Багато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттів

ПОДЯКА

ВИСЛОВЛЮЄМО ЩИРУ ПОДЯКУ НАШИМ ЧИТАЧАМ ТА ВІДВІДУВУЧАМ ЗА УЧАСТЬ В АКЦІЯХ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ ЗІ СХОДУ УКРАЇНИ, ПОРАНЕНИХ ТА БІЙЦІВ АТО

вівторок, 9 липня 2019 р.

Літо, літечко-запашні квіточки

"Літо, літечко-запашні квіточки" так ми назвали свято, на яке запросили вихованців ДНЗ №17 напередодні свята Івана Купала. Це прекрасне літнє свято об'єднує три стихії природи: воду, вогонь і зелене розмаїття рослин і квітів. Тому в ході свята нашою користувачкою Світланою Чех був проведений майстер-клас з плетіння віночків з різнотрав'я. Свято супроводжували записи купальських пісень, а деякі з них діти вивчили. Рухливі конкурси міняли вікторини, але за всі правильні відповіді діти отримували валюту свята-смайлики, які потім обмінювали на різні речі в святковому магазині. А взагалі потрібно було бачити це яскраве товариство в українських вишиванках та віночках, ці веселі оченята які водили "Подоляночку", прудко бігали в руханках та правильно відповідали на питання вікторини. Свято промайнуло, як одна хвилина, а на згадку залишило гарний настрій та пам'ять про народні звичаї і обряди.

понеділок, 8 липня 2019 р.

Недільний обід у шпиталі

Чергування блок-посту Милосердя №3 пройшло успішно, в дуже теплій і дружній атмосфері. Ми дуже вдячні Ларисі Кондратюк та всім, хто взяв участь в приготуванні обіду для наших хлопців.

четвер, 4 липня 2019 р.

Блок-пост МИЛОСЕРДЯ №3

Блок - пост МИЛОСЕРДЯ №3 чергуватиме 07 липня з 11.00 у нашій бібліотеці, 
за адресою: Повітрофлотський проспект , 12.
Наше меню: картопля молода відварна, бедра курячі (запечені), огірки, пиріжки з яблуками, узвар (готує бібліотека вдома).
Всім бажаючим з собою обов’язково мати: хустинку, фартух, бажання допомагати, позитивний настрій. 
І, як завжди, доречними будуть: овочі (помідори, зелень), фрукти та всілякі смаколики :)

понеділок, 1 липня 2019 р.

Ювіляри 2019. Липень

До вашої уваги інформація про видатних українських діячів літератури. культури і мистецтва - ювілярів липня.
2 липня
75 років від дня народження Рабенчука Володимира Семеновича - українського письменника, драматурга, публіциста, журналіста, заслуженого працівника культури України. Народився на Вінниччині, а літературне визнання здобув завдяки виданій Одеським «Маяком» першій книжечці (1975) «Червоний вітер», яка привернула увагу столичних критиків та видавців. Найбільш відомі збірки поезій «Травневі смолоскипи» (1994), «Мріяння зорі» (2004), «Свята Тетяна мирроточить» (2008), «Сходження на вулкан» (2009), «Московська ікра» (2016), «Шевченко Вінницю бере…» (2017); прозові – «Тінь перста вказівного» (2006), «Дві Гані» (2000), «Луцишина спідниця», роман «З Ікаром в серці» (2010). На Київській кіностудії «Укртелефільм» за сценаріями В.Рабенчука знято 27 фільмів. Зокрема, 2-серійний «Титан» (1992) про Михайла Драгоманова, у якому автор знімався з відомою письменницею і вченим Раїсою Іванченко, разом презентували фільм у Будинку письменників; про древні українські вірування – «З мороку тисячоліть» та «Українські відьми» (1993), в яких автор знімався у багатьох епізодах; про Степана Руданського – «Смерті першої не пригадую» (1991), про Михайла Стельмаха «Там навчився я людей любити» (1994), про Володимира Забаштанського «Світло по той бік ночі» (2012)… Член Спілки письменників (1984); заслужений працівник культури України (2011); лауреат літературних премій Степана Руданського (1994), Михайла Коцюбинського (2005), Ірини Вільде (2008), Євгена Гуцала і «Ярославів Вал» (2009), Івана Огієнка (2013), дипломант міжнародних премій – Корнійчуковської (2014) і Василя Гросмана (2015).
9 липня
80 років від дня народження Калинця Ігоря Мироновича, українського письменника, редактора, громадського діяча, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. На­ родився 9 липня 1939 року в місті Ходорові на Львівщині в сім’ї служ­бовця. У 1956 р. закін­чив середню школу й вступив до Львівського університету імені Івана Франка. 1962 року, закінчивши українське відділення філологічного факультету, почав працювати в обласному архіві: спочатку архіва­ріусом, а згодом – старшим науковим співробітником. Перша збірка віршів поета «Вогонь Купала» побачила світ у видавництві «Молодь» 1966 року. Проте до 80-х років його мало хто знав в Україні. За свою громадянську позицію 1972 року Ігор Калинець отримав шість років суворих таборів і три роки заслання, які відбув на Північному Уралі і в Забайкаллі. В ув’язненні поет працював токарем і кочегаром. На волю вийшов 1981 року. А реабілітува­ли Ігоря Калинця, як і багатьох, лише 1990-го… Після повернення із заслання був редактором журналу львівського обласного відділу Фонду культури. Творчий доробок поета стано­ вить 17 збірок, що згруповані у двох циклах: у 1991 році у Варшаві вийшов перший том циклу «Пробуджена муза» (9 збірок), а в США – дру­гий том «Невольнича муза» (8 збірок).  Після повернення з ув’язнення та виселення 1981 року Калинець пише і публікує каз­ки для дітей (наприклад, «Дурні казки», 1998), готує перевидання власних поезій. 1994 року журнал «Сучасність» опублікував його повість «Молімось зорям дальнім», написану ще 1972 року під час перебування у слідчому ізоляторі львівської в’язниці. Та поза всякими сумнівами Калинець був і залишається передовсім поетом. Автор двох томів-фоліантів, куди ввійшли сімнадцять збірок оригінальних поезій. Ігор Калинець є почесним членом Міжнародного ПЕН-клубу, лауреатом літературної премії імені Івана Франка (Чикаго, США, 1979). У 1992 році отримав премію імені Василя Стуса, а за книжку вибраних поезій «Тринадцять аналогій» удосто­єний Національної премії України імені Тараса Шевченка. Книжка «Слово триваюче» вийшла друком у Харкові 1997 року. У доробку поета також чимало творів для ді­тей, наприклад, «Книжечка для Дзвінки», видана в Києві 1991 року. За визначні заслуги в утвердженні націо­нальної ідеї, популяризацію українського слова відомому поетові та громадському діячеві Ігореві Калинцю було присвоєно звання почесного громадянина Львова. Живе і працює у Львові. Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка.
11 липня
65 років від дня народження Калиновської Ірини Миколаївни, української органістки, піаністки, народної артистки України. Народилася у місті Сімферополь. У 1978 році з відзнакою закінчила Київську державну консерваторію ім. П.І.Чайковського по класах фортепіано (професор А.А. Янкелевич) та органа (професор А.М. Котляревський). Стажувалась у відомих майстрів за кордоном: В.Шетеліха (Німеччина), Ф.Клінди (Словаччина), Л.Дігріса (Литва), Л.Кремера (Німеччина), неодноразово брала участь у міжнародних та республіканських фестивалях та конкурсах. У 1982 році стала лауреатом Всеукраїнського конкурсу органістів, на якому їй було присуджено спеціальний приз за краще виконання творів радянських композиторів. Ірина Миколаївна Калиновська працювала органісткою у Кам'янець-Подільському історичному музеї-заповіднику, Хмельницькій обласній філармонії, Київському театрі поезії. З 1983 року вона – одна з ведучих органісток України, солістка Національного будинку органної та камерної музики. У 1996 році їй присвоєно звання Заслуженої артистки України, у 2009 – Народної артистки України. Артистка неабиякого виконавського темпераменту й високого професіоналізму, Ірина Калиновська вільно орієнтується у багатогранній стилістиці органної музики різних епох. Різноманітний та цікавий репертуар органістки охоплює широкий діапазон творчості від старовинних майстрів до музики сучасників. В програмах багато творів композиторів-романтиків: Ф.Мендельсона-Бартольді, Ф.Ліста, Р.Шумана, С.Франка, Ш.Відора та інших. Значне місце в програмах займає музика сучасних композиторів: А.Шнітке, Ю.Юзелюнаса, А.Калниня, та інших. Нерідко вона редагує і вперше виконує нові твори українських композиторів: В. Губи, Л. Дичко, В. Назарова, Е. Станковича, М. Шуха та інших. Не обмежуючись сольними концертами, артистка часто виступає в ансамблях із вокалістами та інструменталістами, гастролює в Україні та закордоном (Італія, Німеччина, Польща, Фінляндія, Англія, Росія, Словаччина, Чехія, країни Балтії та інші). Поряд з органними концертами І. Калиновська часто виступає з сольними клавесинними програмами, в ансамблях з вокалістами та інструменталістами, а також з камерними та симфонічними оркестрами. Має численні аудіозаписи.
12 липня
80 років від дня народження Паламаренка Анатолія Несторовича, українського майстра художнього слова, Героя України, народного артиста України, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Народився 12 липня 1939 у містечку Макарові Київської області в родині колгоспників. У родині підростало четверо дітей, найменшим був Анатолій. Під час німецької окупації Макарова (з 10 липня 1941 року по 7 листопада 1943 року) батько Анатолія був зв'язківцем між місцевим підпіллям та партизанським загоном. Влітку 1943 року його схопило гестапо і відправило в концтабір Бухенвальд. Додому він повернувся тільки влітку 1945-го. Сестру Анатолія Софію влітку 1942 року фашисти спровадили на невільницьку працю в Німеччину. Старший брат Олексій у 1943 році був мобілізований до радянського війська. Після закінчення Макарівської середньої школи навчався у Білгород-Дністровському культосвітньому технікумі. Потім — Київський театральний інститут. Як професійний актор розпочав свою діяльність у Хмельницькому театрі ім. Петровського. З 1962 року — артист естради в Київській Національній філармонії. Анатолій Несторович читає цикл лекцій студентам національних університетів ім. Т. Шевченка та М. Драгоманова, музичної академії ім. П. Чайковського. Свій предмет артист назвав"Слово". Митець володіє бездоганною силою слова і, будучи майстром своєї справи, всі тексти передає через свій образ, своє відчуття, чує і бачить більше, ніж звичайна людина. Він відчуває слово і його зміст глибше і колоритніше, професійно досліджує і викладає слово, намагається бути співавтором кожного виконаного твору. Його життя – це вічний творчий пошук. Унікальність живого слова народного артиста, Героя України Анатолія Нестеровича криється у бездоганному володінні силою, могутністю українського слова; замилуванням його красою; артикуляційною технікою дихання, вимови голосом; високою професійною виучкою, широким світоглядом, передовим суспільним поглядом, гарним знанням життя й активною участю у ньому, творчому дерзанні, у новаторстві в змісті й формі творів. 
15 липня
80 років від дня народження Мовчана Павла Михайловича, українського поета, перекладача, кінодраматурга, сценариста, журналіста, громадського та політичного діяча, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Народився 15 липня 1939 року у с.Велика Вільшанка Васильківського району Київської області. Освіта: Київський університет ім.Т.Шевченка (1958-1960 рр.), факультет журналістики Літературного інституту ім.М.Горького (1965 р.), Вищі сценарно-режисерські курси при Держкіні СРСР (1969-1971 рр.). Життєпис: Працював на різних посадах від різнороба, експедитора, моряк риболовецького сейнера (1966-1969, 1971-1988 рр.) до Народного депутата України (1990-2006, 2007-2011 рр.) У 1966-1969 роках ‑ літпрацівник, сценарист кіностудії ім.Довженка, у 1988-1990 роках ‑ секретар правління Спілки письменників України і Київської організації Спілки письменників України. Голова ВУТ «Просвіта» ім.Т.Шевченка (з 2003 року), член Центрального проводу УНП (з 2003 року), шеф-редактор газети «Слово Просвіти». Творчість: Автор збірок: «Нате!» (1963 р.), «Летюче дерево» (1972 р.), «Зело» (1973 р.), «Нитка-оксамитка» (для дітей, 1975 р.), «Пам'ять» (1977 р.), «Досвід» (1980 р.), «Круговорот», «В день молодого сонця» (1981 р.), «Голос» (1982 р.), «Жолудь» (1983 р.; 1990 р. ‑ російською), «Календар», «Польовичок» (для дітей, 1985 р.), «Світло» (1986 р.), «Поріг» (1988 р.), «Сіль» (1989 р.), «Осереддя» (1989 р.), «Відбитки» (1992 р.), «Хрест» (1993 р.); збірка есеїв і літературно-критичних статей: «Ключ розуміння» (1990 р.), «Мова — явище космічне» (1994 р.); автор ідеї мультсеріалу «Лис Микита» на мотиви творчості Івана Франка. Автор сценарію мультфільму «Котигорошко». Переклав Г.Матевосяна, В.Распутіна, Ю.Марцинкявічюса, М.Каріма тощо. Володіє туркменською, польською, російською, сербською мовами.

75 років від дня народження Чембержі Михайла Івановича, українського композитора, педагога, науковця, громадського діяча, народного артиста України. Народився 15 липня 1944 році в місті Ізмаїл Одеської області. У 1967 році закінчив Одеське державне музичне училище, розпочав педагогічну діяльність у ДМШ м. Ізмаїла та Ізмаїльському державному педагогічному інституті. У 1975—1982 роках — викладач Інституту підвищення кваліфікації працівників культури Міністерства культури УРСР, заступник директора Київської дитячої музичної школи № 28, директор ДМШ № 32. 1982—1989 роках — директор Київської ДМШ № 5 ім. Л.М. Ревуцького. У 1988 році закінчив Донецьку державну консерваторію. У 1989—1994 роках — перший заступник начальника Головного управління культури м. Києва, голова Комітету мистецтв м. Києва. З 1994 року — засновник і перший ректор Київської дитячої академії мистецтв. У 1997—2001 — член-кореспондент Академії мистецтв України. У творчому доробку — дві симфонії (1980, 1987), опери «Синій птах» (1984), «Різдвяна колискова» (2001), симфонічна сюїта «Передчуття весни», оркестрові мініатюри «Київ травневий» (2001), балети «Принцеса на горошині» (1992), «Пролісок» (1996), концерт для баяна і симфонічного оркестру (1980), Bonus sermo для фортепіано та струнного оркестру (2000), хорові концерти (1991, 1992), сюїта для камерного оркестру (1999), Canzona для камерного оркестру (2000), музика до вистав («Мадам Боварі», «Маленька принцеса», «Дама-примара», «Випромінювання батьківства», «Новорічні пригоди», «Різдвяні візерунки», «Уявно хворий», «Зів’яле листя») та кінофільмів («Богдан Хмельницький», «Ностальгія» тощо), збірка солоспівів (сольфеджіо) «Моя абетка» (2002), цикли п'єс «Музичні картинки», «Мрії веселкові», «Ранкові промені»). Лауреат Премії СТД «Київська пектораль» (1996, 2006), Премії СТД «Тріумф» (2000), Премії міжнародної премії ім. Лео Вітошинського (2006). Нагороджений: орденами «За заслуги» ІІІ ступеня (2004), «Знак Пошани» (1982), Золотою медаллю АМУ (2004), медаллю АПН України К.Д.Ушинського (2009), іншими медалями.
19 липня
65 років від дня народження Малахова Віталія Юхимовича, українського театрального режисера, народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка. Народився 19 липня 1954 року у Львові. Освіта: Режисерський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім.І.Карпенка-Карого (1977 р.). Життєпис: Віталій Малахов розпочав свою творчу біографію у 1977 році на українському телебаченні. У 1978-1979 роках працював режисером Київського театр російської драми ім.Лесі Українки, де здійснив постановку широковідомої вистави «Казка про Моніку». У 1979-1985 роках ‑ головний режисер Київського театру естради, у якому здійснив постановки вистав: «Я ‑ Київ», «Ніч чудес», «Зоря та смерть Пабло Неруди», «Шахрай мимоволі» та інші. У 1985-1987 роках режисер Київського молодіжного театру. У 1987 року під його керівництвом трупа театру створила ‑ Театр на Подолі (м.Київ). Тут Малахов поставив понад 60 вистав, це: «Ніч чудес» Шекспіра», «Вертеп» В.Шевчука, «Опера Мафіозо» за В.Станиловим. «В степах України» за О.Корнійчука, «Квартал небожителів» О.Коротко, «Фантазія для роялю на чотири руки» за А.Ольмерт, «Фараони» О.Коломійця, «Дядя Ваня» А.Чехова, «Дивакуватий Журден», «Склади слово «ВІЧНІСТЬ» М.Булгакова, «Передчуття Мини Мазайла» Куліша, «Шестеро персонажів у пошуках автора» Луїджі Піранделло. Трупа Віталія Малахова неодноразово презентувала театральне мистецтво України за кордоном: у США, Великій Британії, Італії, Мексиці, Коста-Ріці, Фінляндії, Німеччині, Греції, Туреччині та інших країнах. Один із засновників Міжнародного театрального фестивалю «Київ ‑ Травневий», започаткував фестиваль «Київ-територія миру», співпрацює з Дитячою Академією мистецтв та Київським державним інститутом театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого.
22 липня
175 років від дня народження Ганицького Тадея Денисовича, українського скрипаля, диригента, композитора, педагога. Народився 10 липня (22-го за новим стилем) 1844 року в селі Чемериси-Волоські Могилівського повіту Подільської губернії, нині Журавлівка Барського району Вінницької області. Старший брат віолончеліста Гната Ганицького.1872 року закінчив Віденську консерваторію, 1876-го — Берлінську академію музики. Від 1877 року скрипаль-соліст, професор консерваторії у Берліні. У 1894—1901 роках працював у Варшаві та Лодзі, у 1901—1902-му — у Петербурзі. 1902 року в Барі (нині Вінницької області), 1903 року — в Кам’янці-Подільському відкрив музичну школу (діяла з перервами до 1921 року). Серед вихованців школи — скрипалі Михайло Каревич, Аркадій Гурфінкель, віолончеліст Семен Глейзель. 1907 року створив Подільське музичне товариство, 1914-го — симфонічний оркестр, із яким концертував. У 1927—1930 роках — директор і професор музичної профшколи, від 1930-го — професор Музичного технікуму імені Миколи Лисенка в Кам’янці-Подільському. Там і помер 12 лютого 1937 року. Похований на Руськофільварецькому кладовищі. Автор симфонічних творів, опусів для скрипки, обробок українських народних пісень, навчально-методичних розробок.

75 років від дня смерті Олександра Олеся (справж. – Кандиба Олександр Іванович), українського письменника, драматурга, громадського діяча. Народився 4 грудня 1878 року в м. Білопілля Слобожанщини, Сумської області в чумацько-селянській сім’ї. Закінчив початкову школу й двокласне училище, а у віці 15 років (1893) вступив до хліборобської школи у містечку Деркачі неподалік Харкова. Брав участь у випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», в яких з’являються його перші вірші. Став вільним слухачем агрономічного відділення Київського політехнічного інституту, незабаром через матеріальні нестатки змушений був залишити його. У 1903р. вступив до Харківського ветеринарного інституту. Опісля працює на Дарницькій скотобійні. Визначальним фактом у житті стала поїздка на відкриття пам’ятника І. П. Котляревському в Полтаві. Творчість виразно поділяється на два періоди — в Україні (1907–1918) та в еміграції (1919–1944). Подорож Гуцульщиною у 1912 р. збагатила поета незабутніми враженнями. У 1913 р. побував в Італії. Після більшовицького жовтневого перевороту опиняється за кордоном (1919). За кордоном оселяється і періодично живе в Будапешті, Відні, Берліні, Празі, видає ряд збірок, основна тема яких — туга за Україною. На твори, писані Павлом Тичиною на замовлення партії, Олександр Олесь відгукнувся віршем-докором «І ти продався їм, Тичино…». 22 липня 1944 року Олександр Олесь помер у Празі, невдовзі після того, як одержав повідомлення про загибель сина Олега Ольжича.
23 липня
65 років від дня народження Кудлай Алли Петрівни, української співачки (сопрано), педагога, народної артистки України. Народилась у Лосинівці Ніжинського району Чернігівської області. Освіту здобула у Ніжинському педагогічному інституті. З 1978 співала в народному хорі ім. Г. Верьовки, 1984 стала солісткою естрадно-симфонічного оркестру Держтелерадіо України. Як данина попередній роботі, влітку 1986-го з'явився відеоальбом «Веселка», складений із маловідомих народних пісень. В 1987 отримала звання Заслуженої, а 1997 — Народної артистки України. Серед шлягерів співачки цих років — пісні «Не лукав», «Невезуча», «Мелодія», «Знову цвіте матіола», «Намисто», «Пахне м'ята», «Мареля», «То все тайна», «По малину ходила», «Не поверну човен», «Цвів терен…». З 2006 року — депутат Броварської районної ради, Київської області. 2008 року нагороджена Орденом княгині Ольги III ст. Хрещена мати Насті Каменських.
29 липня
170 років від дня народження Олени Пчілки (справж. – Косач Ольга Петрівна), української письменниці, фольклориста, етнографа, мецената, перекладача, редактора-видавця та громадського діяча.  Народилася 29 червня 1849 року в м. Гадячі на Полтавщині. 1866 року Ольга закінчила зразковий пансіон шляхетних дівчат у Києві, де здобула ґрунтовні знання з літератури, оволоділа німецькою і французькою мовами. Серед знайомих Михайла Драгоманова був і Петро Антонович Косач, який згодом став чоловіком Ольги, батьком Лесі Українки, її братів і сестер. Вони одружилися 1868 року і незабаром виїхали до Новограда-Волинського (Звягеля), де після закінчення університету П. А. Косач одержав посаду голови з’їзду мирових посередників. 25 лютого 1871 року у Звягелі народилася друга дитина — донька Лариса (Леся Українка). 1879 р. Косачі переїхали до Луцька (Петра Антоновича переведено сюди на ту ж посаду), а 1880 р. — до села Колодяжного у Ковельському повіті.  Подружжя Косачів виховувало і навчало своїх дітей самотужки: Ользі Петрівні здавалось, що школа зруйнує .її намагання виховати дітей «в українській мові». З гордістю і вдячністю Леся Українка називала свою матір найкращою, найрозумнішою, найталановитішою жінкою світового рівня. Насичене високими устремліннями життя було зразком для дітей, а його благотворний вплив на них безсумнівний. 1876 року у Києві було вперше надруковано дослідницьку працю Олени Пчілки «Украинский народний орнамент. Вишивки, ткани, писанки». 1880—90-і роки були часом розквіту літературної творчості Олени Пчілки. Вона працює над перекладами і виданням творів М. В. Гоголя; пробує сили в драматургії: перша друкована п’єса-жарт на одну дію «Сужена — не огужена!». 1882 року в Києві виходить книжечка поетичних перекладів «Українським дітям». Разом з М.Старицьким готує і видає альманах «Рада», в якому 1883 року було опубліковано її поему «Козачка Олена». 1886 року в Києві виходить її збірка поезій «Думки-Мережанки». З початку 1880-х років регулярно друкується в журналі «Зоря». 1887 року видає підготовлений разом з Н. Кобринською за активної підтримки Івана Франка альманах «Перший вінок» (в альманасі були надруковані дві її поезії та оповідання «Товаришки»). Завдяки Олені Пчілці побачили світ «Співомовки» Степана Руданського. Значне місце в літературному доробку Олени Пчілки посідають переклади. Наприкінці 1890-х Петро Антонович дістав службову посаду у Києві, і родина переїхала туди на постійне проживання. Олена Пчілка вже доволі відома письменниця. Вона поринула у літературне життя столиці, брала активну участь у діяльності «Київського літературно-артистичного товариства». 1901 року це товариство відзначило 25-річчя літературної діяльності Олени Пчілки. З 1905 року Олена Пчілка член редколегії, а з 1907 — редактор і видавець журналу «Рідний край». З 1908 року почав виходити додаток до «Рідного краю» — журнал для дітей «Молода Україна». Байки, казки, вірші, оповідання, що побачили світ у «Молодій Україні», становлять помітний внесок в українську дитячу літературу. Після смерті Лесі Українки Олена Пчілка переїздить до Гадяча, туди ж переносить редакцію «Рідного краю» і «Молодої України». У 1917—19 роках редагує газету гадяцького земства, організовує аматорський дитячий театр, пише для нього п’єси. 1924 року Олену Пчілку запрошують на роботу в Академію Наук УРСР, і вона повертається до Києва. 1925 року її обрано членом-кореспондентом Академії Наук УРСР. В останні роки життя, коли почалися сталінські репресії проти української інтелігенції, Ольга Петрівна Косач також зазнала переслідувань. 4 жовтня 1930 року Олена Пчілка померла. Поховано її у Києві на Байковому кладовищі.
31 липня
100 років від дня народження Рябініна Миколи Леонідовича, ук­раїнського скульптора, народного художника України. Народився в с. Красне, нині Костромської області Росії . Навчався в Московському художньо-промисловому училищі імені Михайла Калініна (1933—1937, викладачі С. Євангулов, Б. Ланге), в Московському художньому інституту імені Василя Сурикова (1937, 1941—1944, викладачі В. Домогацький, Л. Шервуд, О. Матвеєв). Закінчив Київський художній інститут (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури; 1944—1945), де навчався у Макса Гельмана. Викладав у Львівському училищі декоративно-прикладного мистецтва (1946—1947), Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва (1947—1956), Харківському художньому інституті (1956—1966). Член Харківської організації Спілки художників України від 1946. Учасник республіканських, всесоюзних і міжнародних виставок з 1947. Персональна виставка: Харків — 1957.