Багато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттів

ПОДЯКА

ВИСЛОВЛЮЄМО ЩИРУ ПОДЯКУ НАШИМ ЧИТАЧАМ ТА ВІДВІДУВУЧАМ ЗА УЧАСТЬ В АКЦІЯХ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ ЗІ СХОДУ УКРАЇНИ, ПОРАНЕНИХ ТА БІЙЦІВ АТО

неділя, 30 травня 2021 р.

Місто зіркових чемпіонів

До Дня Києва наша бібліотека підготувала вітринну виставку-інсталяцію "Місто зіркових чемпіонів", на якій кожен може ознайомитися з видатними та відомими спортсменами, які народилися та виросли у Києві. Кожен залишив свій важливий слід в історії великого міста.

пʼятниця, 28 травня 2021 р.

Я це місто знаю!!!

 

Українці-посланці миру та посли доброї волі ООН

Посланці миру ООН - це обрані видатні діячі в галузі мистецтва, літератури, науки, музики і спорту, які погодилися надати допомогу в справі залучення світової уваги до роботи ООН. Дотримуючись почесної місії, покладеної Генеральним секретарем на громадян світу спочатку на дворічний термін, ці відомі особистості добровільно присвячують свій час, талант і енергію справі підвищення суспільної свідомості щодо зусиль Організації Об'єднаних Націй, спрямованих на поліпшення умов життя мільярдів людей у ​​всьому світі.
Посли доброї волі ООН призначаються терміном до двох років з можливістю поновлення. Не існує встановлених правил або контрактних зобов’язань з обох сторін, однак проводиться символічна церемонія призначення. Посли доброї волі ООН не отримують заробітну плату, хоча, можуть отримувати символічну платню розміром 1 долар США на рік або еквівалент цієї суми.
Вперше, ідея залучення знаменитостей як послів ООН була втілена у 1950-х роках, коли Голлівудська зірка Денні Кайе була залучена до акції захисту прав дітей. Серед Послів доброї волі та Посланців миру призначених різними агенціями ООН на міжнародному рівні є і письменники. пропонуємо вам дізнатися про деяких з них.

Віра Брежнєва
Якщо раніше Віра Брежнєва асоціювалася у всіх з участю у ВІА Грі та романом з Костянтином Меладзе, то в 2014 році співачка ще й стала послом добром доброї волі ООН. Артистка бере участь у кампаніях з профілактики ВІЛ, приділяє особливу увагу проблемам жінок, порушених ВІЛ-інфекцією, з огляду на програми профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини.

Джамала
Українська співачка Джамала стала Послом доброї волі із протидії торгівлі людьми. Вона підтримала багаторічну роботу Міжнародної організації з міграції (МОМ) – Агентства ООН із питань міграції, боротьби з сучасним рабством та запобігання йому. Як зазначає Джамала, в Україні дуже багато людей живуть на межі бідності та готові працювати будь-де та за будь-яких умов. Саме вони, як правило, стають жертвами торгівців людьми та потрапляють у рабство. На жаль, кількість постраждалих з кожним роком тільки зростає. Як відомо, у 2013 році Джамала стала обличчям кампанії MTV EXIT, організованої у партнерстві з МОМ та спрямованої на підвищення обізнаності українців про торгівлю людьми та безпечну міграцію. Тоді Джамала виступила в ролі ведучої документального фільму "Життя на продаж", заснованого на реальних історіях постраждалих від експлуатації. Обличчями аналогічних кампаній MTV EXIT у світі були такі знаменитості, як Джаред Лето й Анджеліна Джолі.

Українська письменниця, адвокат, правозахисник, телеведуча. Закінчила юридичний факультет Київського Національного університету, Центрально-Європейський Університет (Будапешт) та курс законопроектування при Міністерстві юстиції Нідерландів. Є адвокаткою, яка представляє інтереси громадян в Європейському суді з прав людини (Страсбург). Літературну кар’єру розпочала перемогою в конкурсі Коронація слова (гран-прі конкурсу-2002, «Забавки з плоті та крові»). Книга «Танці в масках» посіла 1-е місце у рейтингу Найкраща українська книга в жанрі белетристика журналу Кореспондент за 2007 рік. Авторка 10 книжок.

Український письменник. Закінчив Львівський фізико-математичний ліцей та економічний факультет Львівського університету. Його твори перекладені кількома європейськими мовами (німецька, польська, італійська, сербська тощо); роман «Культ» був представлений на Лейпцизькому книжковому ярмарку 2005 року. У 2009 році роман Дереша «Культ» видано французькою у видавництві «Сток».

Українська поетеса, дитяча письменниця, літературознавець, публіцист, головний редактор і співзасновник «Видавництва Старого Лева», перекладач, громадський діяч, член Ради Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва, віце-президент літературної премії «Великий Їжак». Членкиня Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України. Двічі потрапляла до списку «100 найвпливовіших жінок України» за версією журналу «Фокус». У 2016 році увійшла до рейтингу «40 особистостей, які змінюють країну» за версією провідного ділового щотижневика «БІЗНЕС».

Маша Єфросиніна
Українська ведуча Маша Єфросиніна дуже давно займається благодійністю - вона регулярно організовує фестивалі Charity Weekend за участю зірок, на яких збирає гроші для допомоги хворим дітям. У травні 2018 року ведуча стала послом доброї волі ООН з питань народонаселення в Україні. В її обов'язки входить підтримка діяльність організації в боротьбі з домашнім насильством, підтримка рівності чоловіків і жінок, а також сприяння молоді в реалізації їх можливостей та інтересів.

Олександр Гвоздик

Харківський боксер, чемпіон світу в напівважкій вазі за версією WBC Олександр Гвоздик став Послом доброї волі Товариства Червоного Хреста України. Відповідний меморандум  26 квітня 2019 року підписали в Харкові керівники організації і спортсмен. Гендиректор Товариства Червоного Хреста України Лілія Білоус повідомила, що настільки відомого і популярного Посла доброї волі на національному та міжнародному рівні в організації ще не було. Співпраця Олександра Гвоздика з Товариством Червоного Хреста розрахована на п'ять років.

Святослав Вакарчук
Соліст групи «Океан Ельзи » Святослав Вакарчук 5 вересня 2005 року призначений Послом доброй волі Програми розвитку ООН для молоді в Україні. Основним завданням, яке покладене на Святослава Вакарчука, в рамках почесної місії ООН, створення захищеного середовища для молоді України. Як вважає відомий співак, сьогоднішня студентська молодь має стати основою нового покоління, що зробить нашу країну сильнішою. Поряд з тим, зустрічаючись з українськими студентами, Святослав Вакарчук, як він зазначив, не намагається їх чогось навчити, а навпаки — сам багато чого черпає від молоді.

Джерела:
https://archive.chytomo.com/news/pismennicya-larisa-denisenko-stala-poslanniceyu-dobroii-voli-oon-v-ukraiini;
https://glamurchik.tochka.net/ua/260626-den-oon-kto-iz-ukrainskikh-zvezd-yavlyaetsya-poslom-dobroy-voli/;
https://portal.lviv.ua/news/2005/09/05/132715;


четвер, 20 травня 2021 р.

Вишиванка-твій генетичний код

Українська вишиванка зберігає історію і традиції нашого народу. Вишиті сорочки здавна допомагали українцям зберегти свою ідентичність. Для популяризації носіння українського етнічного одягу започатковане міжнародне свято. У третій четвер травня щорічно у світі відзначається День української вишиванки. До вашої уваги урок з народознавства з якого ви дізнаєтесь про виготовлення сорочки. Традиції вишивок різних регіонів України.

пʼятниця, 14 травня 2021 р.

Європейські письменники-дітям

Їхні твори читають дітям на ніч в усьому світі. Проблематика їхніх творів та гумор їхніх героїв близькі й зрозумілі і дітям, і дорослим. Їхні твори намагаються втілити режисери різних поколінь в кіно та на сцені. Їхнє ім’я назавжди вписано в історію світової культури, як тих, хто сказав щось нове у дитячій літературі. Хтось із них жадав слави в амплуа дорослого письменника, однак саме наївні твори для дітей принесли їм всесвітнє визнання. До Дня Європи наша бібліотека підготувала для наших малих читачів європейський парад книг видатних дитячих письменників, чиї твори змінили світ під назвою "Європейські письменники-дітям"

середа, 12 травня 2021 р.

Бетховен українського села

Я писав тому, щоб струни душі
нашого селянина так кріпко настроїти
і натягнути, щоби з того вийшла
велика музика Бетховена.
В. Стефаник
Василь Стефаник — великий новатор, яскравий представник експресіонізму в українській літературі, творець і неперевершений майстер стислої, драматичної за змістом, глибоко ліричної соціально-психологічної новели про сільське життя. Він увійшов у літературу як письменник виняткової оригінальності, зі своїм світовідчуттям і світобаченням. До 150-ї річниці від Дня народження письменника в нашій бібліотеці, до уваги користувачів, представлена виставка-портрет "Бетховен українського села"

вівторок, 4 травня 2021 р.

Ювіляри-2021. Травень

До вашої уваги інформація про видатних діячів культури та літератури - ювілярів травня.

1 травня
110 років від дня народження Миколи Миколайовича Степанова
-українського архітектора. Навчався у Київській поліграфічній школі. Його навчителями були О. Рубан і М. Рокицький. У 1930–1936 рр. навчався в Київському інженерно-будівельному інституті, по класу Ф. Кричевського. Того часу, з групою студентів під керівництвом Іполита Моргілевського намагався врятувати мозаїки (робив заміри й обстеження) Михайлівського Золотоверхого собору перед його варварським знищенням. З 1937 року працював у Києві автором-архітектором у інституті «Діпроцивільбуд», згодом — в Інституті художньої промисловості Академії архітектури УРСР. В тому часі займався проектуванням та будівництвом штабу Київського військового округу по вулиці Банковій, парку Березовий гай на Куренівці, споруд у Могилеві-Подільському. Учасник Другої світової війни. 1944 року йому доручено зайнятися відбудовою Маріїнського палацу, отримав І премію за розробку конкурсного проекту по відбудові Хрещатика, був в групі відбудовників Лівадійського палацу (1945). Автор проекту Євпаторійської водолікарні з басейном морської води тощо. Є автором проекту забудови Північного району Одеси, комплексу гуртожитків на одеській вулиці Ювілейній. З 1961 року працював викладачем у КДХІ, з 1963 — доцент, 1977 — професор. У 1993 — отримав звання почесного професора цього ВНЗ. Розробив та читав теоретичний курс по інтер'єру житлових й громадських будівель. Написав велику кількість статей по теорії та історії архітектури. Майстерно малював та займався акварельним живописом.

2 травня
100 років від дня народження Василя Васильовича Петруся-українського диригента, кларнетиста, саксофоніста. Народився в місті Одеса. В дитинстві приватно навчався грі на кларнеті. Працював у Харківському теаджазі ЦК залізничників доріг Півдня — в 1938—1940 — кларнетист і саксофоніст. 1940 — в джаз-оркестрі Олександра Володарського, 1940—1946 — керівник військових оркестрів. 1945 — в джаз-оркестрі Київського військового училища зв'язку. У 1946 — артист Державного джаз-оркестру УРСР. В 1946—1948 роках керує джаз-оркестром кінотеатру «Комсомолець України», в тому часі з колективом знявся у кінострічці «Подвиг розвідника» (1947, режисер Борис Барнет). 1951 року закінчив Київську консерваторію по класу кларнета. В 1950-х працював у інститутському джазі КПІ диригентом. У 1956—1985 роках працює головним диригентом оркестру Київського цирку. У 1968—1972 роках з цим колективом здійснював записи на Українському радіо — серед них знаменита «Троянди» (Ростислав Братунь / Анатолій Кос-Анатольський). Оркестр під його керівництвом виконував супровід при записах пісень Володимира Івасюка «Я піду в далекі гори» — 1971, «Відлуння твоїх кроків», «Казка гір» — 1972. Як диригент гастролював з різними джазовими колективами в Австралії, Аргентині, Великій Британії, Ірані, Кувейті, Нідерландах, Перу, Польщі, Японії. На замовлення Держтелерадіо СРСР творче об'єднання «Екран» зняло телефільм «Цирковий диригент».

4 травня
80 років від дня народження Романа Михайловича Кудлика
-українського поета, критика. Народився в місті Ярослав(Польща) в сім'ї службовця. 1945 переїхав із рідними до Дрогобича. 1958 закінчив середню школу в Дрогобичі. Працював електриком на нафтопереробному заводі, в редакції районної газети "Ленінський шлях" (місто Комарне Львівської області). 1959 вступив до Львівського університету, 1964 закінчив філологічний факультет університету. Працював у редакції журналу "Жовтень" (нині "Дзвін"). Коли одного з колег Романа Кудлика звинуватили у співчуванні українським буржуазним націоналістам, то виступив на його захист, за що Кудлика звільнили з редакції. Впродовж багатьох місяців він намагався влаштуватись, однак ніде на роботу не брали. Допоміг молодому поету, який опинився в дуже складному матеріальмому становищі, редактор газети "Львівський залізничник" Анатолій Гороховський, зарахувавши його на посаду літературного працівника. Коли про це довідався керівник сталевої магістралі, то зажадав від Гороховського, аби той негайно звільнив Кудлика, висловивши при цьому категоричний ультиматум: якщо націоналіст залишиться на роботі, то редактору доведеться подавати у відставку. Але, попри цю погрозу, молодий поет залишився в колективі редакції, в якій працював близько п'яти років. Працював також на Львівській студії телебачення, завідувачем літературної частини Львівської обласної філармонії. Тепер головний редактор журналу "Дзвін". Жив у Львові. Друкується від 1957 — спочатку в газетах і журналах, потім у колективних збірках "Яблуневий цвіт" (1961) і "Щасливої дороги" (1962). Відомий також як пісняр. Зокрема, автор текстів пісень Володимира Івасюка — "Я — твоє крило" (1972), "Нам спокій, друже, тільки сниться" (1978), "Освідчення". На його вірші також написали пісні Ігор Білозір ("Спогади літньої ночі", "Лебеді весни"), Богдан Янівський. Написав лібрето до опер Богдана Янівського "Олеська балада" (за романом Романа Іваничука "Черлене вино"), "Царівна Жаба", "Золотий гомін" (за Павлом Тичиною) і мюзиклів "Лис Микита", "Перстень спокуси". Роман Кудлик помер 21 січня 2019 року у Львові після важкої хвороби. Похований на міському цвинтарі у місті Миколаїв на Львівщині.
 
5 травня
185 років від дня Сидора Івановича Воробкевича (Псевдоніми: Данило Млака, Демко Маковійчук, Морозенко, Семен Хрін, Ісидор Воробкевич, С.Волох та інші)
-українського письменника, композитора, музично-культурного діяча, православного священика, педагога, редактора часописів Буковини, художника. Народився в місті Чернівці в сім’ї священика, вчителя богослов’я, брат Григорія Воробкевича. Навчався Сидір Воробкевич у Чернівецькій гімназії, згодом – у духовній семінарії, яку закінчив 1861 року. У гімназії він почав складати вірші й створювати до них музику. Потім був священиком у буковинських селах, де вивчав фольклор і побут місцевого населення. Музичну освіту Сидір здобував приватно в професора Віденської консерваторії Ф.Кренна. У 1868 році склав іспит на звання викладача співу й регента хору у Віденській консерваторії. З 1867 року викладав спів у Чернівецькій духовній семінарії та гімназії, а з 1875 р. – на богословському факультеті Чернівецького університету. Як композитор складав літературні пісні й псалми, компонував хорові твори, сольні пісні та оперети, писав мелодії на власні вірші. За життя письменника було видано збірку віршів “Над Прутом” (1901) за участю І.Франка. Перу поета належить ряд оповідань, новел, нарисів і сміховинок (“Нерон”, “Сабля Сканденберга”, “Клеопатра”, “Іван Грозний”). Він – автор циклу статей “Наші композитори”, у якому чільне місце відведене композиторові М.І.Глінці. Автор багатьох і різноманітних за жанром літературних, музичних творів — пісень і хорів, романсів, оперет. Писав музику на слова Т. Шевченка, Ю. Федьковича, І. Франка, В. Александрі, М. Емінеску, В. Бумбака. Помер Сидір Воробкевич 19 вересня 1903 року в Чернівцях.

6 травня
100 років від дня народження Олександри Федорівни Селюченко-
української майстрині художньої кераміки. Народилася майстриня в гончарській родині Федора та Явдохи Селюченків. У їхній сім’ї завжди багато працювали, тому Олександра з дитинства стала повноправною учасницею важкого й водночас цікавого трудового життя. Батько був організатором всієї роботи(готував глиняну масу, ангоби, поливи, випалював вироби), мати ліпила, брат виготовляв посуд. Коли Олександра підросла, її теж залучили до справи. І вже в шестирічному віці дівчина вправно ліпила свої перші свистуни. Ліплення було для неї грою, яку вела мати, мудра наставниця, найкраща подруга й порадниця, перша вчителька гончарного ремесла. По закінченню семирічки, 1937 року, Олександра навчалася у дворічній Опішненській школі майстрів художньої кераміки, потім поїхала за направленням на роботу до Запоріжжя. Під час німецької окупації повертається до Опішного, та знову ненадовго, адже 1943 року потрапляє в списки тих, кого відправляли на відбудову Донбасу. Умови праці були жахливі,жила впроголодь, виконувала брудну й тяжку роботу – все це й підірвало її здоров’я. І за клопотанням уже не молодих і хворих батьків, 1946 року Олександра Федорівна повернулася додому в рідне містечко й відразу пішла працювати в завод «Художній керамік». З великими труднощами влаштувалася спочатку різноробочою, а згодом її перевели на посаду ліпниці, на якій вона пропрацювала до виходу на пенсію 1976 року. Лише 1970 року Олександру Федорівну прийняли в члени Спілки художників УРСР, а через рік їй присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості УРСР. І персональна виставка все-таки відбулася, хоча лише 1985 року в Полтавському краєзнавчому музеї. Для опішненської майстрині кераміка була не тільки улюбленою справою, але й великою мукою, що вимагала неймовірних зусиль.

7 травня
80 років від дня народження Олексія Васильовича Кожекова-українського живописця, монументаліста, графіка. Народився в селі Ходоровичах Могильовської області (Білорусь). В 1967 році закінчив Київський державний художній інститут ((майстерня монументального живопису В. Чеканюка)). Працює в галузі живопису, монументального мистецтва. Викладає у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури з 1973. Був деканом творчих факультетів у 1989—1996. З 1994 — професор. З 2000 очолює майстерню монументального живопису. Також керує професійною і творчою підготовкою асистентів-стажистів. Серед учнів — Колесников Дмитро Володимирович.

9 травня
60 років від дня народження Віктора Володимировича Неборака-українського поета, прозаїка, засновника і "прокуратора" одіозного літугрупування "Бу-Ба-Бу" та "Пси святого Юра", з яких починається українська постмодерна поезія 90-х. Віктор Неборак народився у смт. Івано-Франкове Яворівського р-ну Львівської обл. 1983 р. Віктор Неборак закінчує українське відділення філологічного факультету Львівського державного університету ім. Івана Франка. Пізніше навчається в аспірантурі Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, працює лаборантом та науковим співробітником Львівського відділення Інституту літератури та Інституту Івана Франка НАН України. З 1993 по 2000 рік читає курс лекцій з української літератури в рідному університеті ім. Івана Франка. Поетичну творчість Віктора Неборака переважно розглядають у ширшому контексті літературного угруповання Бу-Ба-Бу (засноване 17 квітня 1985 року), куди, крім нього, належать також Юрій Андрухович та Олександр Ірванець. Неборак є одним із співзасновників цього угруповання, творцем самої його назви (абревіатура від запропонованої Андруховичем тріади "бурлеск — балаган — буфонада"). Своєрідним апогеєм Неборакового бубабізму стала збірка поезій Віктора "Літаюча голова" (1990) — напрочуд вітальна й поліфонічна "книжка-карнавал", з моменту виходу якої в українській літературній критиці починають говорити про постмодернізм і необароко. З 1991 року – Неборак входить доНаціональної Спілки письменників України,а з 1997 – до Асоціації Українських Письменників. У Львові Неборак займається продюсеруванням поезо-симфо-рок дійств, організовує, продюсує і модерує фестивалі, театральні акції ("Вивих", Львів, 1992; "Альтернатива", Львів, 1994, "Реберітація", Львів, 1992—1994). 1994 року створюється літературна майстерня "Пси святого Юра", учасником якою також був і Неборак. Ідея створення групи належала Юрію Покальчуку, Юрію Андруховичу та Ігореві Римаруку. Єдиним окремим виданням групи був альманах "Пси святого Юра" (Львів, 1997 р.), де було зафіксовано первинний склад об’єднання. Впродовж п'яти років (з січня 1995 р. до грудня 1999 р.) Неборак організувує і веде у Львівському музеї етнографії та художнього промислу популярний цикл літературних вечорів "Третє тисячоліття". Віктор Неборак є луреатом премії ім. Павла Тичини (2002) за книгу поезій "Літостротон", премії ім. Богдана Лепкого (2007) за книгу прози "Базилевс" та премії "Глодоський скарб" (2008). Нагороджений Почесною відзнакою Міністерства культури і мистецтв України "За багаторічну плідну працю в галузі культури" (2003). Одружений, виховує трьох дочок. 

85 років від дня народження Володимира Олексійовича Підпалого
-українського поета, прозаїка. Володимир Підпалий народився 9 травня 1936 в селі Лазірках, на той час районному центрі Полтавської області. Володимир Підпалий навчався у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. Любив історію, літературу та не розумів точних наук, багато читав. У 1953 році закінчив 10 класів. Працював у МТС, колгоспі. 1955 року був мобілізований на флот. У 1957 році демобілізувався (через хворобу ніг) та поступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який закінчив 1962 року. Перші вірші надрукував у 1958 році в газетах «Молодь України» та «Зміна». В Державному видавництві художньої літератури УРСР у 1963 році вийшла перша збірка «Зелена гілка», роком пізніше — «Повесіння» у видавництві «Радянський письменник». Працював старшим редактором поезії у видавництві «Радянський письменник». До Спілки письменників був прийнятий у 1967 році. Того ж року вийшла в світ збірка «Тридцяте літо». Після того були книжки «В дорогу — за ластівками» (1968) та «Вишневий світ» (1970), посмертно — «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1982), «Береги землі» (1986), «Кожна бджілка — немов лічилка» (1991), «Сковородинські думи» (2002). Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

10 травня
60 років від дня народження Івана Антоновича Малковича-українського поета, дитячого письменника. Іван Малкович — український поет і видавець. Народився Івапн Маклкович у Березові Нижньому на Івано-Франківщині. Закінчив скрипковий клас Івано-Франківського музучилища та філологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Шевченка. Член Спілки письменників з 1986 р. Автор семи "дорослих" поетичних книг: "Білий камінь" (1984), "Ключ" (1988), "Вірші" (1992), "Із янголом на плечі" (1997), "Вірші на зиму" (2006), "Все поруч" (2010, 2011 (2-ге, доповнене видання); "Подорожник", 2013. Ще 19-річним юнаком на всеукраїнському літературному семінарі в Ірпені таємним голосуванням кількох сотень літераторів І.Малковича було обрано "Найкращим молодим поетом". "Увесь літературний Ірпінь кілька днів величав мене "королевичем молодої поезії", тож моєму юнацькому щастю не було меж... Ми захлиналися своїми й чужими віршами, а я до півночі, до крові на пальцях, грав на гітарі і співав призабутих гуцульських і лемківських пісень..." Публікацію його першої книги відстоювала легендарна українська поетеса Ліна Костенко. "Вихід кожної його поетичної книги ставав подією літпроцесу... Неомодерні поезії І.Малковича стали зразками витриманого смаку поетики "нової хвилі". (Енциклопедія актуальної літератури). Іван Малкович — редактор, упорядник, автор та перекладач кількох десятків книжок для дітей. "Це людина, маніакально віддана ідеї "особливо якісної української книги". (Книжковий огляд, № 1, 2002). Вірші Івана Малковича перекладено англійською, німецькою, італійською, російською, польською, бенгальською (Індія), литовською, норвезькою, грузинською, словацькою, словенською мовами. У видавництві "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" побачили світ чотири поетичні книжки Івана Малковича "Із янголом на плечі", 1997 (у межах видавничого проекту "Поетична аґенція "Княжів"), "Вірші на зиму", 2006; "Все поруч", 2010; 2011 (2-ге, доповнене видання); "Подорожник", 2013.

14 травня
150 років від дня народження Василя Семеновича Стефаника
-українського прозаїка. Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871р. в с. Русові (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім'ї заможного селянина. 1883р. Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де з четвертого класу бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка вели громадсько-культурну роботу серед селян (зокрема, організовували читальні). Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів Стефаник опублікував без підпису лише один вірш. У співавторстві з Мартовичем написав два оповідання: "Нечитальник" (1888) та "Лумера" (1889). У 1890р. Стефаник у зв'язку із звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії. Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з Франком, з яким потім підтримував дружні зв'язки. Після закінчення гімназії (1892) Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією медициною "вийшло діло без пуття". Замість студіювання медицини він поринає у літературне і громадське життя Кракова. Тут існувало товариство студентів-українців "Академічна громада". Більшість студентів, які належали до нього, тягнулися до радикальної партії. До них приєднався і Стефаник. У студентські роки він особливо багато читає, пильно стежить за сучасною літературою, зближується з польськими письменниками. Стефаник-студент бере активну участь у громадському житті рідного Покуття, розширює творчі контакти з українськими періодичними виданнями, активізує свою діяльність як публіцист. Після опублікування в 1890р. першої статті — "Жолудки наших робітних людей і читальні" — він у 1893 — 1899 рр. пише і друкує в органах радикальної партії "Народ", "Хлібороб", "Громадський голос" та "Літературно-науковому віснику" ряд статей: "Віче хлопів мазурських у Кракові", "Мазурське віче у Ржешові", "Мужики і вистава", "Польські соціалісти як реставратори Польщі od morza do morza", "Книжка за мужицький харч", "Молоді попи", "Для дітей", "Поети і інтелігенція". 1896 — 1897 рр. — час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх попередників на перших порах пов'язувалося з модерністичною абстрактно-символічною поетикою. У 1896 — 1897 рр. він пише ряд поезій у прозі і пробує видати їх окремою книжкою під заголовком "З осені". Та підготовлена книжка не зацікавила видавців, і письменник знищив рукопис. Кілька поезій у прозі, що лишилися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його смерті ("Амбіції", "Чарівник", "Ользі присвячую", "У воздухах плавають ліси", "Городчик до бога ридав", "Вночі" та ін.). 1897р. у чернівецькій газеті "Праця" побачили світ перші реалістичні новели Стефаника — "Виводили з села", "Лист", "Побожна", "В корчмі", "Стратився", "Синя книжечка", "Сама-саміська", які привернули увагу літературної громадськості художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села. Проте не всі відразу зрозуміли і сприйняли нову оригінальну манеру Стефаника. Коли невдовзі письменник надіслав нові новели — "Вечірня година", "З міста йдучи", "Засідання" — в "Літературно-науковий вісник", то у відповідь дістав лист-пораду, зміст якого зводився по суті до невизнання манери Стефаника. Це й викликало появу листа Стефаника від 11 березня 1898р. до "Літературно-наукового вісника", адресованого фактично О. Маковею. Він являє собою своєрідне літературне кредо Стефаника, його справді новаторську ідейно-естетичну програму. Перша збірка новел — "Синя книжечка", яка вийшла у світ 1899р. у Чернівцях, принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку української прози. Автор "Синьої книжечки" звернув на себе увагу насамперед показом трагедії селянства. У 1927 — 1933 рр. Стефаник опублікував ще більше десяти новел. В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані спогади. До них належать такі твори, як "Нитка", "Браття", "Серце", "Вовчиця", "Слава йсу", "Людмила", "Каменярі". У роки перебування Західної України під владою Польщі Стефаник жив майже безвиїзне в с. Русів, де й писав останні твори у вільну від хліборобської праці хвилину. До самої смерті не полишало Стефаника бажання "сказати людям щось таке сильне і гарне, що такого їм ніхто не сказав ще". І на його долю випало найбільше для художника щастя — він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.

16 травня
100 років від дня народження Миколи Олександровича Дашкієва- українського прозаїка, поета. Народився Микола Дашкієв в селищі Краснокутськ Харківської області у родині вчителів. Після закінчення десятирічної школи вчився на геофізика на фізико-математичному факультеті Ленінградського університету. Начання перервла Друга Світова війна. Через поганий зір він не потрапив на фронт у перші дня війни. У вересні 1941 року Микола Дашкієв починає працювати вчителем, одночасно викладаючи фізику, хімію та математику. З часом, після відступу наших військ, опинився на окупованій території, і ця обставина потім довго труїла його життя. У лютому 1943 року він призваний до лав Радянської Армії. Нгороджений багатьма орденами і медалями. Після війни, у 1948 році, Микола Дашкієв закінчив Харківський педагогічний інститут. У 1947–1950 роках працював у школі вчителем фізики. По виході першої прозової книжки повністю перейшов на творчу роботу. Паралельно з писанням книжок, задля заробітку, якийсь час працював зав. літ. частиною у Харківському театрі музкомедії, де написав лібрето для оперети «Черевички», протягом 50-х—70-х років писав сценарії на замовлення Київської студії науково-популярних фільмів. Писати Микола Дашкієв почав з дитинства. І, звичайно ж, це були вірші. Ну а про рівень його «дорослих» віршів красномовно свідчить той факт, що його, попри тодішній порядок, прийняли до лав Спілки письменників без обов'язкових тоді двох надрукованих книжок, лише за журнальною публікацією віршованого роману «Правда». Публікуватися Микола Дашкієв почав у 1943 році як поет. А перша його книжка — поезії «На перевалі» (1948) — вийшла за півроку по тому. У 1950 році вийшов перший варіант першого науково-фантастичного роману Дашкієва — «Торжество життя», до якого він постійно повертався і загалом пропрацював над ним понад двадцять років. Не була видана за його життя і лебедина пісня — роман «Страчена пісня». Вважається, що це — біографічний твір про композитора Максима Березовського (1745–1777). Ні, все не так! Микола Дашкієв скористався тим, що всі відомості про життя Максима Березовського вкладаються на одній-двох сторінках, і написав роман про творчість і творця в задушливій атмосфері жорстокої за своєю суттю влади. «Страчена пісня», значно пошарпана цензурою, була надрукована через 9 років після його смерті. Похований у Києві на Міському кладовищі «Берківці» (ділянка № 66).

17 травня
80 років від дня народження Євгенії Стефанівни Шудрі (дівоче прізвище Смолякова; у першому шлюбі — Допіро)
-української вишивальниці, дослідниці українського декоративного мистецтва, бібліографа. Народилася в місті Мончегорськ Мурманської області. 1962 року приїхала до Києва з Тамбова, здобула вищу інженерну освіту в Київському політехнічному інституті (1970). Працювала в Науково-дослідних інститутах «Мікроприлад» (1967—1974), «Квант» (1974—1994), захоплювалася вишиванням. Її панно, килими й інші витвори експонувалися на кільканадцяти персональних виставках і зберігаються в музеях Києва, Тамбова (РФ) та приватних колекціях Білорусі, Росії, України. У 1990-ті роки заглибилась у вивчення історії художнього текстилю, публікувала статті, в яких з'ясовувала досі невідомі обставини життя й творчості ряду видатних дослідників української народної творчості. Видані на цій основі чотири книги біобібліографічних нарисів Є. Шудрі стали незамінним довідником для науковців у цій галузі. На її праці постійно посилаються, вони здобули високу оцінку — протягом останнього десятиліття з'явилося близько більше 30-ти рецензій і кілька десятків відгуків у пресі. 1998 року- майстер декоративно-прикладного мистецтва НСХУ (посвідчення № 714). 1999 року — майстер народного мистецтва НСМНМУ (посвідчення № 145). 2012 року — Дипломант І ступеня XVІ Бойківського літературно-краєзнавчого конкурсу ім. М. Утриска за книги: «Мирослава Кот: Краса і талант» та «Дослідники народного мистецтва». 2016 р. — Лауреат ХХ Бойківського літературно-краєзнавчого конкурсу ім. М. Утриска за книги: «Оранта нашої світлиці» та «…і заполоччю й словом». Перший чоловік Володимир Петрович Допіро (нар. 1937) — інженер. У шлюбі з Допіро з 1962—1998 рр. має сина Дмитрія (нар. 1966) та доньку Ганну (нар. 1970). Другий чоловік Миколи Архиповича Шудря (1935—2012) — відомий письменник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка. Дружина Шудрі з квітня 1998 року Овдовіла 2012 року.

18 травня
100 років від дня народження Євдокії Дичко-Блавацької-української акторки, довголітньої керівниці щотижневої радіопрограми у Філадельфії, дружини відомого українського актора Володимира Блавацького. Народилася на Галичині. Євдокія на сцені з 1935 — спочатку у театрі Й. Стадника, згодом в 1939—1941 у Львівському театрі ім. Л. Українки, у 1941—1944 у Львівському Оперному Театрі, з 1945 в еміграції — Ансамбль Українських Акторів (Німеччині, США). Успішні ролі в п'єсах М. Куліша (Уля — «Мина Мазайло», Любуня — «Народний Малахій»). Євдокія багато років очолювала щотижневу радіопрограму у Філадельфії. Радіопередача заснована у вересні 1951. 1953 по смерті чоловіка Євдокія перебрала на себе ведення її, в 1961 відмічали 10-ліття передачі. В передачі коментарі та політичні статті озвучував Лев Шанковський.

22 травня
80 років від дня народження Миколи Володимировича Оляліна,
українського та російського актора, кінорежисера, сценариста. Микола Олялін народився 22 травня 1941 року в селі Опіхаліно Вологодської області. Батько - Володимир Олялін, кравець, воював у фінську, отримав важке поранення. Микола був молодшим з трьох синів. Як розповідав актор, його враження про війну склалося вже після її закінчення - коли через Вологду проїздило безліч демобілізованих фронтовиків. У дитинстві займався в самодіяльному театральному гуртку при місцевому Будинку офіцерів, куди відправився слідом за старшим братом. У 1959 році відправився в Ленінград - надходити у військово-топографічне училище, як хотів його батько. Однак він спеціально провалив вступні іспити, щоб випробувати себе в театральному. І з першого разу вступив в ЛГИТМіК, на курс Олексія Яна. Успішно закінчивши інститут, артист був направлений в Красноярський театр юного глядача, на сцені якого за кілька років переграв безліч різнопланових ролей, серед них - городовий Свистунов у виставі «Ревізор» Н.В. Гоголя. З 1968 року Микола Олялін почав працювати в Києві на кіностудії імені Довженка. Через рік його запросив режисер Юрій Озеров, на одну з провідних ролей в кіноепопеї «Звільнення» на роль артилериста капітана Цвєтаєва, яка принесла акторові всесоюзну популярність. Серед інших помітних робіт радянського періоду - Берт Сімпсон в «Скаженому золоті», золотошукач Солонтай в «Пропала експедиції» і «Золотий річці», Молчан в «Росії молодої», Врангель в «Берегах в тумані» (цей фільм, для якого актор детально вивчив біографію барона Врангеля, мало не коштував йому повної заборони на зйомки). Жив у Києві. В останні роки тяжко хворів, переніс кілька операцій на серці, в тому числі аортокоронарне шунтування. Похований у Києві на Байковому кладовищі 19 листопада 2009 року.

25 травня
90 років від дня народження Володимира Івановича Денисенка-українського та польського співака. Володимир Савчак народився в Бережанах, в родині ремісника Василя і Ганни з роду Пришляків. Навчався у Бережанській гімназії, де став членом 24 куреня ім. Павла Полуботка. Малював шкіци, декорації для пластових вистав. Уроки малювання давав проф. о. Михайло Залеський. Любив мандрувати. Разом з братом обходив околиці Бережан, замальовував місцеві краєвиди. Брав участь у пластових прогульках на Лисоню і впорядкуванні стрілецького цвинтаря, насипанні могили-кургану. 1930 року вступив на філософський факультет Львівського університету, де вивчав природничі науки. Нав’язав контакти з артистичним відділом Технічної школи, влітку їздив на курси в Академію мистецтв у Варшаві, куди 1936 року вступив на навчання. Згодом студіював живопис у Мистецькій академії у Вільні. Працював декоратором у Бережанському театрі «Сокіл», а під час війни викладав рисунок у Бережанській гімназії. 1944 року виїхав до Німеччини, де був помічником фотографа, працював на господарстві, а згодом долучився до товариства художників. Зголосився до першого транспорту, що відвозив емігрантів до Австралії. Уже в таборі для переселенців на замовлення адміністрації почав малювати декорації до інтер’єрів. У 1950 році став членом Спілки Мистецтв Австралії. Багато мандрував і малював, якийсь час викладав живопис у різних закладах включно з католицькою місією серед аборигенів племені арента. Певний час мешкав самотньо в джунглях. В Австралії також поновив членство у Пласті, належав до куреня «Лісові Чорти». Майже кожного року брав участь у збірних виставках Галереї Мистецтв Вікторії в Мельбурні. В тій галереї мав 6 індивідуальних виставок.

26 травня
125 років від дня народження Сидора Йосиповича Сакидона,
українського письменника, перекладача. Народився в селі Перевалах (тепер Турійського району Волинської області) в бідній селянській сім'ї. 1930 року закінчив Київський інститут народної освіти (так називався реорганізований в ті часи Київський університет ім. Т.Г.Шевченка). Працював учителем. Друкувався з 1927 року (спочатку статті в періодиці, потім і свої переклади), але до Спілки письменників вступив лише у 1972 році. "Загалом вважається, що Сидір Сакидон, завершивши навчання в інституті народної освіти, досконало знав 13 мов. Перша світова війна не оминула Сидора Йосиповича. Якщо перевалівців тимчасово переселяли у «края, не столь отдаленные», то Сакидон опинився у російському війську та воював на турецькому фронті (за Трапезундом).  По завершенні навчання працюватиме в Новограді-Волинському (Звягелі), на батьківщині Лесі Українки. Спілкуватися з родиною майже не вдавалося, адже він перебував у підрадянській псевдокраїні, а сім’я – у Речі Посполитій. За спогадами Олени Сакидон-Шимчук, рідної сестри Сидора Йосиповича, її брат опинився в Архангельській області на лісоповалі, а згодом в Удмуртії. Образ «ворога народу» пришили тому, хто ще в тридцятих роках переклав українською Пулавського, Жеромського, Сєрошевського, Чапека... Повернутися на Батьківщину було нереально аж до завершення терміну заслання. Маючи незаперечний авторитет, він так і не дочекався заслуженої слави. Членом Спілки письменників став навесні 1972-го. Помер 8 липня 1974 року. Похований в Києві на Міському кладовищі «Берківці» (ділянка № 63).

30 травня
90 років від дня народження Василя Федоровича Котляра-українського драматурга, публіциста. Васи́ль Фе́дорович народився в селі Горбанівка Полтавського району. Закінчив Харківський юридичний інститут, з 1954 року працював в органах прокуратури Черкаської області, по тому — у Полтавській. 1961 року починає працю як журналіст — завідувач відділу обласної газети «Зоря Полтавщини», кореспондент ТАРС-РАТАУ, заступник редактора газети «Комсомолець Полтавщини». З 1966 року у складі Спілки журналістів СРСР. Протягом 1969—1993 років очолював Полтавський обласний комітет по телебаченню і радіомовленню. Нагороджений за журналістську діяльність орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», також медалями «За зразкову працю», «Ветеран праці» і почесними знаками: «Відмінник телебачення і радіо СРСР», «Відмінник цивільної оборони СРСР». Був головою правління Полтавської організації Спілки журналістів СРСР, також обирався депутатом Полтавської міської Ради. Після виходу на пенсію очолював Полтавський відділ Українського національного фонду «Взаєморозуміння і примирення». Є автором численних багатьох художніх творів, лауреат обласних премій за літературну діяльність.

понеділок, 3 травня 2021 р.

Легенда "Чому сонце буває сумне?"

Сонце - найближча до Землі зірка, всі інші перебувають від нас незмірно далі. Наприклад, найближча до нас зірка Проксіма із системи a Центавра в 2500 разів далі Сонця. Для Землі Сонце - могутнє джерело космічної енергії. Воно дає світло й тепло, необхідні для рослинного і тваринного світу, і формує найважливіші властивості атмосфери Землі. В цілому Сонце визначає екологію планети. Без нього не було б і повітря, необхідного для життя: воно перетворився б на рідкий азотний океан навколо завмерлих вод і обледенілої суші. Для нас, землян, найважливіша властивість Сонця в тому, що біля нього виникла наша планета і на ній з’явилося життя. Сонце дає людям відновлювану енергію, яку легко використовувати. Така енергія не утворює токсичних і радіоактивних відходів. З 1994 року для залучення уваги до можливостей використання поновлюваних джерел енергії європейське відділення Міжнародного товариства сонячної енергії, на добровільній основі організовує щорічний День Сонця – 3 травня. наша бібліотека підготувала до даного дня відеочитання легенди "Чому сонце буває сумне?"


неділя, 2 травня 2021 р.

В кожне серце із небес лине нам: Христос Воскрес.

Великодні листівки особливі, бо Пасха — «свято свят і торжество з торжеств». В давнину великодні листівки відправляли поштою, залишали під час візитів і вкладали в подарунки. Багато листівок робили вручну. На листівках до Великодня найчастіше зображали великодні сюжети за участю дітей, зайчиків, птахів і квітів. До вашої уваги віртуальна виставка великодніх листівок "В кожне серце із небес лине нам: Христос Воскрес"


субота, 1 травня 2021 р.

Українська народна писанка. Традиції поза часом

У давнину казали: коли даруєш писанку, то ніби вручаєш листівку з найтеплішими побажаннями... Адже у візерунках та химерних переплетіннях рисок, ліній і завитків закодовані послання на щастя, долю, любов і добробут. Утім писанка — це не лише вітальна листівка, а й споконвічне джерело мудрості українського народу. Традиція розписувати писанки передавалася із покоління в покоління. Процес розпису є сакральним священнодійством, під час якого необхідно думати про світле, хороше та приємне. У лютому 2019 року вийшла друком книжка писанкарки Ірини Михалевич, що отримала назву “Українська народна писанка. Традиції поза часом”. Відома українська писанкарка Ірина Михалевич ділиться своєю майстерністю з охочими оволодіти мистецтвом розпису. У виданні міститься інформація про матеріали та інструменти, технологію роботи з писачком, виготовлення натуральної фарби, порядок роботи й етапи фарбування, нанесення ескізу-візерунка, особливі слова, які промовляються перед початком роботи. Пориньте у магічний світ української народної писанки!