Ялинкова іграшка-сюрприз.

Миколай заходить в хату...

День святого Миколая є невід’ємною частиною української культури та історії, знати яку не лише важливо, а й цікаво. Нині традиція святкувати цей день відроджується по всій Україні, а дітлахи нетерпляче чекають подарунків на 19 грудня. По свято, його традиції в нашій бібліотеці діє виставка-ілюстраціґ "Скрипнуть двері у кімнату - Миколай заходить в хату..."

Іван Андрусяк. Зайчикове Різдво (Аудіоказка)

Легенда про Святого Миколая

Книжкові новики

Нещодавно наша бібліотека поповнилася новими книжечками. Це й сучасна художня, краєзнавча, галузева, дитяча література, цікаві серії. До вашої уваги-новинки для читачв середнього  та старшого шкільного віку, які з'явились у фонді нашої бібліотеки.

Арєнєв, В. Дитя песиголовців: книга з трилогії "Сезон Кіноварі" / Володимир Арєнєв; худож. О.В. Продан. - Харків: АССА, 2018. - 415 с. : іл.

«Дитя песиголовців» увійшло до п’ятірки кращих українських книжок 2018 року за версією відеоблоґерів, а також у рейтинг «Найважливіших українських книжок 2018 року». У грудні 2018 року портал «Барабука» назвав «Дитя песиголовців» кращим українським фентезі для підлітків, а вже у 2020 році книга отримала премію ім. М. Коцюбинського в категорії «Дитяча література». У травні 2019 року Володимир Арєнєв увійшов до списку «25 кращих письменників України». 

Марта на прізвисько Відьма знає, чому батько повернувся з-за річки саме таким. Та вона досі не уявляє, що тепер їй робити і як його врятувати. Здається, єдина людина, котра може допомогти, — класний керівник Людвіг Штоц, та він віднедавна дуже сильно змінився. І це не дивно: після того, як в місті з’явилися песиголовці, все пішло шкереберть. Так, неначе минуле прокинулося й проростає у теперішньому житті гострими драконячими зубами…

Арєнєв, В. Порох із драконових кісток: книга з трилогії "Сезон Кіноварі" / Володимир Арєнєв; худож. О.В. Продан. - Харків: АССА, 2019. - 287 с. : іл.

Володимир Арєнєв — автор трьох десятків творів, які видавалися українською, англійською, естонською, литовською, німецькою, польською, російською, словацькою, французькою та іншими мовами. Лауреат численних міжнародних премій. У 2014 році на загальноєвропейському фестивалі любителів фантастики «Єврокон» у Дубліні був визнаний найкращим автором фантастики для підлітків. Роман «Порох із драконових кісток» — фіналіст премій «Рейтинг критиків», «Літакцент» та «Книгуру».

Старшокласницю Марту кличуть Відьмою — і не даремно. Характер у неї складний, та й життя непросте: батько поїхав на заробітки, тож жити доводиться з мачухою, яку Марта терпіти не може. А після випускного класу лишатися у Нижньому Ортинську вона не хоче: містечко занедбане, прикордонне, тут немає жодних перспектив для молодої амбітної дівчини От тільки для вступу до столичного універу Марті потрібні гроші, багато грошей. І тому вона робить те, що в принципі законом заборонено. Викопує й заклинає те, що охоче купують на «чорному ринку», — давні токсичні кістки. Кістки драконів, що колись правили цією країною.

Бачинський, А. М. З Ейнштейном у рюкзаку: повість / А. М. Бачинський; іл. М. Вінклер. - ВСЛ, 2019. - 150 с. : іл.

Книга про те, як учні 7-го класу разом із своїм вчителем фізики мандрують на два тижні у лісову школу. Та вони будуть не тільки повторювати усе вивчене із фізики за рік, але й використовувати ці знання на практиці, розв'язувати практичні задачки. Але так трапляється, що певна групка школярів опиняється дуже далеко від табору і їх чекають дивовижні пригоди! Вони будуть справлятися із водною стихією, мандрувати невідомими місцями і навіть потраплять до рук злочинців! І їм допоможе із усім цим справитися якраз фізика! Тобто, знання з неї! Андрію Бачинському вдалося надзвичайно вдало і дуже цікаво поєднати теоретичні знання з фізики із пригодницьким сюжетом! Тому, усім учням середньої школи однозначно рекомендую! Буде цікаво!

Булаховський, К.А. Цікаве мовознавство / Кирило Анатолійович Булаховський; обкл. Н. Кристєвої - Львів: Апріорі, 2019. - 199 с. : іл.

Ця книга призначена учням, вчителям, фахівцям та всім зацікавленим цією дуже цікавою темою - мовознавством. В наш час мовознавство дуже важлива та актуальна тема для вивчення та дослідження. Мова складна річ, що приховує від нас чимало таємниць. Розкрити їх, пірнути в їх глибини нам допомагає цікаве мовознавство. Дане видання стисло, але цікаво розповідає про письменство і мову народів світу: від самої стародавності до наших часів. Яка мова з'явилася першою, а яку називають "мертвою"? Якими мовами говорили зниклі народи і які послання вони отримували від позаземних цивілізацій? Послання ці отримували, про що свідчать стародавні письмена. Як писали фараони і що таке китайська грамота? Як правильно вимовляти слова? Де потрібно ставити наголос? Як навчитися переводити тексти, щоб вони були якісними і цікавими? Про все і навіть більше розповість чудова книжка.

Варга, Д. Моє серце й інші чорні діри / Джасмін Варга; пер. з англ. Ю. Костюк; дизайнер обкл. Р. Куртвелієва - Харків: Віват, 2019. - 255 с.

Історія легка і має на меті повчальний характер. Головні герої підлітки, але проблеми і переживання притаманні для людей будь якого віку. Айзель та Роман двоє підлітків, які зламались. Читачеві на перший погляд може здатись, що це нісенітниці. Надумані проблеми, переживання та біль, яку кожен дорослий вирішить з легкістю. Але ні. Кожному треба якусь чужу людину, незнайомця. Якір ,який втримає на плаву і вдихне повітря у спотворену душу. Людину, яка поверне до реалій та до тих близький, які і так чекали допомогти. Ці двоє героїв зустрілись, щоб покинути цей світ. Натомість та зустріч дала їм надію на життя. Саме такі книги потрібно читати для тих хто у депресії або на роздоріжжі. Не типові психологічні книжки, які мають наперед відомий розумний текст, а проста історія, яка може статись і у реальному житті. Також цю книгу варто читати батькам. Запам'ятайте говорити ніколи не пізно. Інколи треба битись через броню непорозуміння. Але саме це може врятувати життя вашій рідній людині.

Вздульська, В. Генрі Форд / Валентина Вздульська; худож. І. Рудовська, - Київ: Агенція "ІРІО", 2019. - 125 с. : іл.

Ви любите автомобілі або літаки? Стежите за технічними винаходами? Читаєте про нові девайси? Плануєте вчитися в бізнес-школі? Цікавитеся постатями геніїв? Залюблені в історію? Якщо ви або ваша дитина робите бодай щось із цього, тоді вам точно буде цікаво прочитати книжку про Генрі Форда! Форда називають одним із найбагатших і найвпливовіших підприємців в історії. А його справа досі живе та процвітає! Біографія Генрі Форда познайомить вас з людиною, яка знала чого хоче і вміла за це боротися! Форд був цікавою, мужньою, сміливою особистістю. Він присвятив життя своїй пристрасті – створенню першокласних авто, які стали доступні для більшості. Генрі Форд рішуче йшов до своїх цілей, ризикував, починав спочатку і перемагав. Якщо ви хочете навчити свою дитину бути амбіційною, зацікавити її наукою та технікою, розповісти про вплив автомобілів на хід історії людства. Тоді неодмінно почитайте біографію Генрі Форда разом. Великий промисловець змінив реальність цілої епохи! Його ім’ям названі заклади освіти та культури, медичний центр, стадіон, аптеки, бібліотеку, вулиці та навіть міста в Каліфорнії й Канаді. Досі компанія «Форд» належить до найбільших світових корпорацій. Книжка про Генрі Форда захоплює пригодами, де є боротьба та кохання, досягнення та поразки, успіх та мудрість. А головне – це реальна історія про справжніх людей. Радимо книгу про Форда купити для всіх хлопчиків та дівчаток, які цікавляться технологіями, транспортом та прагнуть створювати щось корисне.

Войтенко, О. У світлі світляків / Ольга Войтенко; обкл. А. Годісь. - Львів: ВСЛ, 2019.

Хто з нас не думав : « А що, як колись станеться катастрофа й увесь зв’язок пропаде. Мобільний, інтернет, а на додачу, ще й вся електроенергія зникне». Саме це стається в книгах «У світлі світляків». В один момент пропадає зв’язок, наступає темрява, а люди впали в сплячку – просто заснули, хто де був. На додачу до цього всього – в серпні почав падати сніг. Якимось дивом, деяким підліткам вдалося не впасти в сплячку. І саме їм доводиться розгадувати таємницю, що ж сталося і що тепер робити. Інтернето - залежна дівчинка, яка багато років не виходила за межі квартири, не дуже популярний в школі хлопчик-книголюб, і хлопчик, який лежить в лікарні в комі, але вийшов з неї, тоді, коли інші заснули. Вони і будуть розгадувати таємницю темряви. Це міг би бути звичайний пост апокаліптичний підлітковий роман, але є одне але. В книжці присутні привиди, напівміфічні істоти і….дракон)) То ж, виходить, що це постапокаліптичне фентезі))

Кокотюха, А. Гімназист і Біла Ворона: пригодницько-детективна повість / Андрій Кокотюха; ред. І. Малкович; худож. обкл. І. Сулима. _ Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2019. - 269 с.: іл.

Київський гімназист Юрко Туряниця вже розгадав загадку Чорної Руки і переміг Вогняного Змія. Але тепер йому протистоїть набагато небезпечніший ворог — невловима Біла Ворона. Так називає себе лиходійка, котра полює на дітей в інтернеті. Біла Ворона вишукує тих, хто не схожий на інших, і затягує їх у свої смертельні тенета. А допомагають їй, зокрема, й учні Першої зразкової гімназії. Юрко мусить зупинити Білу Ворону. Ітутуже замало помочі старого сищика Назара Шпига й вірного бульдога Джентльмена. Потрібна людина, яка вміє полювати у віртуальному світі, щоб вигнати ворога у світ реальний. Тожу команді поповнення: безстрашна фронтова розвідниця Яна Вогник. І хай ворог гострить пазурі та дзьоби, наші герої не складають зброї!.. Третя книга детективної трилогії провідного майстра цього жанру Андрія Кокотюхи «Гімназист і Біла Ворона» не залишить байдужими нікого — ні дітей, ні підлітків, ні дорослих. Шаленого читання!

Лущевська, О. В.  Скелет без шафи / Оксана Василівна  Лущевська; худож. К. Артішок. - Харків: Ранок, 2019. - 93 с. : іл.

У житті підлітків бувають моменти, коли вони почуваються так самотньо… Друзів у Ані фактично немає, через статуру її часто обзивають і ображають однокласники, найкраща подруга Кіра переїхала в інше місто… Єдина відрада дівчинки — це наука. Зокрема, анатомія. Аня мріє стати експерткою з медицини та веде анатомічний блог. А ще має особливого таємного друга. Він завжди підтримає, зрозуміє й розрадить. І, можливо, допоможе дівчинці стати впевненішою та популярнішою серед однокласників.

МакКенна, Д. Як перетворити  $ 100 на $ 1000 000: Заробляй! Зберігай! Інвестуй! / Д. МакКенна, Д. Глайста, М. Фонтейн. - Харків: Видавнича група "Основа", 2019. - 143 с. : іл.

Можливо, хтось мріє заробити перший мільйон, а хтось і не ставить собі таку мету, але прагне бути фінансово незалежним та спроможним забезпечити власні потреби. Ця книга саме про це — фінансову свободу. Як забезпечити собі яскраве життя, без боргів та «рожевих» мрій. Ця книга створена допомагати. Вона розповідає про: визначення фінансової мети; створення бюджету; способи заробітку; заощадження та інвестування.

Книга пояснює, чому значно краще заощаджувати, ніж витрачати гроші. Вона висвітлює особливості простого керування грошима, зокрема: складання та дотримання коротко-, середньо- та довготермінового плану і бюджету; розумне поводження з грошима — СЗС (спершу заплати собі); застосування фінансових інструментів (відкриття ощадного рахунку, управління відсотками від заощаджень та цінними паперами). Генеральні плани: «Влаштуйся на роботу», «Твій односторінковий бізнес-план», «Твій двосторінковий план мільйонера» та багато іншого на сторінках цього гіда. Економічні реалії ілюструють яскраві малюнки, які допомагають пояснити складні фінансові концепції та методи їхнього застосування.

Моос, Е. Дивовижна Еббі: королева драми / Емма Моос; пер. з англ. Ю. Садоха. - Харків: Ранок, 2019. - 264 с. : іл.

Еббі, завжди оптимістично налаштована дівчина, здавалося б, не повинна мати причин для суму: вона отримала довгоочікувану роль у важливій шкільній виставі, стала лідеркою команди дівчат-влогерок, та й хлопець, який їй подобається, не байдужий до неї… Та от якось усе летить шкереберть: вона не може впоратися з домашніми завданнями та як слід підготуватися до контрольних, як наслідок — отримує погані оцінки; уїдлива «королева школи» Дакота постійно знущається з неї й підступно поводиться, та ще й цей хлопець… Читайте про те, як врешті все склалося у Дивовижної Еббі, чи вдалося їй впоратися з усіма своїми заняттями, чи довелося від чогось відмовитися, та чи зробить той хлопець нарешті перший крок… Видання для дітей середнього та старшого шкільного віку й дорослих.

Моос, Е. Люсі Локет: нлайн-катастрофа / Емма Моос; пер. з англ. Ю. Садоха. - Харків: Ранок, 2019. - 271 с. : іл.

Родина Люсі щойно переїхала зі Штатів до Англії. На дівчину чекають нові школа, вчителі й однокласники. Дівчина дуже хвилюється, чи добре сприймуть її, чи вдасться знайти друзів. Адже на шляху до спілкування з іншими в Люсі є одна маленька перепона… Та, як виявилося в перший день у школі, не одна… І що б ви думали, порадила дівчині її найкраща подруга зі Штатів? Почати знімати свій влог! Люсі обурена: нізащо, вона вже й так осоромилася! Проте життя — мінлива річ. Читайте про те, чи зможе Люсі завоювати прихильність однолітків, розпочати свій влог, а головне, знайти справжніх подруг і щире кохання. Книга призначена для дітей середнього та старшого шкільного віку.

Мотрич, К. В. Трьохсотлітня Голгофа. Фавор: роман / Катерина Мотрич. - Київ: Ярославів Вал, 2018. - 524 с.

Гостросюжетний роман «Трьохсотлітня Голгофа. Фавор» – про Україну сьогоднішню, колишню і дуже-дуже древню. Про Україну, яка попри її свіжі й задавнені рани не здатна подолати свій недуг, свою Голгофу. Україну, яка опинилась в епіцентрі битви двох цивілізацій – європейської і азійсько-ординської (московської). Це битва двох світів – світу світла і світу темряви за долю Європи і всього людства. Чи переможе в ній Світло? Чи вистоїть Україна? Відповідь шукайте в романі Катерини Мотрич, адже його дія триває від княжої доби і сягає аж 2077 року.

Серія книг Парвела, Т. Кеплер 62 / Парвела, Тімо, Сортланд, Бйорн; пер. з фін. І. Малевич; іл. П. Пітканен. - Київ: BOOKCHEF: Форс Україна, 2019

Земля перенаселена і її ресурси вичерпуються. Тринадцятирічний Арі піклується про свого хворого братика Йоні. Разом вони починають грати в нову комп’ютерну гру «Кеплер62», у якій майже ніхто не може перемогти. Що відбувається з гравцями, які проходять фінальний рівень? Чи «Кеплер62» насправді є лише грою? Дивовижна пригода починається... Автори Тімо Парвела з Фінляндії і Бйорн Сортланд з Норвегії, а також ілюстратор Пасі Пітканен створили захоплюючий світ, в якому дружба випробовується серед незвіданого простору. Книжками цієї фантастичної серії зачитуються підлітки багатьох країн світу. І навіть ті, які не дуже люблять читати.

Поетична енциклопедія: в 2 томах. Т.1: Герої Майдану / упоряд. О. Федишин - Івано-Франківськ: Видавець Супрун В. П., 2016. - 229 с. : фотоіл., іл.

Видання містить поетичні присвячення кожному Герою Небесної Сотні - Герою України, удостоєному ордена "Золота Зірка" чи ордена Героїв Небесної Сотні. Національна свідомість, патріотизм, жива мораль -виховний ідеал книжки. Книжка укомплектована збірками віршів по регіонах україни, де проживали полеглі патріоти.

Серія книг Пунсет, А. Клуб червоних кедів: повість / Ана Пунсет; пер. з ісп. О. Забари; іл. П. Гонсалес. - Львів: ВСЛ, 2019, 2020. 

Прикольна підліткова книга про подружок школярок. Лусія, Фріда, Беа, Марта - хоч дуже різні за характерами й інтересами, але найкращі подружки ще з першого класу. Дівчатка завжди підтримують одна одну, і навіть створили "Клуб червоних кедів", - свій дівчачий клуб, із власними правилами та обіцянками. Марта переїздить із батьками жити до іншої країни, але подружки навіть на відстані дружать, підтримують, піклуються одна про одну. І коли Лусія, Фріда і Беа дізнаються про конкурс, приз у якому - подорож до нового місця проживання Марти, та ще й білети на концерт Джастіна Бібера - вони розуміють, що мають перемогти! А для цього потрібно створити танцювальну групу! Та у дівчаток будуть конкурентки - школярки із гурту Модних, що також претендуватимуть на виграш! У цій книзі ви знайдете теми дружби, сварок між подругами і примирення, шкільні питання, і, звичайно ж, перші симпатії, несміливі погляди і питання: "Чи запросить врешті-решт хлопець, який так тобі подобається, на побачення"?

Соломун, К. Виставлю тебе на Facebook: повість / К. Соломун; пер. з хорв. В.
Криницького. - Київ: Рідна мова, 2019. - 191 с. : портр.

"Хочу бути людиною" - пише головна героїня цієї підліткової повісті хорватської письменниці та перекладачки Катаріни Соломун. У одному зі своїх творів вона описала однокласницю, яку майже всі вважали "крутою" і "класною". Вона гарна, модна, весела, має гроші й найкраще одягається. Усі хлопці стікають слиною, коли на неї дивляться, усі дівчата їй заздрять. Але біда в тому, що до інших вона ставиться, як до речей. Вона може познущатися при всіх з однокласниці. Може змусити її робити щось бридке й противне, бо їй того хочеться - і вона може. І здебільшого їй ніхто не може заперечити. Людей для неї не існує. "Виходить, я НЕ хочу бути такою, як вона. Не хочу людям завдавати болю. Бо люди – не просто тимчасові персонажі у нашім житті, не просто номери, не якісь аноніми. А понайбільше не хочу бути порожньою і нездатною співчувати" - пише головна героїня. Але вона не просто моралізатор чи Дон Кіхот, який вирушає на бій з вітряками. Вона сама опинилася під прицільним вогнем "крутої" однокласниці, і від цього страждає її дружба і перше почуття до хлопця, від цього вона не може нормально спілкуватися з мамою і отримує погані оцінки на уроках, ризикуючи закінчити навчальний рік з поганим балом. Як з цим боротися? Як долати булінг у школі? Самотужки чи комусь розповісти? Наразитися на небезпеку фізичної розправи чи поскаржитися вчителям і стати ізгоєм в компанії, бо всі вважатимуть тебе стукачем? Підліткове життя не таке просте, як здається дорослим - вони ж про свої шкільні проблеми вже забули. Але не забула Катаріна Соломун. Її живі персонажі й чудово продумані сюжети не дають відкласти книжку аж поки не прочитаєш до останньої сторінки й дізнаєшся, чим закінчилася історія. Чи не закінчилася і буде продовження? Точно буде. Зло забилося в куточок, але ще не переможено. Воно готовить новий удар.

Чбоскі, С. Привіт, це Чарлі! або Переваги сором'язливих: роман / Стівен Чбоскі; пер. з англ. А. Гусака; дизайн обкл. Т. Філатової. - Київ: Рідна мова, 2019. - 231 с.

"Привіт, це Чарлі! або переваги сором'язливих" Стівена Чбоскі - один із найкращих романів для підлітків і про підлітків, які мені коли-небудь доводилося читати. Його часто порівнюють із "Ловцем у житі" Дж. Д. Селінджера, адже обидва головні герої - хлопці-підлітки, які лише починають шукати себе у світі дорослих і він не завжди такий, яким би вони хотіли його бачити: з дорослими важко знайти спільну мову, а друзі часто виявляються несправжніми. Я б не сказала, що ці романи якось схожі за сюжетом, але вони обидва, безперечно, чудово справилися із відображенням буремного внутрішнього світу підлітка. Головний герой Чарлі - дуже самотній і невпевнений у собі підліток, якому довелося пережити спочатку втрату тітки, з якою він був дуже близьким, а потім вкорочує собі віку єдиний його шкільний товариш і хлопець залишається сам-на-сам зі своїми переживаннями. Мабуть саме тому, що він такий самотній, він і вирішує звірятися невідомому адресатові і пише йому листи. Це дуже хороша, глибока, хоча й доволі просто написана книга. Шкода, що я не мала її, коли сама була в підлітковому віці.

Знай свої права, дитино.

«Перш ніж дитина осмислить усю глибину тієї істини, що вона – громадянин своєї країни, і це покладає на неї великі обов’язки, вона має навчитись платити добром за добро, творити своїми силами щастя і радість іншим людям»

(В.Сухомлинський)

Дитинство – найважливіший період у житті дитини. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги і захисту. Формування ціннісної моральної та правової практики для найкращого забезпечення інтересів дітей – одне з найважливіших завдань, що стоїть перед нами. Дошкільнята тільки починають освоювати ази морально-правової культури. Ознайомлення з правами готує дитину до засвоєння демократичних цінностей і прав людини в подальшому. Дітям-дошкільнятам доступні лише самі загальні уявлення про свої права і свободи, закріплених у міжнародних та державних документах, а також способи їх реалізації в різних життєвих ситуаціях. До загальносистемного інформаційно-просвітницького тижня права «Права. Гарантії. Захист» наша бібліотека для наймолодших користувачів підготувала відео "Знай свої права, дитино".

Наші права у мандрівку життя

Створення демократичного суспільства неможливе без високої правової культури громадян і, в першу чергу, дітей, без формування їх активної життєвої позиції. Правова культура включає в себе безпосередні дії людини, її поведінку в різних, часто непередбачуваних життєвих ситуаціях, вміння і готовність особистості вирішувати свої життєві проблеми, жити серед людей, спілкуватися з ними, орієнтуючись на морально-правові норми. Правова культура є невід’ємною складовою поняття "права людини". З метою формування у наших користувачів правової культури та правової свідомості, сприяння підвищенню рівня знань та поінформованості щодо прав, гарантованих Конституцією та законами України у різних сферах життя наша бібліотека, за сприяння Солом'янського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, підготувала правовий куточок "Наші права у мандрівку життя"

Юридична абетка

 

День української хустки

Сьогодні, 7 грудня, відзначається Всесвітній день української хустки. Свято з’явилося зовсім нещодавно, але завдяки діаспорі воно відразу ж набуло статусу всесвітнього.

Як виник День української хустки.

День української хустки почали відзначати лише рік тому з ініціативи групи громадських діячів, акторів та успішних жінок України. Вінницькі активістки розпочали святкування дня, присвяченого українській хустці, 7 грудня 2019 року. Започатковане свято з метою, аби об’єднати жінок різного фаху, віку та національності для збереження українських традицій. Адже з давніх-давен в українських сім’ях оберегом, символом любові й злагоди слугувала саме хустка. Дівчата та жінки раніше носили хустку впродовж усього року. При цьому вона була обов’язковим головним убором заміжньої жінки. Хустка була ознакою соціального стану жінки: молодиці носили білі або яскраві хустки, старші жінки – темні, вдови – чорні. Вона також свідчила і про рівень достатку родини, адже заможні жінки.

День української хустки: традиції свята

Цього дня з нагоди свята українки в різних країнах світу беруть участь у флешмобі "Зроби фото з хусткою". Суть його полягає в тому, щоб одягнути хустку, сфотографуватися в ній, після чого викласти світлину в соціальних мережах із хештегами #Берегине_моя_українська_хустко #УкраїнськаХустка. Минулого року Всесвітній день української хустки відзначили громади декількох країн, зокрема Іспанії, Канади та США.

В нашій бібліотеці сьогодні був день інформування про це нове свято.

Іван Андрусяк. Казочка про Зайчикову знахідку.(Аудіоказка)

Українська народна казка. Закопане золото

Знати, щоб жити

Увесь світ сьогодні приділяє максимальну увагу боротьбі з пандемією коронавірусу. На тлі цього важливо не забувати, що, на жаль, є й інші загрози. І деякі з них більш серйозні, ніж Covid-19. В Україні станом на початок 2020 року проживає понад 250 тис. ВІЛ-інфікованих людей. Понад 80 тис. із них, згідно з даними проекту METIDA, не знають про свій статус. Протягом 1 грудня в нашій бібліотеці проходило інформування, головною метою було — звернути увагу суспільства, зокрема наших користувачів, на цю небезпечну хворобу.

Ювіляри-2020. Грудень

До вашої уваги-інформація про видатних українських діячів літератури, культури і мистецтва - ювілярів грудня.

1 грудня

90 років від дня народження Романа Миколайовича Федоріва, українського письменника, прозаїка, публіциста, журналіста, громадського діяча. Народився 1 грудня 1930 року у Братківцях Тисменицького району на Івано-Франківщині. 1967 закінчив факультет журналістики Львівського університету, працював у місцевій пресі. З 1967 до смерті головний редактор журналу «Жовтень» (тепер «Дзвін»). 1989 на велелюдному святкуванні 133-ї річниці від дня народження Івана Франка разом з письменниками Романом Іваничуком, Романом Лубківським, професором Михайлом Шалатою запропонували відновити назву села Нагуєвичі. Роман Федорів прийшов у прозу з журналістики й через журналістику. І це виразно помітно на його перших книжках — «Жовтнева соната» (1959), «Таємниця подвигу» (1961), «Колумби», «Капелан жовтого лева» (1962). Хоча критика зустріла їх загалом прихильно, але й не бралася стверджувати, що в особі автора визріває справді серйозний прозаїк. Екзальтація, відкрита дидактика, велемовність і перечуленість, романтична поляризація характерів, доведені до схематичної сухості контрасти, надуманість конфліктів — усього цього дуже важко позбувався Роман Федорів ще й у наступних книжках «Євшан-зілля» (1966) та «Арканове коло» (1967). Він писав нариси, схожі на оповідання, й оповідання, схожі на нариси. Особливо плідним був для Федоріва період від початку 70-х і до кінця 80-х. Саме тоді з'явилися книжки його есеїстики й повістей «Квіт папороті» (1970), «Колиска з яворового дерева» (1970), «Знак кіммерійця» (1972), «Яре зерно» (1974), «Танець Чугайстра» (1984). Найновіші твори Романа Федоріва — романи «Чудо святого Георгія о зміє» (в кн. «Чорна свіча від Їлени», 1996), «Лисиці брешуть на щити». Роман Федорів помер 14 березня 2001 року від інфаркту. Похований на Личаківському цвинтарі.

6 грудня

80 років від дня народження Ірини Онуфріївни Стасів-Калинець, української письменниці, поетеси, художниці, правозахисниці, громадської діячки. Народилася у місті Львові в родині вірних Української греко-католицької церкви, гнаної в СРСР. Батько — робітник, мати — з селянської сім'ї. Серед родичів С.-К. були люди, зв'язані з ОУН. У повоєнні роки була свідком масового вислання українців до Сибіру. З дитинства палко мріяла про незалежність України. Після закінчення середньої школи два роки працювала на виробництві. Час навчання на слов'янському відділі філологічного факультету Львівського університету припав на хрущовську «відлигу». Тодішні суспільні процеси в Угорщині й Чехословаччині збуджували думку західноукраїнського студентства. Після закінчення Львівського Університету викладала українську мову і літературу на підготовчому курсі Львівського Політехнічного Інституту. Публікувала вірші для дітей у періодичних виданнях. Під час другої хвилі брежнєвських репресій за виступи на оборону переслідуваних діячів культури 1970 звільнена з роботи. Згодом улаштувалася ткалею. Викладала мову та літературу в школі — на замінах. 12 січня 1972 заарештована у Львові. Заслання відбувала разом з чоловіком у Читинській області. Звільнили її 1981 року. З поверненням 1981 до Львова — виснажлива боротьба за прописку. Улаштуватися на роботу можна було тілько за вказівкою КДБ: довелося працювати секретарем-касиром в обласному будинку вчителя. Починаючи з 1987 бере щонайактивнішу участь у пробудженнні вільного культурного та громадського життя Львова. 1990 обирають депутатом Верховної Ради України. З травня 1990 працює начальником Львівського обласного управління освіти. 31 липня 2012 року після тривалої боротьби з важкою хворобою серце Ірини Калинець зупинилось. Похована на Личаківському кладовищі у Львові.

7 грудня

120 років від дня народження Катерини Василівни Білокур, української художниці. народилася 7 грудня 1900 в у селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині це Яготинський район Київської області) в бідній селянській родині. Сама навчилася писати й читати. «На цьому моє початкова, середня і вища освіта закінчилося», — згадувала пізніше Катерина Білокур. У дитинстві малюванням не займалася, про мистецтво дізналася вже в отроцтві з книг. Перші спроби малювати робила вуглиною на шматку домашнього полотна. Не змігши вступити через нестатки сім’ї до якогось навчального закладу, удень працювала в полі, на городі, а увечері, попоравшись у господарстві, до ночі малювала. Пензлі виготовляла сама із щетини, використовувала фарби, які робила з буряка, бузини, калини, цибулі й різних трав. Іноді вдавалось діставати й олійні фарби. Малювала здебільшого квіти, іноді й портрети. У 20-х роках двічі хотіла вступити до художньо-керамічного технікуму в Миргороді та до Київського театрального технікуму, але не мала документів про закінчення семирічки. З раннього періоду творчості збереглися портрет сестри Олі Білокур (1928) та колгоспниці Тетяни Бахмач (1932). Пізніше малює переважно квіти, вчиться компонувати, поєднувати кольори у єдину гармонійну цілість. У другій половині 30-х — 40-х роках опанувала техніку живопису. Водночас з малюванням керувала драматичним гуртком у сільському клубі, сама виступала на сцені. Перші значні роботи цього періоду — «Берізка» (1934), «Квіти за тином» (1935), «Квіти», «Портрет племінниць». Завдяки сприянню видатної української співачки Оксани Петрусенко, якій написала листа селянка з Богданівки, її творами зацікавилися працівники Полтавського будинку народної творчості. В 1940 році картини Катерини Білокур експонується на виставці в Полтаві, потім на республіканській виставці у місті Києві. 1941 року відбулася персональна виставка її творів у Полтаві, що мала величезний успіх. Художниця побувала в Києві та Москві, де вперше побачила музеї і твори видатних митців. Більшість її творів тогочасного періоду втрачено у Москві. Після визволення села від фашистів Білокур створює одні з найкращих своїх творів — «Буйна», «Декоративні квіти» (1945), «Привіт урожаю» (1946) і славнозвісне полотно «Цар колос» (1949). 50-ті роки — найбільш плідний період творчості художниці. Їй допомагає Спілка художників України, вона бере участь у багатьох виставках, у Богданівку приїжджають представники української культури. Білокур зустрічається і листується з Павлом Тичиною, Миколою Бажаном, Василем Касіяном, Антоном Середою, Матвієм Донцовим, Степаном Таранушенком, Степаном Кириченком. Але після смерті батька на її плечі лягло господарство та догляд за старою матір’ю, що забирало багато сил і здоров’я. В 1954 році в Парижі на міжнародній виставці демонструються її картини «Цар-колос», «Берізка» і «Колгоспне поле», які високо оцінив Пабло Пікассо. Коли всесвітньо відомий маестро побачив на міжнародній виставці в Парижі картини Катерини Білокур, кажуть, що він довго стояв біля них, мов загіпнотизований, а потім назвав її геніальною і додав: «Якби в нас була такого рівня художниця, ми змусили б світ заговорити про неї». У 1956 році Катерині Білокур присвоєно звання народного художника України. В останні роки життя художниця створила чудові картини «Півонії», «Букет квітів», "Квіти і овочі«(1959), «Натюрморт» (1960). В останні роки вона тяжко хворіла, давалися взнаки злигодні тогочасного сільського побуту, невлаштованність в особисттому житті, хвороба матері. Померла художниця 9 червня 1961 року. А в 1977 році в селі Богданвці відкрито меморіальний музей Катерини Білокур, на території якого встановлено пам’ятник. Творчість художниці з села Богданівки належить до найкращих надбань української культури ХХ століття, вона стала предметом вивчення й дослідження мистецтвознавців. У Яготинському історично-краєзнавчому музеї розгорнуто дві експозиції з її живописною та графічною спадщиною, а в Державному музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві є великий «білокурівський» зал, в якому зібрано найкращі її творіння. Композитор Леся Дичко в 1983 році створила балет «Катерина Білокур», поставлено одноіменний телеспектакль (1980), документальний фільм «Чарівний світ Катерини Білокур» (1986) та художній двосерійний фільм «Буйна» (1989).

8 грудня

90 років від дня народження Юлії Леонідівни Булаховської, українського літературознавця. Народилася у Харкові, у родині професора, члена-кореспондента Академії наук СРСР, філолога-мовознавця Леоніда Арсенійовича Булаховського. Після початку ІІ Світової війни сім'я була евакуйована спочатку до міста Уфа, а в 1943 році родина перебралася до Москви. Повернувшись після війни в Україну, і оселившись у Києві, Юлія продовжує навчання у школі. Закінчивши у 1947 році із золотою медаллю школу, вона вступила на російсько-слов'янське відділення філологічного факультету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (польська група). Навчаючись протягом п'яти років за фахом «русистика і полоністика», дівчина ґрунтовно займалась науковою роботою і готувалась до вступу в аспірантуру за фахом «Історія польської літератури». Під час навчання в аспірантурі працювала над кандидатською дисертацією на тему «Творчість Елізи Ожешко кінця 1860-х — середини 80-х років XIX століття», яку успішно захистила у 26 років (1956). Паралельно Юлія працювала старшим редактором у Київському видавництві «Держлітвидав України» (тепер — «Дніпро»), писала наукові праці, прозові та поетичні твори. У 1985 році Юлія Булаховська захистила докторську дисертацію на тему «Польська поезія 40—70-х рр. XX ст. в її взаємодії із східнослов'янськими літературами (російською, українською, білоруською)» у Ленінградському державному університеті. У 1993 році отримала звання професора, а у 1998 — почесного академіка Академії наук вищої освіти України.

14 грудня

180 років від дня народження Михайла Петровича Старицького, українського письменника, поета, прозаїка, драматурга, перекладача, театрального та культурно-громадського діяча. Народився Михайло Петрович Старицький 2 (14) грудня 1840 в селі Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер — Черкаська область) в сім’ї дрібного поміщика. З 1851 по 1856 рр. навчався в гімназії в Полтаві. У віці 8 років у нього помер батько, відставний ротмістр, а в 1852 році померла мати і Михайло став круглим сиротою. Михайло Старицький залишився під опікою свого дядька — Віталія Романовича Лисенка, батька композитора Миколи Лисенка. У 1858 році продовжив навчання на фізико-математичному, потім на юридичному факультетах Харківського університету Харків, з з 1860 року в Києві, в 1865 році закінчив Київський університет. 1862 року одружився із сестрою Миколи Лисенка Софією Віталіївною. У 1864 році Михайло Старицький почав виступати в театральних гуртках. Перші твори Старицького були надруковані у 1865 році. Старицький був справжнім учителем молодих українських письменників і відіграв велику роль в організації літературного і громадського життя 1890-х рр. 1871 року оселився у Києві. Увійшов у творчу співпрацю з Миколою Лисенком — вони спільно організували «Товариство українських сценічних акторів». Старицький записував народні пісні, які потім видавав в обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»). Під тиском імперської влади Старицький змушений був у 1878 році емігрувати на деякий час за кордон. Повернувся в Україну в 1880 році й знову розгорнув видавничу і театральну діяльність. У 1883 році Михайло Старицький став керівником і режисером першої об’єднаної української професійної трупи. У 1883 та 1884 роках видавав український альманах «Рада» (вийшло два випуски). У 1885 році через низку причин залишив трупу корифеїв і заснував нову з молодих акторів. З 1895 року залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості. Помер у Києві 27 квітня 1904 року, похований на Байковому кладовищі.

19 грудня

100 років від дня народження Миколи Даниловича Руденка, українського письменника, поета, філософа, драматурга, правозахисника, громадсько-політичного діяча, Героя України. Народився в селі Юр'ївка Олександрівського р-ну Луганської області в сім'ї шахтаря. Навчання на філологічному факультеті Київського університету було перерване війною, з якої повернувся тяжко пораненим. Протягом року лікувався у госпіталі. У 1947 році видає першу книжку віршів "З походу". Успіх на поетичній ниві та помітне місце на ієрархічній письменницькій драбині  і забезпечений матеріальний стан все ж не зробили його на все життя доконаним сервілістом (угодником) влади. Та під кінець 60-х доля письменника різко змінюється. Настає прозріння. З кола шанованих владою поетів він раптом переходить до дисидентів, стає критиком епохи "розвинутого соціалізму". Різко міняється характер та ідейна спрямованість творчості М. Руденка. З-під його пера виходять дослідження "Економічні монологи" і "Слідами космічних катастроф", в яких він переглядає і заперечує догми Марксової політекономії, передбачливо віщує економічні катаклізмі! Під кінець вісімдесятих, після закінчення терміну покарання, поет разом з дружиною, яка за підтримку ідей чоловіка теж перебувала у тюрмах, виїхав до Америки. Причиною виїзду тогочасна преса називала необхідність лікування. Та ясно було як Божий день—система хотіла позбавитись активного свідка і критика її неправедних діянь. Недовго Микола Руденко знаходився за кордоном, де продовжував працювати на користь Україні, звертаючись до рідного народу зі своїм палким словом правди за допомогою радіохвиль. Україна кликала його додому. І він повернувся, бо без рідної деньки, яку так щиро оспівав у своїх поезіях і яку завжди усім серцем любив, жити не міг. Із змінами в України на початку 90-х років суспільство починає усвідом —лювати значущість Руденка як людини і митця, правдивість його письменницьких і філософських уроків. Наш земляк нагороджений найвищим званням держави Герой України, він став лауреатом Державної премії імені Тараса Шевченка та премії В.Винниченка. Він продовжує розвивати свою економічну теорію людського буття, розкриває душу в поетичному слові.

24 грудня

100 років від дня народження Святослава Йосиповича Караванського, українського поета, мовознавця, журналіста, перекладача, правозахисника, громадсько-політичного діяча. Народився  в місті Одесі в сім'ї інженера. Середню школу закінчив в Одесі 1938 року. Вчився в Одеському індустріальному інституті, а з 1939 ще й на заочному підвідділі інституту чужоземних мов. У 1940 р. полишає інститут і самохіть іде до війська, щоб, відслуживши, вступити на філологічний факультет університету. У липні 1941-го частина, в якій служив Святослав, потрапила в оточення німецьких військ у Західній Білорусі. Уникнувши полону, Караванський повертається на початку 1942-го в Одесу, вступає на літературний факультет університету, де зближується з гуртком української молоді, зв'язаної з ОУН, під псевдо «Бальзак». Організовує книгарню української літератури «Основа», а виторговані гроші передає на потреби гуртка й українського театру. Його переслідує румунська сигуранца. В 1944 виїздить до Румунії, звідки в липні того ж року нелегально повертається у звільнену Одесу. Але третього ж дня після повернення, при спробі відновити зв'язок з колишніми гуртківцями, Караванський був заарештований. Під час слідства його обіцяли звільнити, якщо буде доносити про настрої студентської молоді, однак він відмовився. У 1945 р. військовий трибунал Одеського військового округу засудив Караванського до 25 років позбавлення волі. Карався в багатьох таборах — будував залізницю на р. Печорі, рубав ліс коло Магадану, добував золото на Колимі, будував магістраль Тайшет — Лена, шив одяг у Мордовії. 19 грудня 1960, після 16 років і 5 місяців ув'язнення, Караванського звільняють постановою Дубравного ВТТ (виправно-трудовий табір) — на підставі ст. 2 Указу про амністію від 17 вересня 1955 термін ув'язнення Караванського скорочений наполовину, тобто на 12,5 років. Він повертається до Одеси, працює механіком ремонту обчислювальних машин, перекладачем у редакції обласної газети «Чорноморська комуна», позаштатним кореспондентом журналу «Україна», виїздить на заробітки до республіки Комі та ін. Усього Святослав Караванський провів у неволі 31 рік. Деякий час відбував покарання з легендарним сотенним УПА Березівської сотні Карпатського куреня військової округи «Говерля» ТВ-21 «Гуцульщина» Мирославом Симчичем «Кривоніс». У листопаді 1979 еміґрував разом з дружиною до США.

25 грудня

125 років від дня народження Григорія Гурійовича Верьовки, українського композитора, хорового диригента, фольклориста, педагога, музично-громадського діяча. Народився у місті Березна Чернігівської області в родині селянина-ремісника. У 1916 р. закінчив Чернігівську духовну семінарію. У 1918—1921 рр. навчався теорії композиції в Київському музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка по класу Б. Яворського, диригування — по класу А. Орлова (1933 р. екстерном закінчив інститут як диригент). З 1919 р. працював у Народній консерваторії Товариства народного театру і мистецтв як директор і педагог, керівник самодіяльних хорових гуртків. Знавець фольклору й активний його збирач. У 1923—1929 рр. викладав у Київському музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка. З 1931 р. — у Київській консерваторії (з 1947 р. — її професор). З 1941 по 1945 р. — старший науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР. З 1943 р. — художній керівник і головний диригент Державного українського народного хору. У 1948—1952 рр. очолював правління Спілки композиторів УРСР. Як композитор Г. Верьовка працював переважно в хоровому жанрі (хори, ансамблі, пісні, романси та ін.). Творив у галузі масової пісні та обробки народних пісень: «Карманьйола» (1921), «Нехай собі шумлять дуби» (1924), «Клятва», «За край наш багатий» (1941—1945), «Хоровод Дружба», «Пісні молоді», «За мир і дружбу», а також кантату «Ми ковалі своєї долі» (1961). Зібрання його творів у 6 томах вийшло в 1971— 1980 рр. За успіхи у творчій та концертній діяльності Г. Верьовку було відзначено Державною премією СРСР (1948), Державною премією УРСР ім. Т. Шевченка (1968). Народний артист УРСР з 1960 року. Помер 21 жовтня 1964 р. у Києві.

27 грудня

110 років від дня народження Євгена Павловича Фоміна, українського поета. Народився в  містечку Каховка Таврійської губернії (нині - Херсонська область), у родині робітника. Батько працював майстром біля сільськогосподарських машин. Мати вела домашнє господарство. У десять років залишився сиротою: батько 1919 року був розстріляний німцями, а мати померла у голодному 1921 році. Три роки Євген вів безпритульне життя. У віці дванадцяти-тринадцяти років почав писати вірші. Поетичні захоплення активно виявилися в нього під час перебування у Херсонському дитячому будинку.  Євген Фомін почав друкуватися в херсонських газетах із середини 20-х років. Рано виступив з творами й у “товстих” столичних часописах, одразу був помічений тодішніми літераторами та швидко здобув визнання як один із найталановитіших молодих поетів України. У п’ятнадцятирічному віці юнак написав поему “Трипільська трагедія”, а у 16 років випустив першу збірку – «Поезії». 1927 року Євген П авлович приїжджає до Харкова, де вступає на робітфак при сільськогосподарському інституті. Згодом Євгена Фоміна зараховують до Харківського педагогічного інституту, проте він його не закінчив. 1935 року виїхав до Києва. Періодом активного розвою поетичного таланту Євгена Фоміна стали 30-ті роки. Він багато й різноаспектно працював: писав поезії, рецензії та літературно-критичні статті. Видав понад 10 поетичних книжок: “Ескізи” (1930), “Книга поезій” (1936), “Лірика” (1938, 1941), “Поеми” (1939) та ін. Чи не найвагомішим внеском Євгена Фоміна до української поезії стали лірико-філософські мініатюри, які називали “віршами-пейзажами” або “віршами-роздумами”. Поетична класика була мистецькою любов’ю Євгена Фоміна, одним із чинників власної творчості. Поет перекладав О. Пушкіна, А. Міцкевича, М. Лермонтова, М. Некрасова, Ф. Тютчева, С. Єсеніна, В. Маяковського, А. Церетелі, Д. Джабаєва, а також азійський народно-героїчний епос.  Євген Павлович переймався літературною діяльністю більшу частину свого короткого життя - близько двадцяти років. Під час Другої світової війни був фронтовим кореспондентом газет. 1942 року вийшла нова поетична збірка “Кров за кров”. Того ж року, за найпоширенішою версією, працював у прифронтовій зоні Донбасу й опинився в оточенні. Нелегально перебрався до Києва, де мешкав у своїх знайомих, але був заарештований Гестапо. За спогадами В. Соколова - сокамерника Євгена Фоміна, поет сам розповів йому про те, як опинився у полоні: “Брав участь у боях під Луганськом, звідки, потрапивши у вороже оточення, він прийшов до Києва розшукувати партизанське підпілля, проте його виказав провокатор”. Німецька влада пропонувала співпрацю й життя. Євген Фомін відмовився. Не все із соціодуховного життя Євгена Фоміна тих часів до кінця прояснене. До імені й образу поета у повоєнний час ставилися з підозрою. Проте факт залишається фактом: на тридцять другому році життя його було страчено: це сталося у ніч на 5 (за деяким джерелами - 7) листопада 1942 року у Бабиному Яру.

29 грудня

100 років від дня народження Олексія Федоровича Фіщенка, українського графіка. Народився  в місті Умань Черкаської області. Учасник Другої світової війни. 1953 року закінчив Одеське художнє училище (керівник майстерні – П. Кановський). 1959 року закінчив навчання у Київському художньому інституті (майстерня станкової графіки О.С. Пащенка). Член Спілки художників УРСР з 1960 року. Учасник виставок: обласних – з 1952 року, республіканських – з 1957 року, зарубіжних – з 1959 року. Перша персональна виставка відбулась 1963 року. Заслужений діяч мистецтв України з 1969 року, народний художник України (з 2000 року). Твори митця зберігаються у численних музейних, галерейних та приватних зібраннях в Україні та за кордоном. Лінорізи Фіщенка вирізняються яскравою своєрідністю творчого почерку, неповторною авторською технікою виконання, що створює відчуття об’ємної, бархатистої фактури. Добір кольору завжди надзвичайно ретельний та виважений, він набуває самодостатнього значення, насичуючи композиції емоційно та психологічно, відповідно до поставлених завдань. У серії ліногравюр 1960-70-х років, присвяченій красі Карпатських гір, палітра кольорів життєрадісно яскрава, контрасти звучать голосним гармонійним акордом. Вражає, як за допомогою сміливого зіставлення кольорів, що ллються широкими звивистими струмками, та ритму округлих площин зображено могутні гребні гір.

30 грудня

140 років від дня народження Марка Олександровича Петлішенка, українського актора, режисера. Народився на хуторі Сочеванов поблизу с. Мар'янівки Витязівської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині — Бобринецький район Кіровоградської області). Є рідним братом Івана Мар'яненка. Батько Марка і Івана — Олександр Лукич Петлішенко — рідний брат М. Л. Кропивницького, молодший його років на вісім. Він мав прізвище своєї матері Петлішенко. При підтримці свого дядька Марко почав займатись театром і досяг значної популярності. У 1890-1900-х працював у театральних трупах і товариствах, очолюваних Марком Кропивницьким, Панасом Саксаганським і Іваном Карпенком-Карим. З 1910 до 1915 виступав у театрі Миколи Садовського та Товаристві українських акторів під керівництвом І. О. Мар'яненка з участю М. К. Заньковецької та П. К. Саксаганського (1916). Згодом Марко Петлішенко грав на сценах Полтави (Театр «Рух», 1924) і Харкова (Театр імені І. Франка, Харківський червонозаводський державний український драматичний театр (1928—1933), Театр Ленінського комсомолу, ТЮГ (1934—1937), знімався в українському кіно. У 1938 був репресований.