Багато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттів

ПОДЯКА

ВИСЛОВЛЮЄМО ЩИРУ ПОДЯКУ НАШИМ ЧИТАЧАМ ТА ВІДВІДУВУЧАМ ЗА УЧАСТЬ В АКЦІЯХ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ ЗІ СХОДУ УКРАЇНИ, ПОРАНЕНИХ ТА БІЙЦІВ АТО

неділя, 27 червня 2021 р.

Відчиняє двері казка. Казка "Картате королівство"

 Сьогодні бібліотека радо зустрічала наших маленьких користувачів на недільних читаннях "Відчиняє двері казка". На свіжому повітрі діти разом з батьками слухали казку "Картате королівство".Потім із задоволенням виконували різноманітні логіко-розвивальні вправи. З чудовим настроєм залишали бібліотеку діти та батьки.



четвер, 24 червня 2021 р.

Абетка громадянина

28 червня в Україні відзначають День Конституції. Це Основний Закон нашої держави, в якому закріплено правові основи України. Відповідно до тієї ж Конституції, день прийняття Основного Закону є державним святом - Днем Конституції України. Конституція є Основним Законом держави і суспільства. У Конституції України закріплена ціла низка як традиційних, так і нових гарантій прав та свобод людини та громадянина, які дозволяють кожному громадянину обирати вид своєї поведінки, користуватися економічними й соціально – політичними свободами та соціальними благами як в особистих, так і в суспільних інтересах. Пропонуємо пройти нашу онлайн-вікторину "Абетка громадянина".

Головний Закон країни

Щороку, 28 червня, Україна відзначає День Конституції. З цього приводу пропонуємо вашій увазі декілька цікавих фактів про Основний закон. Конституція України була прийнята Верховною Радою о 9:20 ранку 28 червня 1996 року. Депутати весь день і всю ніч працювали над проектом, залишаючись у сесійній залі без перерв. «За» ухвалення Основного закону проголосували 315 народних депутатів з 300 необхідних. Конституція України 1996 року стала першою загальновизнаною у всьому світі Конституцією незалежної Української держави. Вона визначає основи суспільного і державного ладу, права і свободи людини й громадянина, порядок організації і функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Стаття 161 проголошує День прийняття Конституції України державним святом – Днем Конституції України. З 1997 року цей день є державним вихідним і днем вшанування Основного Закону держави. До цього дня до уваги наших користувачів-виставка-п'єдестал "Головний Закон країни"

четвер, 17 червня 2021 р.

Подарунок тату

Наші батьки - найближчі до нас люди в усьому світі. Тато і мама - найперші слова, які в більшості ми вимовляємо, коли вчимося розмовляти рідною мовою. Ми намагаємося їх порівнювати, дивимося на них, вивчаємо їх. Вони для нас одночасно і найбільша загадка, і найбільше відкриття. Добре, коли вони є у нас і сумно, коли залишають.Свято батька, як і День матері, відзначається зараз у багатьох країнах сучасного світу. В Україні День батька є офіційним святом, яке щорічно відзначається в третю неділю червня. Відповідний Указ Президента України №274/2019, "З метою створення сприятливих умов для зміцнення інституту сім’ї як основи суспільства і визнання на державному рівні ролі батька у вихованні дітей", було підписано 18 травня 2019 року. Дата його святкування на міжнародному рівні в країнах, де особливо шануються сімейні цінності, вже давно закріпилася в третю неділю червня. Свято взяло свій початок у 1909 році, і вперше було відзначене у місті Спокан, штату Вашингтон, США. Ініціатором Дня батька виступила жінка - Сонора Смарт, в заміжжі міс Додд. У цей День ми приєднуємося до привітань і поздоровлень, що лунають на адресу наших батьків! Наші малі користувачі протягом тижня готували для своїх татусів вітальні листівки з теплими словами "Я люблю тебе, татусю!"


вівторок, 15 червня 2021 р.

Найкрасивіші курорти Кримського півострова

Хто хоч один раз побував в Криму, той уже ніколи не забуде казкової принадності його узбережжя, залитого сонячним сміхом. Край стародавніх пам'ятників культури, захоплюючих неповторною красою архітектурних споруд, розкішних парків, садів, виноградників. Край легенд... Однак жоден шедевр мистецтва не здатний подарувати ті відчуття, які виникають при безпосередньому зануренні у відкритий для кожного яскравий і багатоликий світ під назвою Крим. Мабуть кожен із нас хоч не один раз відпочивав на кримських курортах.  Чи пам'ятаєте ви ті неперевершені пляжі, той краєвид, ті архітектурні пам'ятки. Давайте перевіримо себе.

субота, 5 червня 2021 р.

Сортуй сміття-врятуй життя

Проблема утилізації відходів – одна з найважливіших і найактуальніших серед проблем забруднення навколишнього середовища. Настав час керуватись у всіх своїх вчинках правилами екологічного гуманізму. Щоб майбутнє було світлим та чистим, з дитинства треба починати турбуватися про наш «спільний дім».Сортуючи сміття, ти рятуєш ліси і річки від забруднення відходами, а повітря — від диму палаючого сміття. Ти бережеш природу свого краю, адже всі сортовані відходи стають потрібною вторинною сировиною, якій не місце на звалищах. Всі сортовані відходи завдяки переробці можуть стати новими речами, щоб не потрапити в річки та океани. А щоб навчатися сортуванню відходів було просто і цікаво, пропонуємо тобі гру у сортування

вівторок, 1 червня 2021 р.

Ювіляри-2021. Червень

До вашої уваги інформація про видатних діячів культури та літератури - ювілярів червня.

1 червня
90 років від дня народження 
Бровченка Володимира Яковича-українського поета. Народився в селі Мала Виска, тепер місто Кіровоградської області. Закінчив 1955р. Одеський технологічний інститут харчової та холодильної промисловості.У 1973—1979 рр. — головний редактор журналу "Дніпро", з 1979р. — голова правління Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном. Друкується з 1953р. Автор понад 30 збірок, серед яких "Шумлять жита" (1956), "Зустрічайте сонце" (1959), "Нерозстріляні зорі" (1966), "Найдорожче" (1981), "Навперейми літам" (1981), "Повернення з літа" (1985), роману у віршах "Як Мамай до Канади їздив" (1984) та ін. Лауреат державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Деякі поезії покладено на музику. Окремі твори Володимира Бровченка перекладено російською та англійською мовами. Його син Микола теж став поетом.

100 років від дня народження Осташевського Генріха Романовича-українського актора, народного артиста України (1976). Народився в місті Одеса. Навчався в Одеському театральному училищі (1938–1941). Працював у Одеському українському музично-драматичному театрі ім. Жовтневої революції. Після звільнення Одеси від румунської окупації 1944 року став актором Одеського театру юного глядача, де працював 14 років. За порятунок єврейського населення під час Другої світової війни був удостоєний звання Праведника світу. Його ім'я — в списках на Стіні пошани в Саду праведників народу світу меморіального комплексу Яд ва-Шем (Єрусалим, Ізраїль) і на Алеї Праведників світу в Прохорівському сквері в Одесі.

3 червня
110 років від дня народження Антоніни Антонівни Савченко
-української актриси музичної комедії, відомої за виступами в Київському театрі оперети (1938—1963). Заслужена артистка УРСР. Народилась у Києві. У 1938 році закінчила Київську консерваторію (клас М. Донець-Тессейр). Під час окупації Києва виступала в опереті, підтримувала зв'язок з підпіллям. Про її виступи узнав сам Франц Легар, який проживав у Відні, і в 1943 році Антоніна Савченко отримала від легендарного композитора клавір «Веселої вдови» з дарчим написом: «Найкращій Ганні Главарі». 1938–1963 — солістка Київського театру оперети. Померла в Києві 27 травня 1963 року.

4 червня
80 років від дня народження Володимира Олександровича Мельника-українського літературознавця, доктора філософських та філологічних наук. Лауреата Шевченківської премії 1996 року разом з іншими літературознавцями — за навчальний посібник «Історія української літератури ХХ століття» у 2-х книгах. Народився в місті Ніжині. Закінчив Ніжинський технікум механізації, потім — Київський університет ім. Т. Г. Шевченка. Працював в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Автор монографій та численних статей з історії української літератури XX століття. Дослідник біографії та творчості Валер'яна Підмогильного. Автор статей про Миколу Хвильового, Михайла Iв­­ченка, Гната Михайличенка, Григорія Косинку. Співавтор видання «Дiєвiсть художнього слова» (1989), збірника «З порога смертi. Письменники України — жертви сталiнських ре­­пресiй» (1991).

7 червня
95 років від дня народження Анатолія Дмитровича Базилевича
-українського художника-ілюстратора. Народився у Жмеринці Вінницької області у родині інженера. У 1932 р. родина здібного інженера Дмитра Іосоновича Базилевича переїхала до Маріуполя. На новому місці Анатолій Базилевич почав відвідувати художню студію Будинку піонерів Іллічівського району. Коли місто захопили нацисти, довелося виживати у порядках Третього Рейху. Але у 1943 р. разом із тисячами маріупольців родину Базилевичів: батька, матір, старшу сестру Олену і 17-річного Анатолія – примусово вивезли на роботи до Німеччини. Там трапилося горе: у травні 1944 р. під час бомбардування від отриманих поранень у віці 52 років помер батько. По закінченні ІІ Світової війни вдова Лариса Олександрівна із сином повернулися до Маріуполя, де юнак влаштувався працювати художником-оформлювачем на металургійному заводі імені Ілліча та вступив до школи робітничої молоді. У 1947 р. Анатолій Базилевич вступив до Харківського художньо-промислового інституту та жив у рідні. Перша книжка, оформлена молодим графіком, світ побачила ще у 1951 р. То були “Байки” українського поета, прозаїка і перекладача Геннадія Брежньова, видані у Харківському книжково-газетному видавництві. По закінченні інституту молодий художник трохи попрацював у Харкові, але в 1953 р. переїхав до Києва. Від 1956 р. Анатолій Базилевич брав активну участь у численних всесоюзних, республіканських і міжнародних виставках, хоча персональні експозиції художника відбулися в Києві – у 1961 р. та 1996 р. В 1956 р. Анатолія Базилевича прийняли до Спілки художників України, а в 1969 р. він став заслуженим діячем мистецтв УРСР. Жив в Києві в будинку на вулиці Академіка Філатова, 10а, квартира 9. Помер 30 червня 2005 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

10 червня
70 років від дня народження Василя Миколайовича Шкляра, українського прозаїка. Народився під волоським горіхом у Холодному Яру (село Ганжалівка Лисянського району Черкаської області). 1963 року родина переїхала до міста Звенигородка, де 1968-го закінчив середню школу зі срібною медаллю. Того ж року вступив на філологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка, де завершив навчання 1973-го. Водночас навчався (за обміном студентів) на філологічному факультеті Єреванського державного університету – студіював вірменську мову й літературу. Після навчання рік працював науковим співробітником Центрального державного історичного архіву. Відтак довший час займався журналістикою, завідував відділом прози в журналах "Ранок" та "Дніпро". На порі становлення нашої незалежності у 90-х роках був прес-секретарем Української республіканської партії. Тривалий час перебував на творчій роботі, обіймав посади головного редактора видавництва "Дніпро" та заступника голови Національної спілки письменників України. Василь Шкляр – член НСПУ, член Асоціації українських письменників, лауреат багатьох престижних літературних премій, володар гран-прі Всеукраїнських конкурсів на кращий роман "Золотий бабай" та "Коронація слова", лауреат премії "Золоте перо", міжнародної премії "Спіраль століть", австралійської премії "Айстра", премії Ліги українських меценатів "Ярославів Вал" та ін. Улюблена літературна відзнака Шкляра – "Автор, чиїх книжок найбільше викрали з магазинів". 2011 року Комітет з Національної премії імені Тараса Шевченка присудив Василеві Шкляру цю найвищу літературну нагороду за роман "Чорний Ворон" ("Залишенець"), однак письменник відмовився отримувати премію на знак протесту проти перебування на посаді міністра освіти українофоба Табачника. Згодом у Холодному Яру вперше в нашій історії автору "Чорного Ворона" було вручено Народну Шевченківську премію. Грошовий еквівалент нагороди – 260 000 грн. письменник переказав у фонд екранізації роману "Чорний Ворон". Друкувати свої твори почав ще школярем, з 1967 року. Окремими виданнями вийшли книжки прози "Перший сніг" (1976), "Живиця" (1982), "Черешня в житі" (1983), романи "Праліс" (1986), "Ностальгія" (1989), "Ключ" (1999), "Елементал" (2001), "Кров кажана" (2003), "Залишенець" ("Чорний Ворон", 2009) та ін. Сьогодні Василя Шкляра називають батьком українського бестселера. Кожен його роман викликає неабиякий резонанс у суспільстві. Тираж "Чорного Ворона" уже сягнув за 150 тисяч. Культовий роман "Ключ" нещодавно витримав десяте видання. Постійно перевидаються романи "Елементал", "Кров кажана". Письменник володіє вірменською мовою, свого часу активно займався художнім перекладом. Розголосу набула його інтерпретація першого варіанту повісті М. Гоголя "Тарас Бульба", за що "удостоївся" брутальної критики тодішнього російського посла Віктора Черномирдіна. Твори Василя Шкляра також перекладено багатьма мовами, зокрема англійською, болгарською, вірменською, шведською, словацькою, російською та ін. У своїй літературній діяльності письменник принципово жодного разу не скористався спонсорською допомогою, не прийняв жодної державної нагороди.

12 червня
90 років від дня народження Євгенії Семенівни Мірошниченко
-української співачки, педагога, Героя України (2006). Народилася в селі Радянське Вовчанського району Харківської області. Навчалася в Київській консерваторії (1951-57) у класі проф. М.Донець-Тессейр. Стажувалася у міланському театрі "Ла Скала" (1961). У 1957-97 роках — солістка (лірико-колоратурне сопрано) Київського театру опери та балету. З 1980 року викладає в Київській консеваторії на кафедрі сольного співу, з 1990 року — професор. В 2002 році заснувала Благодійний фонд ім. Є.С.Мірошніченко 26 серпня 2006 року указом Президента України В.Ющенка нагороджена званням Героя України. Померла 27 квітня 2009 року у Києві.

13 червня
130 років від дня народження Володимира Олександровича Владиславського (Єльника)-українського та російського актора. Народився в Києві. Театральний дебют актора відбувся в 1912 році в Одесі, в приватній антрепризі. Потім грав в різних театрах на півдні Росії — у Владикавказі, Ростові-на-Дону, в Україні Житомирі Києві і Харкові. У 1925 році переїхав до Москви, з успіхом виступав у театрі Корша і в театрі Мейерхольда. З 1933 року Володимир Владиславський приєднався до трупи Малого театру. Першу кінороль актор отримав у 1926 році в комедії «Ведмедяче весілля». Одними з його найкращих робіт в кінематографі вважається роль Модеста Олексійовича у фільмі «Ганна на шиї» (1954), знятому режисером І. М. Анненським за одноіменним оповіданням А. П. Чехова, а також роль директора бази в комедії Л. І. Гайдая «Операція „И“ і інші пригоди Шурика» (1965). В. А. Владиславський помер 5 жовтня 1970 року. Похований у Москві на Новодівочому кладовищі (ділянка № 2) разом з дружиною, актрисою Малого театру і театральним педагогом П. З. Богатиренко.

15 червня
80 років від дня народження Івана Васильовича Миколайчука-
українського кіноактора, сценариста, режисера, Героя України (2016). Народився у багатодітній селянській родині одним із 13 дітей; дехто з його братів і сестер досі мешкає в с. Чортория. У селі відбудували батьківську хату Миколайчуків, облаштувавши під музей-садибу. З 12 років грав у сільському самодіяльному театрі. Закінчив середню школу в с. Брусниця (її дерев'яне приміщення збереглося, а в новому приміщенні тепер діє музей І. Миколайчука). 1957 року закінчив Чернівецьке музичне училище, 1961-го — театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім. О. Кобилянської. 29 серпня 1962 року одружився з акторкою того ж театру Марією Карп'юк. У 1963—1965 роках навчання на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Віктора Івченка). В кіно дебютував ще студентом — у курсовій режисерській роботі Леоніда Осики «Двоє». Іван Миколайчук прийшов у кіно через ворота кіностудії імені Олександра Довженка разом зі своїм учителем Віктором Івченком. Той привів його, аби студента взяли в картину “Тіні забутих предків”. Загальне визнання Миколайчукові принесли ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків». 1970-х років почалися гоніння на діячів української культури. Зі звинуваченням у націоналізмі зіткнувся й Миколайчук. Вперше це сталося ще 1968 року, під час зйомок фільму «Анничка». У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між «націоналізмом» і «патріотизмом». Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як «людину ворожої ідеології». Ще більш ускладнилася ситуація після фільму «Білий птах з чорною ознакою». Стрічку, що здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, сприйняли як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Акторові не раз доводилося пояснювати свою позицію в різних інстанціях. Лише 1979 року, завдяки заступництву секретаря з питань ідеологічної роботи Харківського обкому КПУ Володимира Івашка, вдалося отримати дозвіл на зйомки фільму «Вавилон ХХ» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя», в якому Миколайчук виступив сценаристом, режисером, актором і навіть композитором. Через тяжку хворобу і тривалі переслідування рідкісний талант митця не був розкритий в усій його повноті й багатогранності. Помер 3 серпня 1987 р. Похований у Києві.

18 червня
80 років від дня народження Анатолія Івановича Колошина-українського майстера-різьб'яра, заслуженого майстра народної творчості України, президентського стипендіата, члена Національної спілки художників України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України, лауреата Чернігівської обласної премії імені Михайла Коцюбинського.. Народився в місті Новгород-Сіверський Чернігівської області. У 1961 році закінчив Яворівську школу народних ремесел (Львівщина). По тому працював творчим майстром в Новгород-Сіверському лісгоспзагу, в художніх майстернях Укрхудожфонду. Починаючи з середини 1970-х працював відродженням поліського чернігівського різьблення, в результаті чого з'явилась плеяда чернігівських різьбярів нового покоління (Анатолій Іваньков, Віктор Ворожбит, Анатолій Бондаренко з Новгород-Сіверського, Олександр Колоша з Чернігова та інші. Різьбить тарелі, мисники, полички, скрині, хлібниці, посуд та меблі. Частина робіт знаходяться в музеях України та за кордоном. Різьбленні предмети Анатолія Колошина відносять до класичних творів сучасного народного мистецтва. Є учасником більше десяти виставок — персональних, загальноукраїнських та закордонних. Живе у місті Новгород-Сіверський.

19 червня
55 років від дня народження Тетяни Анатоліївни Дзюби-української поетеси. Народилася у селі Брусниця Кіцманського району Чернівецької області. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка та аспірантуру Інституту літератури Національної Академії Наук України. Працювала завідувачем відділу Чернігівської обласної газети «Гарт», власкором газети «Молодь України» у Чернігівській області, викладачем Київського інституту «Слов’янський університет» та Чернігівського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Докторант Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат філологічних наук, доцент. Член НСПУ з 2002. Авторка збірки поезій «Акомодація до часу» (2000), літературознавчої книги «Талант як міра ваги» (2008), монографії «Спрага народу і спрага Вітчизни. Публіцистика другої половини XIX — першої третини ХХ ст.: модель національної ідентичності» (2012), численних літературно-критичних і літературознавчих публікацій у газетно-журнальній періодиці та наукових виданнях. Упорядник і автор антологій сучасної української поезії «Пастухи квітів» (1999) та «Станція Чернігів» (2002). Разом зі своїм чоловіком – письменником Сергієм Дзюбою – та композитором Миколою Збарацьким написала цикл пісень. Перекладає з білоруської. Твори Тетяни Дзюби перекладені 50 мовами світу. Друкувалася у багатьох вітчизняних та закордонних виданнях. Лауреат премій імені Миколи Гоголя (1999), Михайла Коцюбинського (2001), Бориса Нечерди (2001), Дмитра Нитченка (2002), Івана Кошелівця (2003), Григорія Сковороди (2005), Леоніда Глібова (2011), Пантелеймона Куліша (2012) та ін. Нагороджена Почесною грамотою Спілки письменників Білорусі (2010).

22 червня
130 років від дня народження Петра Андрійовича Лісового (справж. – Свашенко)
-українського письменника, публіциста, прозаїка, журналіста. народився 22 червня 1891 року у с. Деркачі (з 1943 року — Дергачі) на Харківщині, в багатодітній сім'ї. Брати та сестри — Павло Свашенко, головний редактор «Укрсiльгоспвидав»-у, теж репресований, кіноактор Семен Свашенко, що грав в О.Довженка в «Арсеналі», «Звенигорi» та «Землі», Володимир Свашенко, Оксана Свашенко-Нестеренко, Фекла Свашенко-Кулачко, Нiна Свашенко-Таран, Тетяна Свашенко. Початкову освіту здобув у земській школі. Потім навчався в Уманськім сільськогосподарськім училищі, одночасно працюючи чорноробом на консервній фабриці. Далі — перша світова війна, де він брав участь як рядовий сапер революційно настроєної 7-ї армії Південно-Західного фронту. Там, на Тернопільщині, втягнувся в революційну агітацію, пробував сили в журналістиці, віддав свої симпатії українській громаді, що створилася в чинній армії. Жовтневі події 1917 року повернули Свашенка в рідні краї. Продовжив революційну діяльність серед земляків. Кілька разів його піддавали арешту різні режими. Німецько-кайзерівські окупанти засудили його до страти, але вдалося втекти з-під варти. У 1919 році вступив до ВКП(б). Працював у редакції повітової газети на Правобережжі, редагував фронтову газету, був призначений на голову Чернігівського окружного земельного відділу, на секретаря Ніжинського повітвиконкому. Одночасно виконував обов'язки власного кореспондента газети «Селянська правда» і «Вісті ВУЦВК» на Чернігівщині. Був членом «Плугу». З 1924 р. журналістика стала основною працею Лісового. Понад 10 років працював у газеті «Вісті ВУЦВК» (з 1929 р.— заступником редактора), входив до складу редакційної колегії журналів «Червона преса», «Всесвіт», друкував статті, нариси, фейлетони, памфлети у всіх республіканських і більшості губернських газет і журналів. Він був одним із найпопулярніших журналістів 20-х років в Україні. Навесні 1935 р. органи НКВС запідозрили Лісового-Свашенка П. А. в тому, що він «веде підривну роботу в складі підпільної націоналістичної організації з метою відриву України від СРСР». Його заарештували 25 квітня. Ув'язнення відбував у Біломорсько-Балтійських таборах (Карелія), де 20 вересня 1937 засуджений до розстрілу. Розстріляний 27 вересня 1937 року.

24 червня
80 років від дня народження Павла Федоровича Громовенка-українського актора, майстра художнього слова. Народився Павло Федорович в селі Хрещенівка Нововоронцовського району. Після закінчення школи Павло працював теслею, бетонником, вантажником на Донбасі, у Нікополі. Потім подався на Південний Урал, в Орськ, де жив тоді брат Анатолій. Там на заводі він освоїв професію електрозварника. В Орську, де у фортеці відбував заслання Кобзар, після постановки у театрі юного глядача 1961 року п’єси «Назар Стодоля» українською мовою, в якій Павло Громовенко зіграв головну роль, засяяв його талант. По закінченню акторського факультету Київського театрального інституту Павло працював у Київському театрі оперети, пізніше - у Київському Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка, згодом у Київській Національній філармонії, на українському радіо і телебаченні. З 1987 року викладав у Київському театральному інституті. У Київській філармонії Павло Громовенко дебютував 1977 року з сольною програмою «Стою на землі» за віршами Бориса Олійника. Значне місце в творчості Громовенка займала поезія Т. Шевченка. До 175-ліття Кобзаря Павло підготував концертну програму «Та не однаково мені...». У трактуванні Громовенка поет поставав як людина широкої ерудиції, європеєць, інтелігент, котрий своє життя, помисли й талант присвятив своєму народові. 18 жовтня 1997 року Громовенко трагічно загинув у дорожньо-транспортній аварії у Києві.

75 років від дня народження Надії Володимирівни Кир’ян
-української дитячої письменниці, поетеси. народилася 24 червня 1946 року в м. Іваново Російської Федерації. Навчалась у Київському університеті (1965 — 1968 рр.), виключена за зберігання самвидаву (закінчила університет у 1988 році заочно), та в Інституті іноземних мов (1969 р.). Закінчила Челябінський політехнічний інститут (1977 р.). Працювала на різних будівельних роботах. Від 1989 року до 2001 року — у видавництві «Веселка» (Київ). Нині працює у культурологічному тижневику «Слово Просвіти» (Київ). Видано збірки віршів: «Рідне» (1987); «Лелеки» (1991); «Чому вусатий колосок?» (1991); «Вечірня жінка і ранкова жінка» (2006); «Дарунок татуся» (2007). Надія Кир'ян є перекладачем творів С. Єсеніна та А. Ахматової. Володіє німецькою та іспанською мовами. Надія Володимирівна Кир’ян - упорядник видань “Під сузір’ям Пса” (1994), “Ластовенятко” (1995; зразки дитячої творчості): збірки з 11 абеток, включаючи власну, “Українська абетка” (1996), «Хрестоматія для дошкільнят» у 3 томах (2000, 2003, 2005); «Казки, вірші, загадки, оповідання» (2001).

25 червня
90 років від дня народження Тетяни Іванівни Нещерет-
української акторки, театрознавиці, поетеси. Народилася в селі Ха́леп'я, Київської області, Обухівського району. Закінчила театрознавчий факультет Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого. 1954 року розпочала творчу діяльність, 1955-го — акторка розмовного жанру Хмельницької обласної філармонії, 1956-го — Артемівського українського музично-драматичного театру. Протягом 1957—1959 років — актриса Ворошиловградського українського музично-драматичного театру ім. О. М. Островського, в 1960-1962-х роках — Полтавського українського музично-драматичного театру ім. М. В. Гоголя, від 1962 по 1965 рік — Дрогобицького українського музично-драматичного театру. З 1958 року в складі Спілки театральних діячів України. Зіграла понад 150 ролей, класичного й сучасного репертуару. З 1965 року працювала в Запорізькому обласному українському музично-драматичному театрі. Загалом зіграла понад 150 ролей як сучасного, так і класичного репертуару.

30 червня
110 років від дня народження Ірини Борисівни Гурвич
-української художниці, режисерки-мультиплікаторки, сценаристки. Народилася в місті Летичів Подільської губернії (зараз Хмельницька область). З 1934 року, після закінчення Київського художнього інституту працювала на Київській студії художніх фільмів. Згодом стала художньою керівницею Творчого об'єднання художньої мультиплікації «Київнаукфільму». Режисерка-мультиплікаторка Ірина Гурвич виховала чимало талановитих майстрів мультиплікації. У 1960 році вона запросила молодих художників, колишніх архітекторів Володимира Дахна, Давида Черкаського і Марка Драйцуа стати мультиплікаторами у фільмі «Пригоди Перця», першому анімаційному фільмі творчого об'єднання. Спеціальних закладів з навчання нової професії тоді не було, отже знання передавали старші фахівці молодшим, а ті винаходили чимало нового і згодом ставали відомими на весь світ.

Подарунок за малюнок

Вихованці ДНЗ №712, Безпаль Анна, Яновська Христина, Кузьменко Віка, Маркіна Вєра, Корецький Міхаїл, Новікова Софія, Обертас Северин, взяли участь у акції до Міжнародного дня захисту дітей "Подарунок за малюнок" та отримали подарунок. Щиро вітаємо діток.