Багато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттівБагато читаючи, ви багато дізнаєтесь. А чим більше ви дізнаєтесь, тим більше робите нових цікавих відкриттів

ПОДЯКА

ВИСЛОВЛЮЄМО ЩИРУ ПОДЯКУ НАШИМ ЧИТАЧАМ ТА ВІДВІДУВУЧАМ ЗА УЧАСТЬ В АКЦІЯХ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ ЗІ СХОДУ УКРАЇНИ, ПОРАНЕНИХ ТА БІЙЦІВ АТО

четвер, 27 серпня 2020 р.

Віддали життя за Україну

Історія мовчить. Але вона твориться. І творці її-люди. Вони залишають по собі свої добрі набутки, а буває так, що результати людських творінь та вчинків дають про себе знати через роки, десятиліття. І тоді історія, наче суворий арбітр, виставляє оцінку, яку продиктував їй час. У цей нелегкий і трагічний для України час наші патріоти гинуть на Сході країни, а сусідня держава розпочала проти нас неоголошену війну. До вашої уваги, до Дня пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України - меморіальний куточок  "Віддали життя за Україну".

середа, 19 серпня 2020 р.

Спасівські страви

У серпні українці відзначають одразу три православних свята: медовий, яблучний і горіховий Спас. Оскільки всі вони мають символічні кулінарні елементи, не складно здогадатись, що у ці свята готують страви — де мед, мак, горіхи або яблука є основним елементом. Ми підготували для вас добірку книг з рецептами українських страв, які можна приготувати на ці свята.

Андрющенко, С. Звичаї нашого народу: страви української кухні / С. Андрющенко. - Київ: Генеза, 2019. - 192 с.: іл.
Із цієї книжки ви довідаєтеся про найбільші свята — як церковні, так і світські — та обрядові дійства, характерні для них; про страви, якими наші пращури частували гостей і про які нині пам’ятають лише старожили; а також ми розповімо про прикмети, які наші прабатьки, багаторічно спостерігаючи за природою, передавали з уст в уста від покоління до покоління. Тож запрошуємо вас поринути в чарівний, почасти магічний і дуже смачний світ, зітканий із українських звичаїв і традицій, які ми замірилися хоч і не відновити, то бодай витягнути на світ Божий зі старезних глибочезних скринь і ветхих мудрих книг та інших старожитностей, на які подекуди ще можна натрапити в глибинці. Українська кухня дійсно самобутня, адже увібрала всі дари щедрої землі й упродовж віків зродила багатющий колорит національних страв. Однією книжкою не охопити величезного багатоманіття нині таких звичних для нас українських страв, рецепти яких сягають сивої давнини. Утім згадаймо бодай дещицю з них, що, попри давню свою історію, і досі нам смакують. Справжньою перевагою рецептів, наведених у цій книжці, є те, що вони не потребують чужоземних див — досить звичайних, усім відомих і доступних продуктів. Будь-яка господиня, скориставшись таким рецептом і доклавши трішки зусиль і часу, зможе приємно здивувати й порадувати свою сім’ю чимось смачненьким.

Артюх, Л. Традиційна українська кухня в народному календарі / Лідія Артюх. - Київ: Балтія-Друк, 2017. - 220 с.: іл.
Справжній український червоний борщ, пампушки з часником, галушки зі сметаною, вареники з капустою цінуються і мають своїх прихильників по всьому світу. Українська кухня завжди відрізнялася своєю ситністю і різноманітністю. Оскільки українці здавна були працьовитим народом, то й харчуватися вони повинні були повноцінно і калорійно. Для кожної пори року характерні свої страви.Так само, як і до кожного великого календарному свята господиня готувала особливу ритуальну їжу: кутю та узвар - на Різдво, паску і крашанки - до Великодня. Книга «Традиційна українська кухня в народному календарі» відкриє перед вами кулінарні секрети справжньої української «господині».

Доцяк В.С. Українська кухня / В. Доцяк. - Львів: Оріяна-нова Львів. - 558 с.: іл.
В основу книги покладено відродження української національної кухні, технології приготування давніх традиційних страв.
Подано товарознавчу класифікацію овочів, грибів, риби, м'яса, птиці, описано значення їх у харчуванні людини. Висвітлено раціональні способи кулінарної обробки продуктів, її вплив на якість готової продукції. Наведено способи і методи приготування та подавання страв, напоїв, виробів з тіста, вимоги до їхньої якості, терміни реалізації. Окремий розділ присвячено лікувальному харчуванню.

Карпенко, Ю. М. 250 улюблених страв. Українська кухня / Ю. Карпенко. - Київ: Глорія. - 128с.: іл..
Книга «250 улюблених страв. Українська кухня» побудована в дуже зручній формі: вона складається з трьох частин, кожна з яких - окрема тема, але якщо з'єднати ці теми, вийде чудове меню, і не тільки на щодень! А докладний опис і барвисті ілюстрації допоможуть вам без проблем та зайвих турбот приготувати страву. Книга «Українська кухня» допоможе вам зануритися в затишний світ домашнього тепла та смачної їжі. Кулінарні рецепти, зібрані в ній, порадують вас і ваших близьких своєю простотою та водночас вишуканістю. Продукти, використовувані в цих рецептах, доступні родинам із будь-яким статком, що робить книгу ще привабливішою.


Скопенко О., Ройтенберг І. Практична енциклопедія української кухні / О.Скопенко, І.Ройтенберг. - Харків: Казка-Плюс, 2007. - 208 с.: іл.
Українська кухня здавна славиться своїм самобутнім кулінарним мистецтвом. Незважаючи на те, що вона перейняла від інших народів не один десяток рецептів, їй удалося зберегти неповторність і своєрідність, завдяки чому багато страв української кухні здобули світове визнання. У книжці подано понад 100 рецептів страв. Процес приготування страв проілюстровано фотографіями, що відображають етапи приготування. Книжка містить відомості про історію української кухні, інформацію про основні продукти, використовувані в ній, способи їхнього оброблення, приготування й зберігання.

Цвєк, Д. Солодке печиво / Дарія Цвєк. - Львів: ВСЛ, 2013. - 181 с.:іл.
Перші сторінки "Солодкого печива" присвячені саме історії життєвого шляху пані Дарії. Відразу розумієш, чому видання таке "тепле", по-доброму просте, родинне. Покликанням Дарії Цвек була педагогіка, а отже бажання ділитися своїми знаннями з іншими. "Солодке печиво" - любов з першого дотику. У книзі прекрасне все: обкладинка, фото (ілюстрації), а головне зміст. Саме на ньому й необхідно зосередити окрему увагу. Головна відмінність від будь-якої сучасної збірки рецептів - простота. Все необхідне для кожної страви або напою завжди знайдеться у господині вдома. А для приготування Вам не знадобиться багато часу. Гортаючи сторінку за сторінкою, Ви відчуваєте натхнення для творчості. "Солодке печиво" здатне навіть покращити Ваш настрій у ці сумні осінні дні, а також надати відчуття свята будь-якій сімейній вечері або ж сніданку, чому ні?

субота, 15 серпня 2020 р.

Вивчай та знай свій рідний край

Україна – це славетна історія: мудрі літописці, Київ священний, дзвін козацьких шабель, гайдамацький посвист, нескінченні чумацькі шляхи, зойк кріпака на панському дворі, революційні заграви, довгоочікувана незалежність…
Україна – це чарівна природа: високі гори й неосяжні степи, плодючі чорноземи, тополя у волошковому полі, хрущі над вишнями, калина у дворі, п’янкі любисток і м’ята, верба край дороги, жовтогарячі соняшники на струнких стеблах…
Україна – це неповторна культура: ніжна лірична пісня, героїчна, сповнена патріотизму дума, вишитий рушник на покуті, розмальована святкова писанка, мова солов’їна…
Готуючись до свята Незалежності нашої країни, в нашій бібліотеці, користувачі брали участь у вікторині "Вивчай та знай свій рідний край".

пʼятниця, 14 серпня 2020 р.

Прийшов Спас - пішло літечко від нас...

Серед календарних свят літнього циклу серпневі найбільш найколоритніші. Вони немовби настояні на пахощах зрілого літа і водночас ранньої осені. Закінчувалися жнива, достигали фрукти, городина, з поля звозили до клуні збіжжя. Цей період в народі так і називають — возовиця. Про переплетіння біблійних легенд з народними звичаями, про наповнення святкових кошиків і душ та про християнський симбіоз трьох Спасів - у нашій книжково-ілюстративній виставці "Прийшов Спас - пішло літечко від нас... " 
Більш детально ознайомитись  з традиціями та звичаями цих свят ви зможете, прочиавши такі книжечки в нашій бібліотеці:
  • Бойко, В. Свята українського народу. - ТОВ ВКТФ "Кобзар", 2000. - 63 с.: іл.;
  • Гуркіна, Г. Традиції та звичаї українсців. - Харків: "ТОРСІНГ ПЛЮС", 2008. - 95 с.: іл.;
  • Зеленченко, Т. Українські народні свята. - ТОВ "Досуг", 1997. - 27 с.: іл.;
  • Радушинська, О. Українські свята. - Київ: Видавничий дім "Калита", 2007. - 64с.: іл.;
  • Скільки свят у нас на рік? / Уклад. О. П. Рибка. - Харків: Веста, 2011. - 128 с.: іл.;
  • У нас сьогодні свято. - Харків: Белкар-книга, 2005. - 64 с.: іл.

понеділок, 3 серпня 2020 р.

Ювіляри-2020. Серпень

До вашої уваги-інформація про видатних українських діячів літератури, культури і мистецтва - ювілярів серпня.
1 серпня
120 років від дня народження Віри Петрівни Новинсько, української актриси, співачки . Народилась у місті Київ. Виховувалась у сім'ї українських акторів. Є згадки про виступи її батька П. Чалого в статті про театр «Ілюзіон». На сцені — з 1908.В 1919—1921 працювала в Краснодарі.  1921—1929 працювала в театрах Баку. (1925, Великий театр Азербайджанської РСР), Тбілісі, Ростова, Харбіна та ін. Згодом працювала в Україні: у Харківському театрі музичної комедії (1929—1934) та у Київському театрі оперети (1935—1972). У випуску тижневика «Культура і життя», присвяченому 80-річчю Київського театру оперети, зазначалось: «Ціла епоха в історії Київської оперети пов'язана з іменем В. Новинської, яка майже сорок сезонів пропрацювала в рідному театрі, залишаючись і на схилі віку справжньою зіркою оперети. Поруч із нею формувалося та зростало чимало артистичних поколінь: О. Юровська, А. Савченко, В. Васильєв, Г. Лойко та інші.
5 серпня
125 років від дня народження Федора Андрійовича Козубовського, українського археолога, музеєзнавця, бібліографа. Точна дата й місце народження Ф. А. Козубовського невідомі. В науковій та енциклопедичній літературі наводиться дата 5 серпня 1895 р., а місцем народження вказується с. Богушево (нині Пінського р­–ну Брестської обл., Білорусь). Але в анкетах і автобіографіях фігурують й інші дані: 15 липня 1895 р., Рівненщина та Західна Україна без указівки населеного пункту Після закінчення церковно–­приходської школи в селах Вижловичі та Жабчинці (нині Пінського р­–ну, Білорусь) навчався в учительській семінарії на стипендію Земства, яку закінчив у 1912 р. Потому десь півроку працював «молодим учителем» ІІ початкової школи в м. Слуцьк. У 1913–1915 рр. продовжив освіту в Смоленському вчительському інституті. Після призову на військову службу пройшов прискорений курс у кавалерійській військовій школі м. Тула, став офіцером 16­–го гусарського (кавалерійського) полку, 1917 р. — командиром ескадрону. Брав участь у Першій світовій війні. 1917 р. Ф. А. Козубовський демобілізувався та жив у Білорусі. Викладав історію в залізничній школі м. Лунинець, школах сіл Радчиці та Колодне. Восени 1919 р. потрапив у полон, був засуджений до страти, але втік. У грудні 1920 р. демобілізувався з лав Червоної армії. З січня 1920 р. працював у Наркоматі освіти Білорусії, викладав у школі м. Слуцьк, був головою Інструкторської колегії Повітнаросвіти та членом Наукового товариства Случчини. З вересня 1921 по серпень 1922 рр. Ф. А. Козубовський працював в Овручі, де й долучився до археології. Завідував повітовим відділом соціального виховання, був лектором педагогічної школи, співробітником історико­археологічного відділу Овруцького повітового музею. Брав участь у дослідженні пам’яток Словечансько­–Овруцького кряжу, в зборі відомостей про старожитності Овруцького повіту, наявність колекцій давніх речей у населення. Переїхавши до Коростеня, працював тут у повітовому відділі Наросвіти, інспектором соціального виховання, керівником округової інспектури Наросвіти (з 1926 р.), був членом округового виконкому. В 1923–1929 рр. — директор Коростенського округового краєзнавчого музею, фундатор і секретар Наукового Коростенського товариства, співробітник­–уповноважений Волинського науково­дослідного музею та член його археологічної секції, уповноважений з охорони пам’яток природи та культури Коростенщини. Від 1926 р. за дорученням ВУАК провадив дослідження Коростеня, реєстрацію пам’яток його округи та вжив заходів для їх охорони. За його ініціативи засновано краєзнавчі гуртки при сільбудах у Коростені, Овручі, Словечно, Лугинах. У 1929–1932 рр. навчався в аспірантурі Одеського державного історико­археологічного музею. В 1931  р. захистив помоційну роботу «Вивчення матеріальних решток місцевих суспільств передкласової та ранньофеодальної формацій на території Коростенщини та Надбожжя» й отримав звання науковий працівник. У 1930–1932 рр. очолював археологічні дослідження території майбутнього підтоплення ГЕС на Південному Бузі, брав участь у розкопках Ольвії. З серпня 1932 р. Ф. А. Козубовський став т. в. о. наукового співробітника ВУАК і переїхав до Києва. Також завідував музейним відділом у секторі Київської обласної Інспектури народної освіти. З квітня 1933 р. виконував обов’язки заступника, з травня ученого секретаря другого відділу ВУАН. У 1933 р. очолив Секцію історії матеріальної культури, 1934 рр. її наступника — Інститут історії матеріальної культури. У 1934 р. був також директором Історико­археографічного інституту ВУАН, редактором друкованих органів цих інститутів. Ф. А. Козубовський очолив головну археологічну установу країни в час методологічної перебудови. За організаційною й методологічною спрямованістю робота установи мала бути націлена на дослідження закономірностей історичного процесу на основі історії матеріального виробництва. Це спричинило низку змін у її діяльності та складі співробітників. Багато з тих змін можна піддавати сумніву з погляду нинішнього дня, але, безперечно, Ф. А. Козубовський мав неабиякі організаторські здібності. Результати польових та аналітичних досліджень мали реалізовуватися в монографічних виданнях. Зокрема, планувались узагальнюючі праці, присвячені давньоруському Києву, Вишгороду, Райковецькому городищу, трипільській проблематиці, видані вже в повоєнні роки. З Ф. А. Козубовським пов’язані якісні та кількісні зміни в організації, стратегії та практиці ведення польових досліджень. За часів директорства Ф. А. Козубовського було започатковане фахове періодичне видання — «Наукові записки ІІМК». Як директор ІІМК Ф. А. Козубовський організовував дослідження різноманітних пам’яток на Чернігівщині, Черкащині, Перекопському перешийку, роботу Поліської експедиції, Ольвійської, очолював Вишгородську експедицію, здійснив подальші дослідження середньовічних городищ Коростеня. Тоді провадилися масштабні археологічні роботи в Києві, зокрема на території Михайлівського Золотоверхого монастиря, Десятинної церкви. Життя Ф. А. Козубовського обірвалося трагічно, дату його загибелі не з’ясовано. 8 квітня 1936 р. йому було висунуто звинувачення за ст. 54­10, ч. 1 і ст. 54­11 Кримінального кодексу в причетності до антирадянської контрреволюційної націоналістично­фашистської терористичної організації. 15 квітня його заарештували й відправили до Лук’янівської в’язниці. 29 серпня 1938 р. «трійка» при Київському обласному управлінні НКВС засудила Ф. А. Козубовського до вищої міри покарання. За даними карної справи, вирок виконано 2 вересня 1938 р. в Биківнянському лісі. За іншими даними, вчений збожеволів у в’язниці, був відправлений до Київської психіатричної лікарні імені академіка І. Павлова, і його, разом з іншими пацієнтами, розстріляли нацисти в 1942 р. в Бабиному Яру.
7 серпня


100 років від дня народження Степана Пилиповича Бевзенка, українського мовознавця, педагога. Народився в селі Станіславівка, нині Новоархангельського району Кіровоградської області. Початкову освіту здобув у рідному селі, далі продовжував навчання в Оксанинській школі колгоспної молоді, Уманському педагогічному технікумі, а з 1938 р. – на філологічному факультеті Одеського університету. Закінчити університет йому завадила війна: влітку 1941 р. він стає курсантом Одеського артилерійського училища і вже 2 лютого наступного року опиняється на фронті, де бере участь у багатьох битвах. 8 квітня 1943 р. у страшному бою, в якому мало хто вцілів, волею долі залишився живим, але покаліченим на все життя. Довго лікується і в кінці того самого року добирається до міста Байрам-Алі (Туркменія), де працював у той час евакуйований одеський університет. Завершує навчання вже в Одесі, куди повернувся університет, і продовжує поглиблювати свою мовознавчу підготовку в аспірантурі в рідному виші. Після її завершення його направляють на роботу до Ужгородського університету, де в лютому 1949 р. займає посаду старшого викладача, а з квітня 1950 р. – завідувача кафедри української мови. У травні 1950 р. захищає кандидатську дисертацію «Дослідження синтаксису українських літописів ХVII ст.», яка в доопрацьованому вигляді була опублікована під назвою «Спостереження надсинтаксисом українських літописів ХVII ст.» в 9-му томі «Наукових записок» Ужгород. ун-ту (Ужгород, 1954. – С. 165–243). В Ужгородському університеті С.П.Бевзенко інтенсивно і плідно працює за прикладом свого вчителя (керівника кандидатської дисертації) А.А. Москаленка в двох основних напрямках – дослідження історії української мови і українських діалектів. 1962 року Степан Пилипович повертається до Одеського університету, де обіймає посаду завідувача кафедри української мови (1962–1981).

11 серпня
110 років від дня народження Юрія (Марата) Васильовича Андрущенка, українського поета, журналіста. Народився в селі Великоселецьке тепер Оржицького району Полтавської області. Вчився в Лубенському і Черкаському інститутах соціального виховання. Працював вчителем, журналістом. Учасник радянсько - нацистської війни 1941–1945 рр. Брав участь в обороні Ленінграда, з боями дійшов до Берліна. Після демобілізації — на видавничій роботі. У тридцятих роках Ю. В. Андрущенко працював в газеті «Краматорская правда». Тоді ж він і друкував тут свої вірші. Автор поетичних збірок: «Цвітуть жита» (1931 рік); «Співаю молодість» (1936 рік); «Живу тобою» (1957 рік); «Вогонь душі» (1963 рік). Юрій Васильович Андрущенко помер 31 січня 1975 року в Полтаві.
12 серпня
110 років від дня народження Олекси (Олеся) Несторовича Гай-Головка [справж. – Головко], українського письменника, поета, літературознавця, журналіста, громадського діяча (Канада). Народився в селі Писарівка, що знаходилося тоді в Крутянському повіті колишньої Подільської губернії.  Олекса був четвертою дитиною. Отже, перші дитячі враження пов’язані саме з Писарівкою. На восьмому році життя Олекса вперше „вийшов у люди”, коли разом із своїми ровесниками вигнав на толоку корову. Коли більшовики окупували Україну, то родину Головків нарекли „нетрудовим елементом” і позбавили виборчих прав. Це означало, що їхні діти теж позбавлялися надії здобути середню та університетську освіти. У 1924 році Олекса Головко закінчив семирічну школу і відчув жагучу потребу вчитися далі. Але йому, як синові псаломщика, були відрізані всі шляхи до вищої науки. Місцева комуністична влада наклала на батьковухату й садибу великі податки, щоб таким чином змусити його відмовитисявід духовного сану. Але Нестор Никифорович не тільки не відмовився, а ще й – у ці жорстокі для української православної церкви часи – висвятився на диякона. На час навчання в школі Олекса вже мав рукописну збірку власних поезій. У 1928 р. він переїжджає в Росію у Ленінград, щоб загубитися поміж чужими людьми. Працював на Путилівському заводі і, як робітник, почав відвідувати вечірній літературний факультет Ленінградського університету. Він багато працює над собою і охоче виступає на численних літературних вечорах. Його творчі спроби гаряче вітають О.Толстой, Зощенко, Тихонов, Саянов та ін.Поетичним дебютом О.Гай-Головка стала збірка “Балада про Федька” (1931 р.), опублікована в Дніпропетровську. У 1931 р. Олекса Нестерович вступає до аспірантури інституту “Речевой культури”, але адміністрація викрила його соціальне походження і він виїхав до Харкова, де отримав посаду в редакції журналу “Червоний щлях”. У 1935 р. він переїжджає до Києва, де його прийняли в Спілку Письменників України. У 1936 р. виходить його збірка оповідань “Світання”, а в 1937 р. – друга “Десять новел”. У 1940 р. Олекса Гай Головко переїжджає до Львова, там виходить друком збірка його поезій “Сурмач”. Після Акту проголошення відновлення Української Держави 30 червня 1941 року став міністром інформації в короткотривалім уряді Ярослава Стецька. У книзі “Поєдинок з дияволом” письменнмк описує свої поневіряння в період війни. Наприкінці Другої світової війни О.Гай-Головко перебував у Австрії, потім у таборах для “переміщених осіб” у Німеччині. У 1948 р. Гай Головко виїхав до Англії, а у 1950 р. переїжджає до Канади, де жив його брат Юрій. Між 1959 і 1961 роками вчений створив понад сорок статей про українських письменників в Канаді. Останній час жив в м.Ванкувері. У 1990 р. О.Гай-Головко відзначив своє 80-річчя. Також його було поновлено у Спілці письменників України. Помер письменник 17 вересня 2006р. Похований в місті Суррі, Канада. 
21 серпня
110 років від дня народження Юрія Григоровича Костюка, українського письменника, драматурга, сценариста, критика, мистецтвознавця, театрознавця. Народився в с. Заградівка (тепер Високопільський р-н Херсонської обл.) у родині селянина. Від 1928 року Юрій Костюк навчався в Харківському інституті народного господарства, а після його реорганізації в 1930 р. — у Харківському інституті червоної професури, який закінчив 1934 р. У 1936 р. закінчив аспірантуру в Київському університеті й від того часу працював у Інституті української літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. Творчу діяльність почав у 1929 р. як літературний і театральний критик та рецензент на сторінках харківських періодичних видань. Від початку 1930-х рр., паралельно з навчанням, був на відповідальних посадах: головним редактор журналу «Темпи», редактором Всеукраїнського радіокомітету (Харків), завідувачем відділу культури у газеті «Вісті» (Харків; Київ). Під час дворічної військової служби в на Далекому Сході (1938-1940) працював у редакції газети «Тревога». Був членом редколегії та відповідальним секретарем українського журналу «Театр» (Київ). Під час війни і в перші повоєнні роки служив у Воєнвидаві Народного Комісаріату Оборони СРСР.  У 1947-1977 р. Ю. Костюк — старший науковий співробітник відділу театру і кіно Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. Наукову діяльність Ю. Костюк розпочав як шевченкознавець в Інституті української літератури імені Т. Шевченка АН УРСР. У той же час Ю. Костюк виступає як драматург із п'єсою про Т. Шевченка (1938 р.). Однак автора п'єси на прем'єрі в Чернігівському обласному драматичному театрі (9 березня 1939 р.) не було, бо він на той час уже перебував на військовій службі. Але й там Костюк не припиняв шевченкознавчої діяльності: у газеті «Вісті» від 6 березня 1939 р. з'явилася його стаття «Святкування ювілею Шевченка в Приамур'ї» про те, що бійці Другої особливої Червонопрапорної армії готуються до ювілею Т. Шевченка. Але саме в повоєнні роки Ю. Костюк поринає у сферу мистецтвознавства. Новий сплеск у стосунках Ю. Костюка з театрами стався напередодні 100-річчя від дня смерті та 150-річчя від дня народження Т. Шевченка, його п'єси («Слово правди», «Воля») ставили в кількох театрах. Пізніше Юрій Григорович все ж повернувся до шевченкознавства як дослідник, публікуючи статті про виставу Шевченкової п'єси «Назар Стодоля» (1877 р.). Через десять років, у 1949 р., він захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства на тему «Драматургія Олександра Корнійчука». Серед наукових здобутків науковця — підготовка до друку двох збірників літературно-художніх творів (драматургія та поезія) Я. Мамонтова — у 1960 та 1988 р. — із супроводом їх вступними статтями. Після повернення до відділу театрознавства на посаду старшого наукового співробітника (1974) Ю. Костюк виконав планову тему з історії українського театрознавства, яку було опубліковано окремим розділом у колективній монографії «История театроведения народов СССР: Очерки. 1917-1941» (1985). Юрій Костюк був суперечливою людиною, як і багато його сучасників. Він допомагав молодим науковцям, підготувавши як науковий керівник п'ять кандидатів мистецтвознавства.
25 серпня
80 років від дня народження Марії Миколаївни Влад, української письменниці, поетеси, журналістки, громадської діячки. Народивлася в селі Розтоки Івано-Франківської обл. Вірші почала складачти в ранньому дитинстві. Друкувалася з 1950 р. Має вищу журналістську освіту. Член НСПУ з 1972 р. Поезїі та статті друкувалися в багатьох країнах світу. 1980-1988 рр. — працювала в газеті "Літературна Україна". Працювала в РУСі, була софундатором створення Жіночої громади РУХу, Спілки солдатських матерів. Автор поетичних хбірок "Грають в дримби вітри", "Живиця", "Мелодії травня", "Віно", "Чиста злива", "Час пробудження птиць", "Мова полонин", "Біла днина", "Вірші та поеми", а також етнологічної книги "Стрітеннє". У 2000 р. вийшла книга новел релігійно-етичної тематики "Який цей світ". Учасник багатьох вітчизняних і зарубжних наукових, релігійних, літературних формуів і конфоренцій, автор радіопубліцистичних програм.

80 років від дня народження Миколи Григоровича Жулинського, українського літературознавця, критика, громадсько-політичного діяча (Дату народження подано за УЛЕ, ЕСУ, сайтом Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. За іншими даними народився 25.07.1940 р.). Народився в селі Новосілки Рівненської області. Закінчив Київський університет (1968) і відтоді працює в Інституті літератури НАН України (з 1978 — завідувач відділу, з 1991 — директор). У 1992 —94 та 2000 —2001 — віце-прем’єр-міністр України. З 2009 — також академік-секретар Відділення НАН України. Народний депутат України (1994 —98 і 2002 —06). Наукові праці в галузі теорії та історії літератури. Досліджує творчість класиків літератури Г.Сковороди, І.Котляревського, М.Гоголя., Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, а також О.Гончара, П.Загребельного, М.Стельмаха, З.Тулуб, Ю.Мушкетика, Б.Олійника, Є.Гуцала, В.Дрозда, Ю.Щербака та ін. Автор книг «Наближення», «Із забуття — в безсмертя», «Заявити про себе культурою», «Слово і доля», «Відстані» та ін.
28 серпня
70 років від дня народження Івана Юрійовича Яцканина, українського письменника, публіциста, перекладача, журналіста, редактора, видавця (Словаччина).  Народився 28 серпня 1950 року в селі Ряшів (Словаччина). Закінчив педагогічний факультет Кошицького університету ім. П.Й. Шафарика. Живе і працює в Словаччині. Голова Спілки українських письменників Словаччини, головний редактор літературного журналу «Дукля» та українського дитячого журналу «Веселка». Автор збірок оповідань «Місце проживання», «Усе залишиш», «Наталка вже не плаче», «Тіні й шрами», «Втеча», «Дерев’яний смуток», «...як збиті пси», «Вернісаж», «В усьому винні чоловіки»; повісті «Ангел над містом»; художніх перекладів із словацької, чеської та польської мов. Лауреат премій імені І. Франка (Словаччина), імені Г. Сковороди, імені Д. Нитченка та імені О. Пчілки.
31 серпня
130 років від дня народження Андрія Васильовича Волощака, українського поета, громадського діяча. Народився у 1890 р. у Мшанці. Крім нього в сім'ї було ще 5 дітей. Усім малоземельний (!) батько дав добру освіту.Вихованець легендарного о. Зубрицького, друга Франка. З самим Франком теж познайомився, коли той гостював у Мшанці. У 22 роки закінчив студії та працював помічником адвоката у Перемишлі. Через 2 роки - Перша світова, призваний на фронт, отримав кульове поранення в очі, осліп... Талановитий перспективний освічений юнак, поет, юрист, в один момент втратив все... Від розпачу навіть хотів вчинити самогубство... Але зумів прийняти свій хрест та йти далі. Шпиталь, у якому він лікувався, подарував йому друкарську машинку, щоб 24-літній юнак (який, до речі, чудово знав німецьку) міг записувати свої вірші. Коли ти сліпий, то не те, що життя не закінчується, але й навіть не зупиняється на тому ж рівні: у 26 років сліпий Андрій поступив на філософський факультет Цісарсько-королівського німецького університету Карла Фердинанда у Празі, де вивчає слов'янську філологію! А через 2 роки перевівся до Львівського університету, щоб бути поближче до родини. У 30 років познайомився з Ізидорою Ваньо, яка добре знала італійську, польську, німецьку, французьку мови, а також Есперанто. Талановита дівчина непроста: працювала в уряді ЗУНРу, пройшла польську тюрму... Хоч її мама була проти, але закохані через 4 роки одружилися та народили 4 дітей. До речі, подружжя, коли мали якісь суперечки, переходили на есперанто, щоб діти не розуміли. Можна ще багато розповісти, але все в один допис не поміститься. Згадаємо ще такий цікавий та надихаючий факт: саме Андрій Волощак, сліпий поет із Мшанця, розробив українську абетку шрифту Брайля, яка і досі використовується!