Багато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттів

ПОДЯКА

ВИСЛОВЛЮЄМО ЩИРУ ПОДЯКУ НАШИМ ЧИТАЧАМ ТА ВІДВІДУВУЧАМ ЗА УЧАСТЬ В АКЦІЯХ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ ЗІ СХОДУ УКРАЇНИ, ПОРАНЕНИХ ТА БІЙЦІВ АТО

вівторок, 24 вересня 2019 р.

Журнал Однокласник презентує...

"Журнал Однокласник презентує...". Під такою назвою, за сприяння нашої бібліотеки ,пройшла зустріч гімназистів 7-А та 8-В класів гімназії №178 з головною редакторкою журналу "Однокласник" Наталією Степанчук та молодою письменницею Альоною Нойвіль. Гості розповіли про специфіку журналістської та письменницької роботи. Пані Наталя, зокрема, зупинилась на тематиці журналу, назві рубрик та розділів, конкурсах, які проводить журнал для підліткової аудиторії, а пані Альона розповіла про роботу над першою книгою "Нічна", як і коли вона усвідомила, що найбільше бажання для неї-писати. Майже годину старшокласники питали в гостей про роботу журналіста, чи важко випустити вже готовий твір, де і коли приходить надхнення та багато іншого. Як на наш погляд зустріч була цікаво і корисною як для підлітків так і для творчих працівників.

понеділок, 23 вересня 2019 р.

Поезія - свобода серця

"Поезія-свобода слова"-таку назву отримали голосні читання поезій Івана Світличного на честь його 90-річчя від Дня народження. Постійно діючий меморіальний куточок  письменника про його життя та творчість, спогадів про нього, фотографій з рідними, друзями вже декілька років розміщено в читальній залі бібліотеки. Цьогоріч йогої поповнили декілька видань та нових фото. Впродовж тижня працівники бібліотеки ознайомлювали користувачів  і дорослих, і дітей з матеріалами, розповідали про нелегкий шлях Івана Світличного, читали його поезії та запрошували до читання наших користувачів.

вівторок, 17 вересня 2019 р.

Письменник-новатор

17 вересня виповнюється 155 років від дня народження видатного сина українського народу - письменника та громадського діяча Михайла Коцюбинського. До цієї дати в нашій бібліотеці користувачі можуть ознайомитись з творчістю письменника, переглянувши тематичну виставку-портрет "Письменник-новатор".
 Всі бажаючі можуть прочитати твори письменника, які знаходяться у фонді нашої бібліотеки:

  • Коцюбинський, М. Вибрані твори.- Харків: Ранок,2009.- 335с.;
  • Коцюбинський, М. Брати-місяці:казки.- Київ: Веселка,1989.- 24с.;
  • Коцюбинський, М. Дорогою ціною:твори шкільної програми для читання та обов'язкового вивчення.- Київ: Школа,2006.- 269с.;
  • Коцюбинський, М. Іванко та Чугайстир.- Київ: Веселка,1971.- 12с.;
  • Коцюбинський, М. Івасик та Тарасик.- Київ: Веселка,1964.- 11с.;
  • Коцюбинський, М. Казки.- Київ: Дитвидав,1957.- 31с.;
  • Коцюбинський, М. Коні не винні: повість, оповідання.- Харків: Фоліо, 2006.- 317с.;
  • Коцюбинський, М. Маленький грішник: оповідання для дітей.- Київ: Дитвидав,1963.- 28с.;
  • Коцюбинський, М. Нюренберзьке яйце: оповідання.- Київ: Веселка,1992.- 15с.;
  • Коцюбинський, М. Подарунок на іменини: оповідання,новели, повісті.- Київ: Веселка,1989.- 334с.;
  • Коцюбинський, М. Про двох цапків.- Київ: Махаон-Україна,2002.- 16с.;
  • Коцюбинський, М. Тіні забутих предків: повість та оповідання.- Одеса: Два слони,1996.- 80с.;
  • Коцюбинський, М. Фата моргана: повість.- Київ: Дніпро,1977.- 133 с.;
  • Коцюбинський, М. Харитя: оповідання.- Харків: Прапор,1990.- 16 с. та ін.

четвер, 12 вересня 2019 р.

Краса духовної єдності

З кінця травня та до 1 вересня в нашій бібліотеці була розгорнута виставка майстрів бісероплетіння Надії Самикіної та Юрія Бєлана "Краса духовної єдності". Чудові пейзажі, натюрморти, жіночі прикраси, портрети, речі побутового вжитку майстерно виконані в різних техніках бісероплетіння. Користувачі нашої бібліотеки милувалися виставкою та залишали свої відгуки про виставку. Спілкування з такими обдарованими та творчими людьми приносило задоволення не тільки працівникам бібліотеки, а й нашим мали користувачам. Для них майстри люб'язно погодилися провести 2 майстер-класи.

понеділок, 9 вересня 2019 р.

Коперник українського слова

9 вересня у 1769 році народився Іван Петрович Котляревський, видатний український письменник, драматург, основоположник сучасної української літератури, автор славнозвісної "Енеїди" і "Наталки Полтавки". Котляревський – перший автор, який почав писати на сучасній українській мові. У важкі часи самодержавства він розкривав духовну велич рідного народу, його мрії, у конкретних художніх образах утілив його віру в краще майбутнє. Крім цього, Котляревський вчителював, грав на скрипці, досконало володів французькою, знав латину, давньогрецьку, перекладав Сафо, заснував перший у Полтаві театр і водночас… довгий час вірно служив у царському війську. Ця постать, за якою – атмосфера епохи – варта того, щоб дізнатися про неї більше. До вашої уваги - книжково-ілюстративна виставка "Коперник українського слова", присвячена 250-тій річниці ві дня народження письменника.

пʼятниця, 6 вересня 2019 р.

Лариса Ніцой у нас на гостині

В рамках проекту "Письменник кличе на урок" вихованці ДНЗ №712 та ДНЗ №17 зустрілись у стінах нашої бібліотеки з талановитою дитячою письменницею, активним громадським діячем і просто чарівною жінкою - Ларисою Ніцой. Дуже цікаво, з елементами театралізації, пані Лариса ознайомила діток з персонажами своїх творів: Яриком-векалкою, незламними Мурашами,страшним Страховиськом та іншими. Автор з перших хвилин налагодила відмінний контакт з дитячою аудиторією, підкорила всіх щирим ставленням до дітей і їх проблем. Ми впевнені, що дітлахи обов'язково запам'ятають цю зустріч, прочитають книги, які придбали вихователі і надалі будуть активними читачами творів цієї прекрасної письменниці та дуже вдячні пані Ларисі за книги подаровані бібліотеці.

середа, 4 вересня 2019 р.

Ювіляри 2019. Вересень.

До вашої уваги інформація про видатних українських діячів літератури. культури і мистецтва - ювілярів вересня.
5 вересня
55 років від дня народження Лозниці Сергія Володимировича, українського кінорежисера та сценариста білоруського походження. Народився у Білорусі. Завершив середню школу в Києві. У 1981–1987 роках навчався у Київській Політехниці на факультеті систем керування з фаху «прикладна математика». У період 1987–1991 років працював науковим співробітником в Інституті кібернетики АН УРСР та перекладачем з японської. У 1991 році переїхав жити та працювати в Росію. У 1991–1997 роках навчався у ВДІК на відділенні режисури ігрового кіно (майстерня Нани Джорджадзе), який закінчив з відзнакою. У 2000 році працював на Санкт-Петербурзький студії документальних фільмів. З 2001 року режисер разом з родиною мешкає в Німеччині. Зняв три повнометражні та дев'ять короткометражних документальних фільмів, а також два повнометражні ігрові художні фільми — «Щастя моє» та «В тумані». Обидва змагалися в основному конкурсі на Каннському кінофестивалі. 2011 року ретроспектива робіт режисера була показана на Міжнародному кінофестивалі документальних стрічок у Салоніках, крім того Лозниця провів майстер-клас для учасників та гостей фестивалю. У 2013-2014 роках під час Євромайдану підтримував протестувальників і задокоментував Революцію Гідності у своєму фільмі «Майдан».
6 вересня
60 років від дня народження Ніколаєвої Ксенії Миколаївни, української актриси театру і кіно, народної артистки України. Народилася Ксенія Ніколаєва в родині акторки Ганни Ніколаєвої. В 1979 році закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (зараз Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого), курс Народного артиста України Миколи Рушковського. З 1980 по 1994 роки працювала в Київському академічному театрі російської драми імені Лесі Українки. У Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 1994 року. Лауреат Всеукраїнських конкурсів чтеців в 1992 і 1993 році. Лауреат Київської театральної премії «Бронек» (2009). Бере участь в програмах благодійного фонду «Рідний дім», є членом опікунської ради.
9 вересня
250 років від дня народження Котляревського Івана Петровича, українського письменника, драматурга, театрального і громадського діяча. Народився 9 вересня 1769 р. в Полтаві у родині канцеляриста міського магістрату.  Хлопець навчався в Полтав­ській духовній семінарії, служив у Новоросійській канцелярії в Полтаві, учителював у поміщиць­ких сім’ях Золотоніського повіту; вивчав фольклор та звичаї народу. Протягом 1796-1808 рр. І. Котляревський перебував на військовій службі, у 1806-1812 рр. брав участь у російсько-туре­цькій війні. У Петербурзі без відома Котляревського стараннями колезького асесора М. Парпури у 1798 р. виходить у перших трьох частинах «Енеида, на малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляре- вскимъ». Згодом, у 1808 р., книговидавець І. Глазунов повторив це видання. У 1809 р. Іван Котля­ревський сам готує до друку і видає в Петербурзі поему «Вергилиева Энеида, на малороссийский язык переложеная И. Котляревським» у чотирьох частинах. На титулі містилося авторське заува­ження: «Вновь исправленная и дополненая противу прежних изданий». І. Котляревський 1810 р. вийшов у відставку в чині капітана, став наглядачем Будинку для ви­ховання дітей бідних дворян (у Полтаві). На цій посаді перебував майже до кінця життя. У 1812 р. він сформував український козацький полк на війну з Наполеоном. У 1813-1814 рр., виконуючи воєнні доручення, виїжджав у ставку російської армії в Дрезден, Петербург, Кременчук. У 1818р. став членом масонської ложі «Любов до істини», був обраний членом Харківського товариства любителів красного письменства. Іван Котляревський у 1818-1821 рр. працював директором Полтавського театру. Сприяв ви­купу з кріпацтва актора М. Щепкіна. У 1819 р. написав драматичні твори «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». У 1821 р. Котляревський став почесним членом петербурзького Товариства любителів росій­ської словесності, був скарбником і книгохранителем Полтавського відділення Російського біблій­ного товариства. У 1827-1835 рр. І. Котляревський був попечителем Полтавського благодійно- лікувального закладу. Іван Петрович Котляревський помер 10 листопада 1838 р. Похований у Полтаві.
10 вересня
125 років від дня народження Довженка Олександра Петровича, українського кінорежисера, письменника, художника, педагога, заслуженого діяча мистецтв України, народного артиста, лауреата державних премій. Народився в с. В’юнище на Чернігівщині у родині неписьменних селян. Навчався у місцевій початковій та вищій школах. У 1911р. вступив до Глухівського вчительського інституту. Після закінчення інституту у 1914р. учителював у Житомирі, Києві. У 1917р. вступив до Київського комерційного інституту на економічний факультет. Захопившись революцією, служить у петлюрівській армії. За цу у 1919р. засудили його до ув’язнення в концтаборах. Однак його врятували. У 1920р. приєднався до КП(б)У, з якої згодо виключений. У 1921р. направили за кордон на дипломатичну службу(Варшава, Париж, Лондон). У 1922-1923рр. живе у Берліні, обіймає посаду секретаря генконсульства УСРР у Німеччині. По поверненні в Україну, влітку 1923 року, оселяється у Харкові. Відвідує засідання «Гарту», невдовзі стає співзасновником ВАПЛІТЕ. Згодом через ВАПЛІТЕ зближується з ВУФКУ, але у Харкові у той час єдиним драматичним мистецтвом був театр, а Довженка театр не цікавив. З 1925 року р. стажист по агітфільму «Червона Армія». Від’їжджає до Одеси закінчувати фільм, де влаштовується режисером на кінофабриці. У 1926р. створив за своїми сценаріями перші фільми «Вася-реформатор» і «Ягідка кохання». Перший серйозний успіх прийшов у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора». «Звенигора» була сенсацією 1928 року, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка — за цю стрічку, та згодом за фільм «Земля» його будуть постійно звинувачувати у буржуазному націоналізмі. У 1930р. одружується з акторкою Юлією Солнцевою. У 1933р. переїздить до Москви, а потім на Далекий Схід. У 1935р. нагороджують орденом Леніна. На початку війни потрапляє в Уфу та до Ашхабаду. Іде добровольцем на війну, як кореспондент газети «Красная армия». У 1943р. завершує кіноповість «Україна в огні», яку Сталін заборонив. До останніх днів живе в Москві, працює на «Мосфільмі». 25 листопада 1956р. помер у Москві. Твори: оповідання «Воля до життя» кіноповість «Зачарована Десна» кіноповість «Земля» (сценарій втрачено, спогади про сценарій і фільм) оповідання «Мати» оповідання «Ніч перед боєм» кіноповість «Повість полум’яних літ» Нащадки запорожців (драматична поема) кіноповість «Україна в огні» кіноповість «Поема про море» кіноповість «Антарктида» кіноповість «Арсенал» кіноповість «Щорс» кіноповість «Мічурін» п’єса «Життя в цвіту» «Щоденник» (1941-56) Оповідання «Сон» та інші.
13 вересня
60 років від дня народження Даниленка Володимира Григоровича, українського прозаїка, критика, драматурга, літературознавця, голови Київської міської організації Національної спілки письменників України. Народився в с. Туровець Житомирського району. Закінчив факультет філології Житомирського педагогічного інституту та аспірантуру інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Кандидат філологічних наук. Працював у Житомирі завідувачем відділу культури, згодом у Києві – заступником редактора журналу «Слово і час». У Житомирі упорядкував і випустив збірку п′яти житомирських поетів «Тен-клуб» (1994). Володимир успішно виступає як продюсер різних літературних проектів, організовує всеукраїнські конкурси популярної літератури «Золотий Бабай» та «Коронація слави». Лауреат премії ім. І. Огієнка (1999) і «Благовіст» (1999) та переможець літературного конкурсу гумору і сатири (1995), організованого Союзом українців Америки. Як літературознавець і літературний критик виступає принагідно і під псевдонімом В. Григорович. Член національної спілки письменників України. Живе у Києві. Володимир Даниленко – автор книги прози «Місто Тіровиван» (Львів: Кальварія, 2001), «Сон із дзьоба стрижа» (Львів: Пірянда, 2006) та низки літературознавчих і критичних статей, упорядник збірки «Тен-клуб» (Житомир, 1994) та трьох антологій сучасної прози: «Квіти в темній кімнаті»: сучасна українська новела: Найкращі зразки української новелістики за останні 15 років (К.: Генеза, 1997), «Опудало»: Українська прозова сатира, гумор, іронія 80-90-х років двадцятого століття (К.: Генеза, 1997) та «Вечеря на 12 персон: Житомирська прозова школа» (К.: Генеза, 1997). Окремі прозові твори письменника вміщено у вище названих антологіях, його твори перекладено також німецькою мовою. Проза Володимира Даниленка – це постійне і безперервне експериментування з формою і стилем. В 2006 році вийшла збірка оповідань В. Даниленка «Сон із дзьоба стрижа», яка ще раз підтверджує тезу про самобутність його прози. Із літературознавчих робіт В. Даниленка заслуговує на увагу книга «Лісоруб у пустелі» (2008), яка викликала суперечливі відгуки, проте є помітним явищем в сучасному літературному процесі.
14 вересня
125 років від дня народження Корпанюка Семена Івановича, українського майстра декоративно-ужиткового мистецтва (художня обробка дерева), заслуженого майстра народної творчості України. Народився в с. Яворів, нині Косівський район, Івано-Франківська область. Прожив усе життя на присілку Широкий села Яворова. Син Катерини Шкрібляк — дочки Юрія Шкрібляка. Брат Юрія Корпанюка. Твори майстра експонувалися на багатьох виставках. Для себе й односельців виготовив багато топірців, тарілок, які прикрашував мотивами, що найбільше відповідають обраній формі, гармонійно розкривають і творчий задум митця, і призначення виробу. Коли шанувальники таланту Семена Корпанюка, дивуючись красі його творів, запитували різьбяра, звідки береться в нього оце відчуття композиційної стрункості, як знаходить він саме такий орнамент, який здається єдиний у своєму роді, майстер скромно відповідав: “Це дуже просто. Треба дивитися, що пасує”. Похований на цвинтарі біля церкви у рідному Яворові.

215 років від дня народження Максимовича Михайла Олександровича, українського вченого-енциклопедиста, письменника, історика, перекладача, педагога, археографа, фольклориста та мовознавця. Народився на хуторі Тимківщина (зараз Черкаської області) у родині збіднілого дворянина. У 1819 закінчив Новгород-Сіверську гімназію. 1823 р. закінчив Московський університет (словесний і природничий відділи філософського факультету, згодом ще й медичний). Залишився при університеті для науково-академічної праці, викладав ботаніку. 1833 р. одержав учений ступінь доктора й був іменований ординарним професором на кафедрі ботаніки Московського університету. 1834 р. у відкритому тоді університеті Св. Володимира Максимович дістав професуру російської словесності й був обраний його першим ректором. Через поганий стан здоров’я пішов 1845 р. у відставку й решту життя присвятив винятково науково-літературній діяльності, яку провадив на своєму хуторі Михайлова Гора біля села Прохорівки Золотоніського повіту, де й помер. Максимович не раз намагався повернутися до активної науково-академічної діяльності, однак російське міністерство освіти, побоюючись українофільських поглядів Максимовича, усувало його від науково-академічної діяльності. Живучи в Україні, Максимович підтримував тісні творчі й особисті зв’язки з Тарасом Шевченком, Петром Гулаком-Артемовським, Євгеном Гребінкою, Миколою Костомаровим, Михайлом Щепкіним, Адамом Міцкевичем та іншими визначними діячами науки й культури. Незважаючи на великий науковий авторитет (Максимович був почесним членом кількох українських та російських університетів і багатьох наукових товариств), лише під кінець життя (1871 р.) його обрано членом-кореспондентом Російської Академії Наук з відділу російської мови та словесності. Помер 10 (22) листопада 1873.
17 вересня
155 років від дня народження Коцюбинського Михайла Михайловича, українського
письменника та громадського діяча. Народився 17 вересня 1864 у Вінниці. Віддали до початкової школи (1875 — 1876). Навчався в духовному училищі у Шаргороді (1876 — 1880). Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася. У 1886–1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором. Почав друкуватися в 1890 р. — львівській дитячій журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка». У 1892–1896 був у складі Одеської філоксерної комісії. Потім працював у Криму. Згодом переїхав у Чернігів, де займав посаду діловода при земській управі. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, закохався, і вона стала його дружиною — вірним другом та помічником. Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з владою та ще постійна зажура долею коханої жінки, Олександри Іванівни Аплаксіної, молодшої за нього на 16 років. У 1907 р. з анонімного листа дружина дізналася про стосунки чоловіка з Аплаксіною та примусила його дати слово не кидати родину. 1911 р. «Товариство прихильників української науки і штуки» призначило довічну стипендію в розмірі 2000 крб. на рік, щоб він міг звільнитись зі служби. Проте письменник почував себе дедалі гірше. Його мучили астма і туберкульоз. Навесні 1913 Михайла Михайловича Коцюбинського не стало.
19 вересня
75 років від дня народження Павлінова Сергія Миколайовича, українського співака (тенор), актора оперети, народного артиста України. Народився 19 вересня 1944 в місті Самарканд, куди свого часу вислали сім'ю його діда Сергія Ілліча Плотнікова, викладача історії Ленінградського університету, як «ворога народу». Його батько був актором Самаркандського драматичного театру, а мама гідромеліоратором. Батьки хотіли, щоб Сергій здобув практичну професію будівельника.  За порадою батьків Сергій вступив до гідромеліоративного технікуму, після закінчення якого працював у тій же системі, що і його мама, побудував п'ять стодесятиквартирних «хрущовок». Згодом закінчив також будівельний інститут. Талант співака розкрився в армії, де Сергій Павлінов спочатку став заспівувачем роти, а невдовзі уже виступав у військовому ансамблі пісні і танцю в Ростові-на-Дону. Після армії вирішив вступати до Московської консерваторії, але доля привела його до навчання у Московському державному музично-педагогічному інституті імені Гнесіних. Його педагогом була відома оперна співачка Шпіллер Наталія Дмитрівна. Мріяв стати оперним співаком, але першою була роль Едвіна в опереті І. Кальмана «Сільва» (Кабардино-Балкарський музичний театр), потім — Барінкая в опереті Й. Штрауса «Циганський барон» (Краснодарський театр оперети). Після трьох років роботи у Краснодарському театрі оперети подальшу долю Сергій Миколайович пов'язав з Києвом, зі сценою Київського національного академічного театру оперети, куди його у 1980 році запросив Володимир Володимирович Бегма, головний режисер театру 1975—1981  .Тут він став провідним актором, виконавцем численних ролей, які запам'ятались глядачеві. Величезне значення для професійного зростання С. Павлінова мала його багаторічна співпраця з такими видатними режисерами театру, як Т. Гагава, В. Бегма, В. Шулаков, Б. Рябікін, П. Ільченко, С. Сміян. Коли в репертуарі театру з'явились постановки українською мовою, Сергій Миколайович уже в немолодому віці успішно опанував її, хоча спочатку це було нелегко. «Та актор наполегливо працював над собою, до того ж допомогли поради колег. І зараз Сергій Павлінов виконує найскладніші партії українською не гірше від своїх колег по сцені». Виступав в багатьох країнах світу, зокрема в США, Італії, Франції, Польщі, Чехії, Монголії, Болгарії. Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України, орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.
22 вересня
80 років від дня народження Костіна (справж. – Костина) Олександра Васильовича, українського композитора, педагога, народного артиста України, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. народився(за деякими даними-22 вересня) в Самарканді(Узбекистан). Після війни сім'я повернулася до Ніжина на Черніговщині. Після закінчення Ніжинської музичної школи вступив до Київського музичного училища імені Р.Глієра. Закінчив композиторський факультет Київської державної консерваторії імені П.Чайковського (клас Андрія Штогаренка). Автор шести опер, шести балетів, вокальних та хорових творів. Його твори вивчають в музичних школах, училищах, академіях.

60 років від дня народження Барського Бориса Володимировича, українського кіноактора, артиста естради, режисера, поета, народного артиста України. Народився  в Одесі. У 1981 році закінчив факультет атомної енергетики Одеського політехнічного інституту. У 1992-му отримав диплом ГІТІСу за фахом "режисура естради та масових уявлень". В період роботи інженером Борис Барський відвідував студію пантоміми. Поступово це захоплення прийняло професійний відтінок, він став багато гастролювати. Спільні поїздки по містах з режисером і клоуном В'ячеславом Полунін Барський завжди згадує з великим теплом і вдячністю, вважаючи знаменитого клоуна одним зі своїх вчителів. З 1984 року до цього дня працює одним з провідних акторів одеської комік-трупи "Маски", яку очолює Георгій Делієв. Знявся у всіх 80 серіях "Маски-шоу", у фільмах "Сім днів з російською красунею", "Особисте життя офіційних людей" і ін. Грає провідні ролі в театральних постановках "Ромео і Джульєтта", "Отелло", "Нічна симфонія" , "Особливо одружений таксист" і ін.
27 вересня
75 років від дня народження Циполи Гізели Альбертівни, української співачки (лірико-драматичне сопрано), педагога, народної артистки СРСР. Народилася 27 вересня 1944 року. Українська оперна співачка (лірико-драматичне сопрано) родом з села Яноші Берегівського району Закарпатської області. У 1969 році закінчила Харківський інститут мистецтв по класу вокалу Т.Я.Веске. З того ж року - солістка Київського театру опери і балету. Лауреат конкурсів: Всесоюзного - вокалістів ім. М.Глінки (1968), Міжнародного - вокалістів у Токіо (1976). Народна артистка УРСР (1976). Народна артистка СРСР (1988). ТЕАТРАЛЬНІ РОБОТИ Чіо-Чіо-Сан - "Мадам Батерфляй", Мімі - "Богема", Туга - "Тоска", Маргарита - "Фауст", Аїда - "Аїда", Тетяна - "Євгеній Онєгін". 
28 вересня
90 років від дня народження Павличка Дмитра Васильовича, українського поета, перекладача, літературного критика, громадського і політичного діяча, Героя України, лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Народився 28 вересня 1929 в селянській родині. Початкову освіту здобув у польській школі в Яблунові, продовжив навчання в Коломийській гімназії, а далі — в Яблунівській середній школі. З осені 1945 p. по літо 1946 р. був ув’язнений за сфабрикованою справою щодо звинувачення у належності до УПА. У 1953 р. закінчив філологічний факультет Львівського університету. Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін»), після переїзду до Києва працював у секретаріаті СПУ. Протягом 1971-1978 pp. Д. Павличко редагував журнал «Всесвіт». Як поет дебютував книгою віршів «Любов і ненависть» (1953). Пізніше побачили світ поетичні книги «Моя земля»(1955), «Чорна нитка» (1958),«Правда кличе» (1958), — величезний тираж книжки було знищено за вказівкою партійних цензорів. У 1968 р. вийшла збірка «Гранослов», згодом «Сонети подільської осені»(1973),«Таємниця твого обличчя» (1974), «Спіраль» (1984), «Поеми й притчі» (1986), «Покаянні псалми» (1994). Д. Павличко уклав антологію перекладів «Світовий сонет» (1983). Літературно-критичні праці зібрані в книжках «Магістралями слова» (1978), «Над глибинами» (1984),«Біля мужнього слова» (1988). Після 1989 року виступає як активний політичний діяч демократичного спрямування – один з організаторів Народного руху України за перебудову, Демократичної партії України, перший керівник Товариства української мови імені Тараса Шевченка. У 1990-ті роки – посол України у Польщі та Словаччині. Державний службовець 1-го рангу (1994). Депутат Верховної ради з 1990-го року до 2006. У 2002 році став почесним професором НаУКМА. 1 вересня він прочитав інавґураційну лекцію на тему «Українська національна ідея». Одружений, має двох дочок, одна з них – Соломія Павличко (1958-1999) – український літературознавець, історик літератури, перекладачка.
29 вересня
175 років від дня народження Барвінського Осипа Григоровича, українського письменника, драматурга, священика. Народився в с. Шляхтинці, Тернопільський район, Тернопільська область — 8 лютого 1889, с. Сервири, нині с. Сировари Зборівський район, Тернопільська область). Закінчив німецькомовну Першу Тернопільську гімназію (1866), духовну семінарію у Львові (1871). Від 1871 року — парох у селі Острів біля Тернополя, згодом на Зборівщині — у Пліснянах і Гарбузові, Сервирах (1878—1889). Літературну діяльність почав у духовній семінарії, виступаючи у львівських часописах «Правда», «Діло», «Нива», «Вінок». У видавництві «Просвіти» вийшли його популярні книжечки та статті з порадами для селян на господарські теми. Автор трагедії «Павло Полуботок, наказний гетьман України» (видана 1887 у Львові) та драми «Чернігівка» (за повістю М. Костомарова). Незавершеними залишилися п'єси Барвінського «Тиміш Хмельницький», трилогія «Іван Виговський», у рукопису історична повість «За правду і волю». Автор поеми «Гаврилова рада», оповідань, наукових праць. Переклав і видав сербські народні пісні «Косове Поле» і «Сон цариці Милиці» (1873, 1875). Записи народних пісень, які зробив Барвінський (козацькі та бурлацькі — у Шляхтинцях), опубліковані (1905—1907) у збірнику «Русько-народні галицькі мелодії» П. Бажанського і зберігаються у ЛНБ.