Ювіляри 2019. Березень.

До вашої уваги представляємо інформацію про видатних українських діячів літератури. культури і мистецтва - ювілярів лютого.

1 березня

75 років від дня народження Сокола Олександра Вікторовича — українського музикознавця-теоретика, дослідника, педагога. Коло його наукових зацікавлень окреслене питаннями теорії інтонаційно-художнього образу Всесвіту, інтерпретації джазового стилю, логікою та методологією музикознавства. Доповіді науковця на міжнародних та всеукраїнських конференціях висвітлюють проблеми в сучасній музичній культурології, музичного виконавства, вищої музичної освіти. О. Сокол є автором понад 150 наукових публікацій. Вагомим внеском у вітчизняне музикознавство стала розроблена ним теорія та класифікація музичних артикуляцій. Новим напрямом у музикознавстві є також його теорія експресивно-мовного стилю в музиці. З 2002 року О. Сокол очолює спеціалізовану вчену раду із захисту кандидатських дисертацій за спеціальністю «Музичне мистецтво» в Одеській музичній академії ім. А.В. Нежданової. Основні наукові праці О. Сокола: «Теорія музичної артикуляції» (1996), «Експресивно-стилістичні ремарки і музичний стиль», «Інтонаційні вправи та імпровізація на заняттях сольфеджіо» (1980), «Структура музикознавства» (1991), «Термінологічні ремарки і експресивно-мовний стиль в музиці» (1992), «Исполнительские ремарки, образ мира и музыкальный стиль» (2007), «Виконавські ремарки: образ світу і музичний стиль» (перекл. з рос., з доповненнями і предметним покажчиком, 2013).

2 березня

200 років від дня народження Сементовського Миколи Максимовича, українського письменника, археолога, історика-краєзнавця, етнографа. Член-кореспондент Імператорського археологічного та нумізматичного товариства. Народився в селі Семеногірка Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині у складі с. Іркліїв Чорнобаївського р-ну Черкаської області). Походив із родини дрібного поміщика. Закінчив Ніжинський ліцей князя Безбородька (1840). Від 1840року служив у канцелярії полтавського, чернігівського та харківківського військового генерал-губернатора, 1843—49 — у канцелярії військового міністерства Російської імперії, а протягом 1852—75 — у канцелярії київського губернатора. Автор праць про пам’ятки й історичні місця Києва, запорозькі та донські старожитності, розвідок про харківський театр, а також низки літературних творів, зокрема присвячених  Кочубею В. Л., Мазепі І.С. та ін. Від 1866 видавав "Киевский хозяйственный календарь" (пізніше — "Киевский всенародный календарь"). Підтримував дружні стосунки з Костомаровим М. та іншими українськими діячами.

4 березня

70 років від дня народження Івасюка Володимира Михайловича, українського поета, композитора-виконавця, Героя України, лауреата Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Володимир Івасюк – один із творців української естрадної музики. Видатний українець, який прожив всього 30 років, за своє коротке життя написав 107 пісень, 53 інструментальних творів, створив музику до кількох спектаклів. Окрім цього, він професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Відомий як музикант, Івасюк був і неординарним живописцем. Талант Володимира помітили, коли хлопцю було 10 років. Про нього тоді вже говорили у рідному місті Кіцмань. У 15 про нього почули Чернівці, в 20 років – говорила вже вся Україна, а ще за рік його прийняла Москва. Його пісні відомі не лише в Україні. “Червона рута” була визнана найкращою піснею 1971 року, а “Водограй” – 1972. Володимир Івасюк, окрім музики і поезії, мав ще й хист до малювання. У його особовому фонді зберігається кількадесят малюнків різних років – переважно шкільних і студентських. Це виконані олівцем або акварельними фарбами натюрморти, пейзажі, портрети видатних людей, автопортрет, шаржі і карикатури.

8 березня

100 років від дня народження Каспрука Арсена Арсеновича, українського письменника, літературознавця, критика. Народився 8 березня 1919 року в селі Стреків, Деражнянського району, Хмельницької області. Старший із чотирьох братів. У 1938 році закінчив Вовковинецьку середню школу і вступив на філологічний факультет Київського державного університету. Три курси якого закінчив в 1941 році. Студентські роки Арсена Каспрука припали на Другу світову війну. Разом зі студентами будував оборонні споруди на підступах до Києва. Брав участь в обороні Києва, Сталінграда, у визволенні Донецька, Братіслави, Праги, у взятті Будапешта і Відня. Враження воєнних років згодом відтворенні у віршах, що друкувалися в періодичній пресі. Удостоєний урядових нагород. Після демобілізації з армії в жовтні 1945 року відновив навчання у Київському державному університеті, повний курс якого закінчив в 1947 році. Після закінчення університету в 1947 році, до 1 вересня 1948 року, вчителював в 8-10 класах і працював завідувачем навчальною частиною Вовковинецької середньої школи Деражнянського району Хмельницької області. У 1948 році Арсен Каспрук вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. У лютому 1953 року Арсен Каспрук захистив дисертацію на тему «Лірика Лесі Українки». І йому був присуджений науковий ступінь кандидата філологічних наук. З 1952 до 1981 року А. Каспрук працював на науковій роботі в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка. Зосереджував свою увагу на творчості Івана Франка, Лесі Українки, Якова Щоголева, Павла Грабовського, Уляни Кравченко та багатьох інших письменників.  Але особливо плідно Арсен Каспрук працював у галузі франкознавства. Так він упорядкував і написав наукові коментарі до ряду видань творів Івана Франка: двадцятитомне зібрання його творів, «Літературна спадщина», тритомне, двотомне, п’ятдесятитомне видання та ін. Працював над монографією «Павло Грабовський – поет-громадянин». Наукові праці Арсена Каспрука дістали схвальну оцінку в українській і закордонній пресі. Перша книжка — «Яків Щоголів. Нарис життя і творчості» (К., 1958). Помер 10 листопада 1982 рокув місті Київ.

75 років від дня народження Прибєги Леоніда Володимировича, українського архітектора-реставратора, педагога, громадського діяча, заслуженого працівника культури України, лауреата Державної премії України в галузі архітектури. Народився 8 березня 1944 року в с. Лука Мелешківська Вінницької області. У 1962 році закінчив Вінницький будівельний технікум, у 1973 – архітектурний факультет Київського державного художнього інституту. У 1973–1977–був керівником архітектурно-реставраційної проектної майстерні Республіканського виробничого управління Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Працює у сфері охорони та реставрації об'єктів архітектурно-містобудівної спадщини, є одним із авторів проекту Національного музею народної архітектури та побуту України в м. Києві, за який у 2002 році був удостоєний Державної премії України в галузі архітектури. В науковому та творчому доробку архітектора понад 50 реалізованих проектів реставрації об'єктів архітектурно-містобудівної спадщини, є автором понад 180 наукових праць, у тому числі монографій "Народное зодчество Украины. Охрана и реставрация" (1987), "Кам'яне зодчество України. Охорона та реставрація" (1993), "Методика охорони та реставрації пам'яток народного зодчества України" (1997), "Храми України" (2000), "Дерев'яні храми українських Карпат"(2007), "Замки та фортеці" (2007), "Народне зодчество" (2009), "Охорона та реставрація об'єктів архітектурно-містобудівної спадщини України" (2009) та інші. Педагогічну діяльність у НАОМА розпочав 1973 року. У 1979–1989 рр. – декан архітектурного факультету, з 1989 – керівник навчально-творчої майстерні кафедри архітектурного проектування. З 1990 року – доцент, з 1994 – професор, з 1993 року – проректор з наукової роботи академії, завідувач кафедри теорії, історії та синтезу мистецтв з 2004 року.

9 березня

205 років від дня народження Шевченка Тараса Григоровича, українського поета, художника, мислителя. Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Вже в дитинстві проявив інтерес та здібності до малювання та поезії. У восьмирічному віці він вступив на службу до місцевого дяка – вчителя Павла Рубана, де нишком і навчився грамоті. На щастя Тараса, Енгельгардт помітив пристрасть до живопису. Тож, через бажання мати придворного художника, поміщик відправив юного Шевченка на навчання.  Згодом, у 1831 році генерал-лейтенант Енгельгардт преїхав до Санкт-Петербургу, де навчання Шевченка продовжилось. В Петербурзі Тарас навчався в цехового майстра мальовничих справ – В. Ширяєва. Одразу після визволення з неволі Тарас Шевченко пішов до Академії мистецтв. Там, продовживши вивчати живопис, він почав вивчати й твори різноманітних письменників. Під час навчання було видано першу збірку віршів – «Кобзар». У 1844 році, закінчивши навчання, майбутній письменник повернувся до України. В 1846 році, після вступу в Кирило-Мефодіївське братство, Шевченком була написана революційна збірка «3 літа». Саме за вірші цієї збірки, у 1847 Тараса заарештували. В 1957 році Тарас шевченко повернувся з заслання. 10 березня 1861 року Україна втратила одного з найталановитіших своїх синів. 

10 березня

70 років від дня народження Матюхіна Валерія Олександровича, українського піаніста і диригента, народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка.  Народився 12 березня 1949 року у м.Харкові. Освіта: Київська консерваторія ім.П.Чайковського (1973 року, клас О.Холодної). У 1975-1980 роках працював у Київському камерному оркестрі на посаді піаніста-клавесиніста. У 1980-1991 роках ‑ соліст Київської філармонії. У 1977 році при Спілці композиторів України створив Ансамбль камерної музики, що з 1989 року став іменуватися Ансамблем солістів «Київська камерата». У 1991-1993 роках директор-продюсер і диригент ансамблю «Київська камерата». У 1993-2000 роках – директор і диригент згаданого ансамблю, з 2000 року ‑ генеральний директор, художній керівник і диригент Національного ансамблю «Київська камерата». Під його орудою відбулася велика кількість прем'єрних виконань творів українських композиторів-сучасників: З.Алмаші, Я.Верещагіна, Г.Гаврилець, Ю.Гомельської, В.Губаренка, В.Загорцева, С.Зажитька, В.Зубицького, Ю.Іщенка, І.Карабиця, О.Ківи, І.Кириліної, О.Левковича, С.Пілютикова, В.Польової, В.Сильвестрова, М.Скорика, Є.Станковича, К.Цепколенко, І.Щербаковата ін.

15 березня

50 років від дня народження Марі́ї Микола́ївни Морозе́нко - української сучасної дитячої письменниці, лавреата Державної премії ім. Лесі Українки. Марія Морозенко народилася 15 березня 1969 року в селі Малин Млинівського району Рівненської області у багатодітній сім'ї. Вона була дев'ятою дитиною із дванадцяти дітей. Коли Марії виповнилося дев'ять років трагічно загинув батько. Дванадцять дітей піднімала на ноги самотужки мама, Неоніла Андріївна, «Мати-героїня». Освіта: вища, закінчила філологічний факультет Черкаського наіонального університету ім. Б. Хмельницького (2005). Літературний редактор, керівник та ведуча культурологічної студії "Духовність української родини" при Національному музеї літератури. Марія Морозенко автор збірок «Зоряні перевесла» — 1999 рік; «Елегія любові» — 2006 рік; історичної поеми «Княгиня Ольга» — 2004 рік, а також драм «Марія Магдалина», «Вічність», «Князь Святослав». Автор дитячих казок: «Про країну ласунів», навчальних серій «Хто це?», «Що це?», віршованих казок «У зеленому ярочку», «Незвичайні пригоди Чока…», серії пізнавальних загадок, літературного переказу казки «Дванадцять місяців». Творчі відзнаки: віршована казка «Про незвичайні пригоди хлопчика Чока…» (видавництво «Преса України») відзначена золотою нагородою 3-ої Всеукраїнської виставки-ярмарку «Буквиця», лауреат конкурсу «Рукомесло» в номінації «Твори для дітей», етюд «Вони і лелеки» увійшов у сотню кращих українських новел конкурсу «Сила малого», рукопис повісті «Великий характерник Іван Сірко» здобув перемогу в конкурсі «Українська сила»; ювілейна медаль «90-річчя карного розшуку України», грамоти численних пісенних фестивалів та міжнародних конкурсів.

17 березня

110 років від дня народження Олекси Десняка (справж. – Руденко Олексій Гнатович), українського письменника, редактора. Народився 17 березня 1909 р. в с. Бондарівна Сосницького району на Чернігівщині. Навчався у Борзнянській сільськогосподарській професійній школі, в цей час написав свої перші твори: "Рибка", "Село Бондарівка на Конотопщині", "Навесні". У 1931 р. закінчив Чернігівський інститут соціального виховання. Друкувався в альманахах, газетах, журналах. Упродовж 1931—1932 рр. поєднував вчительську й літературну діяльність. Серед творів довоєнного періоду найвідоміші — "Любов діда Андрія", "Косарі", "Мовчазне змагання". Помітним явищем у літературному процесі України 30-х років став роман О. Десняка "Десну перейшли батальйони" (1937). Повість "Полк Тимофія Черняка" (1938) — продовження цього роману. Важливе місце у творчості О. Десняка посідала сільська тематика. У романі "Удай-ріка" (1938) розповідається про трудовий подвиг людей, які відбудовували села після громадянської війни, голоду і розрухи. Напередодні Великої Вітчизняної війни написав низку творів про трудівників села.  Досліджуючи життя і творчість І. Франка, написав оповідання "Хлопський кандидат" та "Біль серця", в яких розкрив нові сторінки життя великого письменника. Під час Великої Вітчизняної війни працював кореспондентом армійських газет, потрапив у полон. Творам періоду війни притаманна непохитна віра в перемогу ("Мати", "Втеча", "Пакет", "Выстрел", "Бейте, давите, уничтожайте" та ін.). Загинув на фронті 25 травня 1942 р. в с. Павлівка Друга Харківської області.

50 років від дня народження Лариси Миколаївни Ніцой (1969), українського прозаїка, казкарки. Народилася 17 березня 1969 року на Кіровоградщині. 1991 року закінчила Кіровоградський державний педагогічний інститут. Вважаючи своїм покликанням роботу з дітьми, відхилила пропозицію займатися науковою роботою і пішла працювати вчителем української мови та літератури в загально-освітню Кіровоградську школу. Багато уваги приділяла дітям із неблагонадійних сімей.  1998 року на запрошення В’ячеслава Максимовича Чорновола разом із сім’єю Ляля Ніцой переїздить до Києва. Активно займається громадською та політичної діяльністю. Навчається за кордоном на курсах з виборчих технологій (NDI, IRI, Фонд Конрада Аденауера). Працює в Апараті Народного Руху України, пізніше – в партії «Реформи і порядок» та в Верховній Раді України помічником-консультантом. З 2010 року – заступник директора Центру Стратегічних Розробок. Ініціатор щорічного круглого столу «Книга на захисті дитячої душі», присвяченого Міжнародному Дню захисту дітей, за участі високих посадовців, письменників, діячів культури та освіти, Всеукраїнського руху «Дорослі читають дітям», Всеукраїнської акції «Почитай мені, татку!» Запропонувала святкування в Україні Всесвітнього дня письменника. Автор серії уроків для загальноосвітніх шкіл «Бібліотечний урок веде письменник», ініціатор першого письменницького флеш-мобу в Україні «Читаємо дітям». Одна з трьох авторів театрального українсько-білорусько-російського проекту – вистави «Ярик і дракон» для Мінського театру «Зьніч». Казки – Лариса Ніцой (Україна), сценарій – Лявон Нікіта (Білорусія), музика – Ілля Прудников (Росія). У 2007 році стала Дипломантом міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова», а в 2014 році – Лауреатом Всеукраїнської літературної премії «Гілка золотого каштана» в галузі соціальної прози. Книги почала писати, занотовуючи історії, що розповідала синові на ніч.  Лариса Ніцой надзвичайно уважна до дитячого світу, цікавиться психологією, колекціонує дитячі книжки та мультфільми. Любить фотографувати, подорожувати Україною. Мріє віднайти час для навчання живопису. Письменниця переконана, що читання виховає достойне покоління нових українців і позитивно вплине на цілу країну.

30 березня

100 років з дня народження Олеся (Олексія) Жолдака, поета, сатирика, сценариста, перекладача. Народився 30 березня 1918 року в селі Верблюжка Кіровоградської області. Творча біографія Олеся Жолдака почалася ще до війни, коли в 1937 році його вірші помістили в пресі. Молодий хлопець саме навчався в Запорізькому педагогічному інституті, який закінчив у 1940 році. Про його перші спроби схвально відгукнувся Максим Рильський, віддаючи належне як його ліричним творам, так і гумористичним.  На відміну від багатьох своїх сучасників, котрі не завжди поціновували пародійний жанр, особливо, коли ті пародії стосувалися їх самих, патріарх вітчизняної літератури, публічно зачитавши пародію на самого себе, першим рекомендував пародиста до Національної спілки письменників України, в яку Олесь Жолдак ввійшов дещо пізніше – в 1961 році.  Це був справді свіжий голос літературного новобранця». Відмітно, що в молоді роки Олесь писав і сценарії для студії «Укртелефільм». Важкими дорогами Великої Вітчизняної Олесь Іванович пройшов із травня 1942 року – до Перемоги. Перше його військове звання – гвардії лейтенант, останнє – гвардії старший лейтенант. Брав участь у Сталінградській битві, визволенні Ростова-на-Дону, Миколаєва, Одеси, а також міст Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщини, Австрії. Особливо ж прославився боєць у битві під Москвою в 1942 році.  Мало кому відомо, що він був героєм ще за часів Другої світової війни. Фронтова преса тоді друкувала поезії О.Жолдака.