Наприкінці п’ятдесятих років виходять друком одна за одною такі грунтовні праці В.О.Сухомлинського, як "Педагогічний колектив середньої школи" та "Виховання радянського патріотизму у школярів". Даниною тогочасній ідеології була книга педагога "Виховання комуністичного ставлення до праці" (1959). На найвищий щабель своєї педагогічної творчості Василь Олександрович піднявся у шістдесяті роки. Книга «Серце віддаю дітям» отримала широке визнання і підтверджена трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей». Василь Олександрович Сухомлинський помер 2 вересня 1970 року в с. Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області.