Багато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттів

ПОДЯКА

ВИСЛОВЛЮЄМО ЩИРУ ПОДЯКУ НАШИМ ЧИТАЧАМ ТА ВІДВІДУВУЧАМ ЗА УЧАСТЬ В АКЦІЯХ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ ЗІ СХОДУ УКРАЇНИ, ПОРАНЕНИХ ТА БІЙЦІВ АТО

понеділок, 22 лютого 2021 р.

Забутий і незабутній рай надземний

25 лютого – день народження великої української поетеси, письменниці, перекладачки Лесі Українки. Майже три роки з відведених їй долею 42 років життя Леся Українка провела у Криму. Вона присвятила цьому чарівному краю цикли віршів «Кримські спогади» і «Кримські відгуки».
До вашої уваги сюжетна виставка "Забутий і незабутній рай надземний"
Також пропонуємо вам взяти участь у віртуальній вікторині "Крим у житті та творчості Лесі Українки"

субота, 20 лютого 2021 р.

Герої, які змінили хід історії

20 лютого в Україні щорічно відзначають День Героїв Небесної Сотні згідно з Указом Президента від 11 лютого 2015 року “Про вшанування подвигу учасників Революції Гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні”. Цього дня вшановуємо пам’ять про тих громадян, завдяки яким змінено перебіг історії нашої держави. Більшість із них віддали своє життя під час подій Революції Гідності (листопад 2013 року – лютий 2014 року), інші загинули пізніше – у березні та квітні 2014 року, захищаючи ідеали демократії, обстоюючи права та свободи людини, європейське майбутнє України. В нашій бібліотеці до уваги користувачів виставка-вшанування "Герої, які змінили хід історії"

пʼятниця, 19 лютого 2021 р.

Сторінками мужності...

Вже сім років ми пам'ятаємо про події на Майдані, сумуємо за Небесною Сотнею, щодня ми слідкуємо за новинами зі Сходу України. Проте про воєнні події на Сході країни можна дізнатися не тільки з новин, але і з книг. Зараз є багато книжок, написаних учасниками або свідками подій на Майдані та антитерористичної операції, журналістами або художниками слова, які не змогли залишитися байдужими до подій, що відбуваються в Україні. Цінність таких видань полягає в тому, що вони не естетизують дійсність, натомість дають нагоду подивитися збоку на реальність і дати власну оцінку подіям. до вашої уваги література, яка є у фонді нашої бібліотеки.


середа, 17 лютого 2021 р.

Коти і кішки-вічні герої літературних творів

День кота в Європі відзначають 17 лютого ще з 1992 року. Це, звичайно ж, не офіційне чи державне свято, а скоріше народне й громадське. Спішимо привітати усіх нас з цим чудовим днем! До уваги наших користувачів вітринна виставка-рекомендація "Коти і кішки-вічні герої літературних творів"

До якої породи належить?

четвер, 4 лютого 2021 р.

Видатні українці-ювіляри лютого.

До вашої уваги інформація про видатних діячів культури та літератури - ювілярів лютого.
1лютого
90 років від дня народження Володимира Васильовича Микити, українського живописця.
 Народився 1 лютого 1931 року в с. Ракошино Мукачівського району Закарпатської області (колишня Підкарпатська Русь в складі Чехословаччини) в родині землеробів. Після закінчення початкової школи поступив в Мукачівську руську гімназію, в якій навчався до приходу радянської армії в Закарпаття. У 1947—1950 рр. вчився в Ужгородському училищі прикладного мистецтва. Педагоги з фаху — А. Ерделі, Й. Бокшай, Ф. Манайло. У 1950 р. вперше взяв участь в обласній художній виставці. Після закінчення Ужгородського училища в 1950 році, склав екзамени у Львівський інститут прикладного мистецтва, але не був зарахований за політичними мотивами. 1950 році влаштувався на роботу в обласний будинок народної творчості на посаду методиста, де працював один рік, до призову у військо. З 1951 по 1954 рік знаходився в лавах Радянської армії на о. Сахалін. Після демобілізації був прийнятий на роботу в Закарпатські художньо-виробничі майстерні художнього фонду, де працював до 2001 року до виходу на пенсію. У 1962 році був прийнятий у Спілку художників України. У 1964—1991 рр. був у керівництві Закарпатської організації Спілки художників України, а в 1996 році був обраний головою Закарпатської організації, яку ж і очолював до 1999 року. З 1999 року і по цей день викладає в коледжі Закарпатського художнього інституту ім. А. Ерделі. Одружений, має двох доньок, четверо внуків і двох правнуків.

2 лютого
120 років від дня народження Валер’яна Петровича Підмогильного
- українського письменника і перекладача, одного з найвизначніших прозаїків українського «розстріляного відродження». Народився  селі Чаплі під Катеринославом (нині околиця м. Дніпро) в селянській родині. 1910 р. Валер’ян після закінчення початкової церко­вно-парафіяльної сільської школи вступив до Катеринославського реального училища, яке закін­чив у червні 1918 року Восени того ж року вступив до Катеринославського університету. 1919 року він залишив навчання і працював учителем у Павлограді та Катеринославі. 1922 року письменник переїхав до Києва. З 1923 рроку Валер'ян Підмогильний працював редактором вида­вництва «Книгоспілка», пізніше — редактором журналу «Життя і революція», був одним із засно­вників літературної групи «Ланка» (з 1926 року — МАРС (Майстерня революційного слова), до якої входили київські письменники-попутники (тобто письменники, котрі не пропагували у творах ко­муністичну ідеологію, але й не виступали проти). 1929 року Валер'ян Підмогильний переїхав до Харкова, де працював консультантом з іноземної літера­тури в кооперативному видавництві «Рух». 8 грудня 1934 рроку письменник був заарештований і засуджений на десять років ув’язнення в концентраційному таборі на Соловецьких островах. З листопада 1937 року Підмогильний був розстріляний в урочищі Сандормох у Карелії. Перші оповідання Валер'ян Підмогильний почав писати, ще навчаючись у реальному училищі. 1920 року вийшла збірка, яка мала назву «Твори. Том І». 1921 р. друкуються оповідання «В епідеміч­ному бараці», повість «Остап Шаптала». 1922 року в еміграційному журналі «Нова Україна», який видавав В. Винниченко, був надруко­ваний цикл оповідань «Повстанці» та оповідання «Іван Босий». 1924 року вийшла книжка оповідань «Військовий літун», 1925 року — повість «Третя революція». 1930 року на сторінках журналу «Життя і революція» було надруковано роман «Невеличка дра­ма», який брутально засудили критики. В останні роки життя письменник зміг видати новелу «З життя будинку»; незавершена «Повість без назви» була надрукована лише 1988 року. 

10 лютого
55 років від дня народження Сергія Дмитровича Пантюка, українського поета, прозаїка, перекладача, видавця. Народився 10 лютого 1966 року в с. Сокілець Хмельницької обл. Довгий час живе в Києві, де для багатьох письменників став не лише колегою, а й товаришем, адже за своє призначення він уважає поміч творчій молоді. Тож цілком логічно, що нині він обіймає посаду секретаря з роботи з молодими авторами в НСПУ. Сергій надзвичайно енергійна і творча людина: він встигає скеровувати молодих авторів, бути видавцем і громадським діячем, автором восьми поетичних збірок та організатором Всеукраїнського фестивалю поезії та авторської пісні «Сліва-фест» (тепер – «Віршень»). Окрім того, він іще й затятий грибівник, тож передбачити, де і коли ви зустрінете Сергія Пантюка, майже неможливо. Слухати, як презентує свої вірші цей поет, – величезне задоволення і для дорослих, і для дітей. Саме у співавторстві з дітьми, рідними неслухняниками Яромиром і Богодаром, Сергій створив збірку дитячих віршів «Неслухняники» й декілька повістей про динозаврів, яких поки що не видано, але БараБука вже чекає на них.

12 лютого
150 років від дня народження українського прозаїка Леся Мартовича (Олекси Семеновича Мартовича)-українського письменника, правника і громадського діяча, доктора права. Народився  в селі Торговиця Городенківського повіту на Станіславщині (нині Городенківський район,Івано-Франківська область) у родині сільського писаря. Його батько самотужки навчився грамоти, що допомогло йому піднятися з наймита до писаря, стати «взором порядного, непідкупного громадянина», авторитетним серед односельчан. Мав 15 моргів поля, гарну хату, пасіку і сад. За спогадами Василя Стефаника, родина Мартовичів належала до давньогораввінського єврейського роду, останній представник якого (дід письменника) прийняв християнство і був вигнаний з єврейської общини. Із 1882 року Лесь Мартович — учень Коломийської гімназії. У червні 1892 року закінчує гімназію і записується на юридичний факультет Чернівецького університету, який закінчив через 17 років (1909). Батько не мав змоги утримувати сина в університеті, і тому Мартовичу доводилося розраховувати тільки на себе. Займався громадськими справами: працював у нелегальному гуртку, члени якого проводили серед селян культурно-освітню роботу; збирав і вивчав фольклорні матеріали; видавав свою літографовану газету «Збірка»; засновував по селах читальні тощо. У той же час він був редактором львівської газети «Хлібороб» (1893), одержуючи мізерну платню — 30 гульденів, а в 1897—1898 роках став редактором «Громадського голосу», який до того редагувавІван Франко. Працював у Львові, Дрогобичі, Городку і Стрию. Починаючи з 1905 року, важко хворів. Його навістив одного разу І. Франко. Помер 11 січня 1916 у селі Зубейки, похований у с. Монастирок. У будинку, в якому жив Лесь Мартович, наразі міститься школа в селі Зубейки Львівської області.

120 років від дня народження українського прозаїка Івана Юхимовича Сенченка
- українського письменника, перекладача та журналіста. Народився в селі Наталиному поблизу м. Краснограда, що на Харківщині, в родині безземельного селянина. Батько майбутнього письменника перепробував чимало професій (працював садівником, білетером кінотеатру, різноробом), але жодна з них не принесла в дім ніякого достатку. Вчився хлопець спочатку в сільській школі, потім у Костянтиноградському училищі. Після закінчення училища Іван Сенченко у 1916—1920 роках навчався в учительській семінарії. Вчителював у рідному селі, потім був інструктором позашкільної освіти в Костянтинограді. 1921 року, переїхавши до Харкова — тодішньої столиці України, працював продавцем у книгарні, бібліотекарем, учителем української мови у робітничому гуртку. Водночас друкувався в газетах і журналах:«Селянська правда», «Вісті», «Студент революції», «Комунарка України», «Сільськогосподарський пролетарій»,«Шляхи мистецтва» та інших, довкола яких гуртувалася літературна молодь. У 1924—1928 роках Сенченко навчався на філологічному відділенні Харківського інституту народної освіти (так тоді називався Харківський університет). Під час Другої світової війни перебував в евакуації в Алма-Атинській області, вчителював у селі. 1943 року його викликали до Москви й запропонували посаду відповідального секретаря журналу «Україна». Помер Іван  Сенченко 9 листопада 1975 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

19 лютого
100 років від дня народження Ярослава Антоновича Вощака, українського, російського та білоруського диригента, педагога. Народився в місті Бродах (тепер Львівська область). У 1938–1939 роках навчався у Вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка у Львові; у 1939–1941 роках — у Львівській консерваторії. Його викладачами були Микола Колесса, Станіслав Людкевич, Василь Барвінський, Анатолій Кос-Анатольський. З 1940 року працював хормейстером, з 1944 року — диригентом, з 1953 року — головним диригентом Львівського театру опери та балету. У 1963—1965 роках — головний диригент Одеського театру опери і балету. У 1965—1967 роках — головний диригент симфонічного оркестру Державної філармонії в Грозному. У 1967—1970 роках — головний диригент Воронезького театру опери і балету. У 1970—1972 роках — головний диригент Казанського театру опери і балету. У ці ж роки викладав в Казанської консерваторії. У 1972—1980 роках — головний диригент Білоруського театру опери і балету у Мінську. У 1973—1976 роках викладав в Білоруській консерваторії. У 1982—1983 роках співпрацював з Башкирським театром опери та балету в Уфі. Помер 2 березня 1989 року в селищі Лісному Мінської області Білорусії. Похований на Північному цвинтарі Мінська.

21 лютого
100 років від дня народження українського прозаїка, поета Володимира Кириловича Малика (Сиченка)- українського письменника, автора пригодницьких та історичних творів. народився 21 лютого 1921 року в селі Новосілки Макарівського району на Київщині в селянській родині. Закінчив середню школу, а в 1938 році вступив на філологічний факультет Київського університету. Тоді ж почав складати вірші, але через війну навчання припинив. Молодий студент пішов у народне ополчення, працював на оборонних роботах під Києвом та Харковом, був поранений. В. Малика було вивезено до Німеччини, де йому в концентраційних таборах протягом двох років довелось пережити невимовні муки, голод, загрозу смерті. І лише в жовтні 1945 року вдалось повернутись на Україну. Після війни Володимир Кирилович працював в Ясногородській середній школі. Закінчивши заочно університет у 1950 році, молодий учитель переїхав з Київщини на Полтавщину, в місто Лубни 1953 року, де писав багато творів. Володимир Малик глибоко знайомився з історичною літературою, засиджувався в архівах, виїжджав на місця, де колись жили його майбутні герої. І почали одна за одною виходити з-під його пера казки-легенди для молодших читачів «Чарівний перстень», «Месник із лісу», «Воєвода Дмитро», «Микита Кожум’яка», «Червона троянда». В літературному доробку письменника є відомі пригодницькі повісті для читачів середнього шкільного віку, а саме: «Чорний екватор», «Двоє над прірвою», «Слід веде до моря». Успішно працював письменник і в галузі прози. У його доробку повісті «Чорний екватор», «Новачок», «Дві перемоги», «Слід веде до моря», «Двоє над прірвою». Найбільше В. Малика знають як автора історичних романів. Серед них найпопулярніші тетралогія «Таємний посол» (до якого входять романи Посол Урус-шайтана(1968 р.), Фірман султана (1969 р.), Чорний вершник (1976 р.) і Шовковий шнурок (1977 р.)., романи «Князь Кий» (1982 р.), «Чумацький шлях», «Горить свіча», Черлені щити (1985 р.) та останній роман «Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім». Малик відомий і як літературний критик. Його перу належить низка рецензій на твори українських прозаїків. В житті письменник був чесною, скромною та доброю людиною, багато працював. Помер Володимир Малик 31 серпня 1998 року.

25 лютого
150 років від дня народження української поетеси, драматурга Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки)
-української письменниці, перекладачки, фольклористки, культурної діячки, піонерки українського феміністичного руху. Народилася  в місті Новограді-Волинському. (Мати – Олена Пчілка, Батько — високоосвічений поміщик, дядько – Михайло Драгоманов). У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники і музиканти, влаштовувалися вечори і домашні концерти Вчилася у приватних учителів. У 6 років почала вчитися вишивати. 1881 рік став початком захворювання на туберкульоз. Тяжко хвора Леся вивчає класичні мови (грецьку і латинську). Восени 1883 року Лесі зроблено операцію на лівій руці, видалили кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. Починаючи з 1884 року Леся активно пише вірші («Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло» і ін.) і публікує їх у часописі «Зоря» . Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». 1885 року у Львові вийшла збірка її перекладів творів Миколи Гоголя (виготовлена нею спільно з братом Михайлом). Українка багато перекладала (М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гейне, В. Гюґо, Гомера й ін.). Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Побувавши 1891 в Галичині, а пізніше й на Буковині, Українка познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України ( І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, В. Стефаником, О. Маковеєм, Н. Кобринською. ). 1894 рік — навчання в художній школі М. І. Мурашка в Києві. У травні поетеса вирушає за кордон до дядька М. Драгоманова. Вимушені потребою лікування подорожі до Німеччини, Австро-Угорщини, Італії, Єгипту, кількаразові перебування на Кавказі, в Криму збагатили її враження та сприяли розширенню кругозору письменниці. 1902 рік поетеса провела на лікуванні в Сан-Ремо (Італія), живе в Одесі, Києві. У Чернівцях вийшла її збірка поезій «Відгуки». 1903 драматична поема «Вавілонський полон», вірш «Дим». 1904-1905 рр. — поезії «Дочка Ієфая», «Напис в руїні» та ін. Друге видання збірки «На крилах пісень». «Осіння казка», «Пісні з кладовища», «Пісні про волю», вірші «Мріє, не зрадь!», «Упоєні на бенкетах кривавих…», діалог «Три хвилини». На початку березня 1907 року Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва.7 серпня 1907 р. Леся Українка та Климент Квітка офіційно оформили шлюб у церкві, живуть в Криму. Поетеса завершує драматичну поему «Кассандра». Жандармами вчинено обшук на квартирі Косачів, конфісковано 121 книжку. Л. Українку разом із сестрою Ольгою заарештовано. У 1908 році Леся Українка перебувала в Ялті, Києві, Одесі, Євпаторії, Батумі, Тбілісі. їздила до Берліна на консультацію з професором щодо операції на нирках. Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Померла 1 серпня 1913 року в Сурамі у віці 42 років.

27 лютого
90 років від дня народження Юрія Дмитровича Герца,
українського живописця. Народився 27 лютого 1931 року в с. Лохово Мукачівського району Закарпатської області. У 1955 році закінчив живописне відділення Ужгородського училища прикладного мистецтва. Педагоги з фаху – Й. Бокшай, А. Ерделі, Ф. Манайло. Член Національної Спілки художників України з 1969 р. Заслужений художник України (1990). Лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка за 1994 рік. Народний художник України (2003). Учень А. Ерделі, Й. Бокшая і Ф.Манайла. Яскравий послідовник манайлівської традиції духовності та народності у живописі. Майстер багатофігурних жанрових композицій, краєвидних і урбаністичних пейзажів. Пристрасний живописець народних вірувань, обрядів, звичаїв та побуту Карпатської землі. Митець неповторного та самобутнього стилю, чиї багатобарвні полотна нагадують чудові вітражі та вишукані мозаїки. Помер 15 вересня 2012 року.

29 лютого
45 років від дня народження Руслана Горового-українського журналіста, автора відомого проекту «Служба розшуку дітей», Заслуженого журналіста України, режисера-документаліста, поета і музиканта, письменника, автора збірок повістей та оповідань. Народився в місті Конотопі Сумської області. Старша дитина в сім'ї, має молодших брата і сестру. Рідному місту присвятив книгу «Конотоп земля легенд» (видавництво «ТаТиШо», 2018). Закінчивши ЗОШ № 3, вступив у Конотопський електро-механічний технікум. Після розвалу СРСР перспектив для розвитку в українській глибинці не було, матеріальне становище було вкрай сутужним. Тож, кинувши на третьому курсі навчання, подався в мандри Європою (частково описані в оповіданні «Дев'яноста хвиля міграції»). Повернувшись після п'яти років перебування за кордоном, навчався, займався тележурналістикою, писав вірші, пісні та прозу. Живе в Києві. Має двох дітей від першої дружини. У другому шлюбі 12 вересня 2017 року народилася донька Дарина.

вівторок, 2 лютого 2021 р.

Творчі роботи учасників новорічного конкурсу

В грудні 2020 року-січні 2021 року в нашій бібліотеці проходив віртуальний конкурс малюнків та поробок на зимову тематику "Новорічне й де вже свято...". Протягом цього періоду діти з різних куточків України надсилали на нашу електронну адресу свої роботи. Пропонуємо вам ознайомитись з роботами наших конкурсантів.